Змова проти субсидії

      «Конкурентний порядок — базис соціальної ринкової економіки». Наскільки ця думка є безальтернативною, і якщо з нею погодитися, то як швидко українська економіка підтвердить її на практиці? Цю актуальну тему днями обговорювали на «круглому столі» в рамках спільних заходів неурядового аналітичного центру «Інститут реформ» та представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні.

      «Жоден український реформатор не скаже, що ринкова економіка не є соціальною», — зазначила одна з учасниць обговорення, радник голови Нацбанку України Олександра Кужель. Аудиторія мовчки сприйняла цю тезу, і тим самим було підведено риску ваганням. Утім, судячи з виступів економістів-експертів з питань конкурентного середовища, у них ніколи не існувало сумнівів стосовно того, що ефективна ринкова економіка вже сама собою є соціальною. «Критерієм ефективності ринкової економіки є, як мінімум, стабільність грошей і відсутність безробіття», — нагадав присутнім експерт Інституту реформ Юрій Давиденко. А фундаментом ринкової економіки є конкурентність і приватна власність,  вів далі він. Присутні легко пробачили йому це «просвітництво».

      Наступного оберту дискусії надав виступ ще одного доповідача, проректора Львівської комерційної академії, доктора економічних наук Анатолія Мокія. Він звернув увагу присутніх на те, що інституційні зміни (власне те, що стосується інститутів власності і конкурентності суспільства) в Україні запроваджували «згори» у дев'яностих роках минулого сторіччя, і робилось це хаотично, стрибками і безсистемно. З точки зору сучасної практики соціальної ринкової економіки Німеччини, від імені якої виступає Фонд Аденауера, Україні варто було б запозичити в неї деякі орієнтири. Про це, зокрема, йшлося у виступі керівника представництва Фонду — Ральфа Ваксмута. Конкуренція, зауважив він, створює передумови для оптимального розподілу ресурсів в економіці. Водночас конкуренція потребує певних рамок — у вигляді законів і державних заходів.

      Українські експерти висловилися на користь того, що в нашій країні, попри всі застереження, все-таки існує конкуренція. Антимонопольний комітет України у зв'язку з цим оприлюднив під час «круглого столу» цікаві дані. Аналітичний відділ департаменту конкурентної політики АМК дійшов висновку, що всередині країни співіснують чотири типи ринків, які умовно можна позначити як монополію, домінування, олігополію та конкуренцію. Частки цих ринків в Україні сьогодні співвідносяться приблизно таким чином: 10:12:29:49. Співвідношення різних типів ринків дуже нагадує аналогічну схему, щоправда, в грошовому вираженні, яка існувала в економіці США в 1939 році.

      Зокрема, коли говорять про перший тип ринку, то найчастіше йдеться про природні монополії. «Вони є і будуть, — зазначив директор Інституту реформ Олександр Олійник. — Ми не можемо провести у помешканні дві каналізаційні труби і користуватися тією або іншою в залежності від того, наскільки вигідніше користуватися послугами того чи іншого комунального підприємства. Отож конкуренція є будь-де, але інше питання — наскільки доцільно, щоб вона існувала у тій або іншій сфері». Інший учасник дискусії нагадав про монополізм, який, на його думку, існує на ринку металів і зерна. І коли Кабінет Міністрів намагається вести діалог із великим бізнесом, прагнучи таким чином уникнути монополізму або картельної змови, то хапається за «рятівне коло» у вигляді меморандумів з найбільшими учасниками ринку в тій або іншій галузі економіки.

      Що ж до інших типів ринку, то при домінуванні в руках одного учасника зосереджено більше третини ринку. При олігополії на ринку діють до п'яти учасників (прикладом можуть слугувати ринки пива та мобільного зв'язку), і корисною вона є завдяки тому, що при ній відбувається концентрація ресурсів і розвивається конкуренція. Проте олігополія може загрожувати економіці прихованою, глибоко законспірованою антиконкурентною змовою. Найбільший сектор утворено конкурентним ринком. Проте, як пояснив представник АМК, таким він є за суто формальними ознаками. Насправді ж цей ринок є «сірим», якщо не сказати — залежним від тіньового капіталу. А там де немає прозорості, неможлива справедлива конкуренція.

      До речі, за висновками аналітиків АМК, єдиною сферою, де конкуренція не збільшується, а зменшується, є аграрний сектор. Сьогодні в Україні неможливо визначити, скільки, коли i кому надавалася державна підтримка, а, як відомо, саме аграрний сектор завжди отримував таку допомогу. Утім, як і металургійний, видобувної промисловості та й решта секторів економіки. Експерт з Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ірина Акімова вважає, що потрібно здійснювати моніторинг державної допомоги, яку надають різноманітним галузям. До того ж потрібно мати методику аналізу наслідків надання такої допомоги. Відповідну методику застосовують у країнах Європейського Союзу, однак її вважають недосконалою. Що ж до нашої країни, то відсутність прозорості і високий рівень корумпованості у цій сфері фінансування став притчею во язицех. Ірина Акімова зауважила, що Антимонопольний комітет України зовсім не враховує галузевих дотацій, які надає держава. Фахівець висловила від імені Інституту побажання, щоб АМК не тільки де-юре, а й де-факто регулював державну допомогу галузям і окремим підприємствам. Думка, звичайно, цікава, але за існуючих реалій навряд чи здійсненна. Адже Кабінет Міністрів у деяких випадках може ігнорувати позицію АМК.

      Якщо ж подивитися на державні дотації у соціальній сфері, то в них теж є багато чого такого, що належало б упорядкувати і врегулювати. Антимонопольники, зокрема, пропонують мінімізувати обсяги і строки надання соціальних дотацій. Це, між іншим, відповідає принципам Європейського Союзу. Більше того, АМК виявив ініціативу і подав до Кабінету Міністрів законопроект «Про державну допомогу». Це було минулого літа. Отож спливло чимало часу, а там і досі узгоджують документ. Можна припустити, що він виявився «небажаним гостем», тому що всілякі субсидії та податкові пільги давно стали повсякденною практикою міністерств і відомств, а той, хто намагається щось змінити у цій системі, ризикує мати серйозні неприємності. За підрахунками пані Акімової, субсидії і податкові пільги сягають 80 відсотків державної допомоги, а загалом вона становить третину внутрішнього валового продукту (ВВП). Для порівняння: державна допомога в країнах Європейського Союзу, в середньому, не перевищує 26 відсотків.