Трапеза добрих справ

Відвідувати святі місця і допомагати потребуючим радять постівникам духовні отці. Християнство вчить, що допомагати ближнім слід завжди, однак у час посту на добрих справах робиться особливий наголос. «Ти постишся? Нагодуй голодних і спраглих, відвідай хворих, не забудь ув’язнених у темниці, пожалій змучених, утіш тих, хто у смутку, будь милосердним, покірливим, тихим, довготерпеливим, співчутливим, незлопам’ятним, побожним, істинним, благочестивим, щоб Бог прийняв піст твій і удосталь дарував плоди покаяння», — навчав святий Василій Великий. А святитель Феофан Затворник нагадував, що благодійництвом є улаштування училищ, заснування лікарень, будівництво притулків та інших «місць заспокоєння нужденних і стражденних».

До 1917 року Церква на теренах України справді опікувалася хворими, незаможніми й сиротами. Як розповів «УМ» дослідник Української церкви, доктор історії, доцент Київської духовної академії Арсен Зінченко, система церковних та прицерковних братств в Україні охоплювала більшість потребуючих. У кожному братстві братчики допомагали сиротам, вдовам. Давню традицію мала церковна карнавка з написом «для убогих» чи «на потреби храму»: кошти, які збирали, розподіляли між убогими. На західноукраїнських теренах наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття була відома своїми соціальними програмами Українська греко–католицька церква. «Митрополит Андрей Шептицький опікувався сиротинцями, навчальними закладами, лікарнями. Східноукраїнським художникам надавав стипендії, зокрема для стажування за кордоном, — розповідає Арсен Зінченко. — Відомими стали кампанії за тверезість на Галичині, які варто було б відновити. Адже тепер навіть Великдень люди «відзначають» спиртним, забуваючи про сенс свята». Арсен Леонідович нагадує, що більшовики, прийшовши до влади, законодавчо заборонили діяльність церковних благодійних установ. У 1920–ті жодна релігійна організація вже не могла організувати систему опіки над потребуючими. Влада ще й обклала парафії величезними податками. Утім у час голоду 1921—23 років священики ще пробували організовувати обіди для голодних.

«Церква за своєю природою відрізняється від соціально–допомогових установ, — пояснив «УМ» владика Євстратій (Зоря), прес–секретар Української православної церкви Київського патріархату. — Благодійна допомога — це не є пряме завдання Церкви. Але співпраця, взаємодія членів церкви в питаннях соціальної допомоги є природною для християн». Владика Євстратій розповів, що в УПЦ КП є парафії, які допомагають дитячим притулкам, утримують благодійні їдальні. Багато років у місті Тельманове на Донеччині діє центр «Милосердя», де перебувають люди похилого віку, від яких відмовилися родичі. Зараз там будується інша частина центру, для дітей, хворих на церебральний параліч.

«Вийняти і дати гроші — з одного боку, найпростіший спосіб допомоги, — каже владика. — Але знаємо з притчі, що голодній людині краще дати вудку і навчити ловити рибу, ніж щоразу давати по рибині. Якщо людина не має можливостей забезпечити себе через хворобу чи похилий вік — безперечно, вона потребує особливої опіки. Але якщо вона просто не хоче працювати, і живе за рахунок інших, зодягається в убогий одяг і зі скорботним виразом просить подаяння під храмом чи на вулицях міста — то давати гроші такій людині є не благодійність, а, швидше, присипляння власної совісті, відкуплення від неї кількома гривнями. Якщо є внутрішня потреба допомогти комусь, то краще це зробити безпосередньо тим людям, які поруч — самотнім, літнім — продуктами чи працею по господарству».

Нині Київська церква (тобто гілки християнства, що походять від Володимирового хрещення) має в Україні чимало організацій і програм, до яких можна долучитися. Одна з найвідоміших таких організацій — це «Карітас», що перекладається як «любов у дії». «Карітас» організовує допомогу убогим, літнім, хворим, неповносправним, ув’язненим, мігрантам, потерпілим від стихійних лих — скажімо, повені на Західній Україні.

ДОВІДКА «УМ»

У Київській державі благодійну допомогу потребуючим надавали при монастирях і при князівських дворах. Київські князі годували нужденних, облаштовували притулки для калік. У 996 році великий князь Володимир Святославич видав Статут, відповідно до якого соціальне піклування про нужденних віддавалося під покровительство церкви, призначивши десятину на утримання монастирів, церковних лікарень та притулків. Св. Володимир, за літописами, дозволяв убогим приходити на княжий двір, щоб поїсти, а для хворих, які самі не могли приходити, відправлялися вози, навантажені хлібом, м’ясом, рибою, овочами, медом і квасом. Князю Володимиру приписують заснування перших училищ для дітей, богаділень, лікарень. Літописи відзначають і синів Володимира — Ярослава Володимировича і його брата Мстислава. Так, при Ярославі було відкрито перше в Новгороді училище для 300 юнаків–сиріт. Укладений Ярославом Мудрим звід законів «Руська Правда», складався з 37 розділів і, крім статей кримінального характеру, мав статті соціального спрямування (8 із них присвячено проблемам захисту дітей).

ВАРТО ЗНАТИ

У старозавітній традиції благочинність є обов’язковою. Цедака — слово, що означає праведність, правосуддя, правду. Ним називається благочинність — матеріальна пожертва цадика (праведного). «Навіть злидар, що живе з цедаки, має давати цедаку іншому», — писав знаменитий рабин XII століття Рамбам. Цедакою підтримували вдів, сиріт, хворих і незаможних. При кожній громаді була куппа — скринька для збору грошей. У різні часи існувало кілька різновидів благодійних фондів, — для шкіл, приданого для незаможних наречених, для пасхальних страв убогим, для похоронів бідних, в’язнів і біженців. У домівці, на видному місці, розміщували спеціальну скарбничку благочинності — «купат цедака». В неї опускали монету перед вранішньою молитвою, далекою дорогою чи по поверненню додому з подорожі, коли хотіли подякувати Всевишньому чи попросити допомоги. Коли скарбничка наповнювалася, гроші віддавали на благодійні справи. До цієї традиції дітей привчали змалку. У ХІХ — на початку ХХ століття у багатьох містах України діяли єврейські благодійні установи, що надавали убогим кошти, обіди, освітні програми, медичну й соціальну допомогу.