Ми, українці, занадто мало знаємо про історію своєї Батьківщини та роль нашої нації у світі. І часто–густо згадуємо про українських героїв, лише коли про них заговорив увесь світ. Українці ж керували арміями та чужоземними державами, створювали мистецькі шедеври світового рівня, робили сенсаційні відкриття у різні віки. Канцлери, флотоводці, патріархи, міністри, кардинали, царі, звитяжці духу — їх тисячі. І вони заслуговують на те, щоб ми про них знали.
«Україна молода» за підтримки проекту «Українці у світі» розпочинає серію публікацій про внесок і роль наших земляків у загальносвітову історію, маловідомі факти про українців та вражаючі відкриття, зроблені нашими дослідниками. Перша публікація — про київських княжних, які стали європейськими монархинями і від яких беруть «відлік» найвідоміші королівські династії світу. «У багатьох із них, незважаючи на те, що вони були королевами, життя склалося драматично, — каже Олена Ясинецька, керівник проекту «Українці у світі» з питань духовно–просвітницької роботи, — князівни були виховані в християнському дусі, і більшість монархинь українського походження закінчили своє життя в монастирях. Однак їхній внесок у становлення європейських королівських династій важко недооцінити».
Отже, хто вони були, «наші» королеви...
Французька королева Анна Ярославна
Напевно, важко знайти українця, який не чув про відому королеву Франції Анну, дочку великого князя київського Ярослава Мудрого. Вона стала дружиною французького короля Генріха І Канета, привезла до Франції не тільки коштовний посаг, а й високу культуру, за що її тут шанували. Оповіді свідчать, що Анна була дуже освіченою — володіла багатьма мовами, переписувалася латиницею з Папою Римським. На багатьох державних документах Франції збереглися її підписи слов’янською мовою — найдавніші зразки українського письма, в оточенні підписів–«хрестиків» неписьменної французької знаті. Загальновідомі факти: Анна привезла з Києва у Францію Євангеліє, що пізніше стало відомим як «Реймське», на якому присягали під час коронації усі наступні французькі королі. Цікаво, що один із нащадків Анни Ярославни (син її онука, короля Франції Людовіка VI) — Генріх (1121—1175) був архієпископом Реймса.
Відомо, що один із синів Анни — Філіпп І — був наступним королем Франції. А інший — Гуго Великий — став французьким героєм — керівником першого та кількох наступних хрестових походів у Палестину. Від його нащадків (правнучки Ади де Варен) ведуть родовід шотландські та англійські королі.
Онука князя Ярослава Едігна — німецька свята
Про дочку Анни Ярославни та Генріха І, онуку київського князя Ярослава Мудрого — Едігну (Емму) в Україні відомо надзвичайно мало, натомість у Німеччині про неї дуже добре знають — там вона відома свята католицької церкви. «Едігну, як свідчать перекази, хотіли у Франції видати силоміць за нелюба, вона вирішила уникнути цього і піти, за однією версією, до Єрусалима, поклонитися святим місцям, за другою — збиралася вирушити на Русь, на Батьківщину своєї матері, — розповідає Олена Ясинецька. — Але уві сні їй було сказано: потрібно зупинитися там, де проспіває півень і одночасно задзвонить дзвін. У баварському містечку Пух, коли вона проїжджала повз церкву, Едігна почула і півня, і дзвін. Так вона зрозуміла, що це і є те місце, де має лишитися». За легендою, Едігна оселилася у величезному дуплі липи і провела там понад 30 років, вела дуже побожне життя. «Вона стала прозорливою, лікувала людей і худобу, вчила дітей. Допомагала знайти вкрадене чи загублене», — каже пані Олена. «Я був на службі у соборі міста Пух, коли святкували 900–ту річницю з дня смерті Едігни, — розповідає Петро Ющенко, народний депутат України, голова ВО «За Помісну Україну!». — Увесь баварський край живе її іменем, там створено велике товариство. На святкування до Пуху приїжджав віце–президент Бундестагу, міністри, єпископ Мюнхенський вів службу». Едігна канонізована католицькою церквою, її вшановують як святу і досі просять про допомогу при втраті речей або їх крадіжці.
Рятівниця Польщі
Доброніга–Марія, донька київського князя Володимира Великого, стала дружиною польського князя Казимира I Відновника, чим, як кажуть історики, врятувала Польщу від розвалу і підпорядкування Римській імперії. Від неї бере початок ціла «плеяда» польських королів.
Візантійська наречена
Донька Володара–Івана Ростиславича, князя звенигородського, Ірина була видана заміж за Ісаака Комнена, сина візантійського імператора. Це був перший випадок прямих контактів Візантії з окремим князівством, що можна розцінювати як великий успіх зовнішньої політики перемишльських князів. Цей шлюб закріпив позиції Володара в його протистоянні з Угорщиною.
Перша шотландська свята
Батьки Маргарити Шотландської — передостанній представник стародавньої Уессекської династії англійських королів Едуард та його дружина Агата, дочка (за іншою версією — сестра) Ярослава Мудрого, про яку в Україні майже немає згадок. Маргарита одружилася з шотландським королем і відіграла чималу роль в історії Шотландії. Вона відома своїми релігійними реформами, а також впливом, який мала на культурну трансформацію шотландського королівства. Маргарита — мати чотирьох шотландських королів і однієї королеви Англії. І якщо прослідкувати цю династію далі, то можна, переконують дослідники, побачити зв’язок аж до сучасних англійських королів.
До заміжжя з шотландським королем Маргарита готувалася стати черницею. Але зв’язок із церквою зберегла і після коронації. Маргарита опікувалася ченцями, засновувала монастирі. Саме вона запросила до Шотландії бенедиктинців. З її діяльністю пов’язано проникнення на північну окраїну Європи лицарської англо–французької культури. У 1250 році Папа Інокентій IV зарахував її до лику святих — так Маргарита стала першою шотландською святою.
Королева для Норвегії й Данії
Єлизаветі Ярославні, старшій дочці князя Ярослава Мудрого, за життя вдалося «приміряти» корони одразу двох країн. Спершу вона стала дружиною норвезького принца Гаральда Суворого — той довго добивався руки Єлизавети. Він, хоч і нащадок норвезького престолу, але жив вигнанцем при дворі Ярослава. Оскільки ж він не мав багатства й трону, київський князь відмовив йому у сватанні. «Однак Гаральд серйозно закохався і за будь–яку ціну вирішив завоювати Єлизавету, — каже Олена Ясинецька. — Він пішов на службу до візантійського імператора, там став героєм, здобув багатство і звитягу. І таки одружився з Єлизаветою». Гаральд, до того ж, був ще й поетом, присвячував майбутній дружині поеми, пізніше вписані у норвезькі саги, що досі зберігаються у музеях Норвегії та є досить відомими.
Після загибелі ж Гаральда Єлизавета вийшла заміж за данського короля Свена ІІ Естрідсена.
Царівна–цілителька
Євпраксії Мстиславівні, онуці Володимира Мономаха, дочці великого київського князя Мстислава Володимировича, судилося стати першою жінкою–лікарем в історії України–Русі. Вона з молодих років вивчала народну медицину, лікувала хворих (її ще через це називали Добродія, грецькою — Євпраксія). Вона стала автором наукового трактату «Мазі» (Алімма) — першої відомої в Європі медичної праці руського авторства (тепер вона зберігається у флорентійській бібліотеці Лоренцо Медічі) про здоровий спосіб життя. В основу трактату покладено дані тогочасних наукових рукописів і власних спостережень. Прикметно, що в цім трактаті немає рекомендацій, пов’язаних із поширеними в медичній практиці ХІІ ст. марновірствами і забобонами. За однією з версій, Євпраксія вийшла заміж за візантійського царевича Олексія Комнена, сина імператора Іоанна II Комнена і дістала нове ім’я Зоя.
Імператриця Римської імперії та бунтарка
Ця жінка свого часу була однією з найбагатших осіб Європи, а знатне руське походження забезпечило їй сильні політичні позиції. Євпраксія–Адельгейда Всеволодівна, дочка великого князя київського Всеволода Ярославича, стала дружиною імператора Священної Римської імперії Генріха ІV. Однак життя її склалося нещасливо: Генріх IV виявився лютим чоловіком — знущався над дружиною, ув’язнив її у Вероні. Крім того, імператор належав до секти сатанистів, а вихована у побожній родині Євпраксія цього стерпіти не могла. «Євпраксія звернулася зі скаргою до Папи Римського, — розповідає пані Олена, — що було справжнім прецедентом: слабка жінка у ті часи виступила проти свого чоловіка–імператора! Її розлучили з Генріхом ІV, і Євпраксія повернулася на Русь, де в одному з монастирів закінчила свій земний шлях».
Віднайти славетні імена, що припали пилом історії, — таке благородне завдання стоїть уже кілька років перед проектом «Українці у світі», започаткованим Всеукраїнським об’єднанням «За Помісну Україну!». Перші результати — унікальну експозицію портретів «Українці у світі» — можна побачити в Українському домі: по зернині небайдужі меценати, науковці збирали інформацію, шукали портрети видатних українців, аби створити вражаючу колекцію постатей з українським корінням.
Автор ідеї — Петро Ющенко, народний депутат України, голова ВО «За Помісну Україну!», — розповідає, що загорівся створити такий проект після відвідин Швейцарії. «Коли я побачив у Женеві, у невеликому барокальному палацику, музей зі скромною експозицією про досягнення швейцарців у світі, то одразу подумав: а скільки українці зробили! — розповідає Петро Андрійович. — Відтоді «лічильник» включився. Ідею підтримав президент Національної академії наук України Борис Патон, і ми взялися до роботи».
За кожною досліджуваною постаттю криється титанічна праця: трудилися історики, архівісти, художники, дипломати, адже чимало матеріалів надавали з–за кордону: Франції, Німеччини, Аргентини, Австралії... Проект надихнув й інших земляків на дослідження: у Пекіні, наприклад, в українському посольстві, теж зробили інформаційний куточок — «Українці в Китаї».
Київські князі мали більше сотні міждинастичних зв’язків
із європейськими монархами
Київських князів X—XIII століття (а особливо — Ярослава Мудрого) можна вважати справжніми «тестями Європи» — такою кількістю шлюбів із королівськими династіями не могла похвалитися жодна інша держава, крім Київської Русі. Це була така собі дієва «шлюбна дипломатія». «За родоводами руських князів можна чітко простежити, які з європейських країн були пріоритетними партнерами Київської держави в її «сімейній дипломатії», — каже Олена Ясинецька. — Усі ці країни можна умовно поділити на три групи — скандинавські держави Півночі (Норвегія, Швеція, Данія); романо–германські держави Заходу (Франція, Англія, німецькі феодальні держави), слов’янські країни Сходу (Чехія, Польща тощо); до останньої групи можна зарахувати також середньоєвропейську Угорщину. Загалом же нараховується більше сотні випадків міждинастичних зв’язків київських князів із європейськими монархами».
До скандинавів, скажімо, київські князі ставилися з особливим «родинним» трепетом: як відомо, дружина самого Ярослава — Інгігерда — була дочкою шведського короля. Середня дочка князя Єлизавета одружилася з норвезьким королем Гаральдом III Сігурдссоном, а після його смерті — зі шведським королем Свеном II Естрідсеном. Дружиною сина і наступника Володимира Мономаха — князя Мстислава Мономаховича — стала дочка шведського короля. «Скандинавську» лінію «сімейної дипломатії» продовжував Мстислав і щодо своїх дітей: так, його дочка Інгеборга стала дружиною данського принца, інша дочка Малфрідь — дружиною норвезького короля, а після його смерті — данського.
Є «кварта» руської крові й у династіях монархів Франції та Англії. Перший із фактів «шлюбної дипломатії» з французами — це, звичайно ж, одруження дочки Анни з французьким королем Генріхом I Капетом. Володимир Мономах, наприклад, був одружений із дочкою англосаксонського короля Гарольда II Годвінсона — Гідою.
Набагато ширшими були династичні зв’язки Рюриковичів із феодальними державами Німеччини. Так, син Ярослава Мудрого Святослав був одружений із дочкою нижньосаксонського графа Ліппольда Штаденського — Одою; онука Ярослава — Євпраксія Всеволодівна (сестра Володимира Мономаха) мала в першому шлюбі за чоловіка північносаксонського маркграфа, у другому — імператора Священної Римської імперії Генріха IV. Її двоюрідний брат Ярополк Ізяславич (волинський князь) був одружений із дочкою мейсенського маркграфа, а їхня дочка Мехтільда — зі шварцбурзьким графом Гюнтером I.
«Проте чільне місце в картині «сімейної дипломатії» Рюриковичів X—XIII ст. посідали, звичайно ж, відносини зі східноєвропейськими сусідами, — зазначає пані Олена. — Як видно з літописних джерел, першою між цими сусідами була Польща. Так, одна з дочок Володимира Великого — Доброніга–Марія — одружилася з сином польського князя Казимира I Відновиника, Володимирів племінник і наступник — Святополк Ярополкович — із дочкою короля Болеслава Хороброго. Дружиною одного з синів Ярослава Мудрого — його спадкоємця на київському престолі Ізяслава Ярославича — стала дочка польського короля Мешка II Ламберта Гертруда–Олісава; чоловіком Ізяславової дочки Євдоксії згодом став син короля Болеслава Щедрого Мешко. Усього в літописі зафіксовано понад 30 випадків міждинастичних зв’язків Рюриковичів із польськими володарними родами».
Досить активними у XI—XIII ст. були й династичні зв’язки Рюриковичів з іншим західним сусідом — Угорщиною. Уже діти Володимира Великого були одружені з нащадками угорської володарної династії Арпадів. Продовжив цю лінію стосунків і їхній брат Ярослав Мудрий: його донька Анастасія–Агмунда була угорською королевою. Засновник першої галицької династії Ростислав Володимирович одружився з дочкою короля Бели I Ланкою (Оленою); його двоюрідна сестра Предслава Святославівна мала за чоловіка короля Ласло I Святого. З угорською династією Арпадів були поріднені й діти Мономахового сина — великого князя київського Мстислава: дочка Єфросинія, була одружена з королем Гейзою II, син Володимир (Володимир Мачушич), — із дочкою хорватського бана.
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
