Про людей, які роблять книжки, і книжки, які роблять людей

Не втомлююся дивуватися «поступальному» розвитку нашої держави: 11 років тому, через вісім років після проголошення незалежності, в Україні з’явився один із визначників національного інтелектуального процесу — всеукраїнський рейтинг «Книжка року». Росіяни тоді дивувалися і заздрили — як чітко структуровані номінації, які поважні експерти, чудова ідея з подарунками комплектів книг–переможців у бібліотеки. Спільно з журналом «Книжник–rev’u» рейтинг становив серйозний компас у літературно–видавничому житті. І церемонії нагородження були з пафосом, претензіями, навіть дрес–кодом, і локації для церемонії нагородження вибирали естетські — галерея «Лавра», Національна філармонія, Український дім. За цей час підупали фінансові можливості меценатів проекту, криза підкосила видавничий ринок, орендна плата закладів культури зросла до рівня корпоративів наф­тових компаній — зрозумілі речі. Але не зрозуміло, чому на 46 мільйонів громадян так і не знайшлося доброчинців, які б підтримали проект фінансово. Фінальна церемонія «Книжки року» перемістилася в актову залу педагогічного університету імені Драгоманова, журнал закрився, а про передачу комплекту книжок–переможців у бібліотеки, як це було раніше, згадується з ностальгійними сльозами.

Утім заспокоїмо себе, церемонія нагородження — це тільки верхівка айсбергу, аналітична ж робота експертів триває цілий рік — по суті, важливо саме це, але зміст рідко буває відірваним від форми... «Книжка року» тримає форму — на 11–й церемонії нагородження переможців всеукраїнського рейтингу, що пройшла в середу, 10 лютого, були і екран із відеокоментарями, і довгоногі дівчата, які виносили квіти і подарунки, і навіть цьогорічний представник України на «Євробаченні» Василь Лазарович, і невеликий книжковий ярмарок у холі педуніверситету — десь 25 видавництв представили свою продукцію. Якщо врахувати, що всю роботу з організації рейтингу роблять двоє людей — Костянтин Родик і Галина Родіна, пропоную вважати це подвигом.

Президент всеукраїнського рейтингу Костянтин Родик каже, що зазвичай його оцінки книжок збігаються з оцінками всіх експертів відсотків на 60. Скажімо, у підномінації красного письменства «Сучасна українська проза\есеїстика\драматургія», де перемогла книжка Костянтина Москальця «Досвід коронації», Родик вважає подіями минулого року книжки Юрка Іздрика «Таке» і Валерія Шевчука «Книга історій». Не в останню чергу й тому, що в збірці Москальця є есе, які він друкував раніше. А письменниця Людмила Таран на 100 відсотків згодна з рішенням експертів, які виділили Москальцеве творіння: «Моя книжка теж розглядалася експертами, і я була б рада перемогти, бо це дуже престижний рейтинг. Але треба погамувати амбіції і порадіти за колег». Серед дитячих книжок одразу дві перемоги здобули книжки видавництва «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га» — енциклопедія «Український космос» і роман Володимира Рутківського «Джури–характерники», ще жодного разу видавництво Івана Малковича не залишалося без нагород рейтингу.

Костянтин Родик погоджується, що в жанровій літературі місця розподілені правильно — на першому «Залишенець» Василя Шкляра, на другому — «Богиня і консультант» Володимира Єшкілєва. До речі, в останні роки, щоб не подрібнювати номінації і не затягувати церемонію, зі сцени перестали оголошувати трійки призерів у кожній категорії — це трохи нівелює розмаїття назв. Наприклад, невтаємничені не знають, що книга Оксани Пахльовскої «Аве, Європа», яку називали претендентом на Гран–прі, але не знайшли серед переможців у жодній номінації, посіла друге місце в підномінації «Українська гуманітаристика» після тому Мирослава Поповича «Культура». Гран–прі цього року отримала книга Олександра Найдена «Народна ікона Середньої Наддніпрянщини в контексті селянського культурного простору» — це поєднання «альбомних» репродукцій ікон із зібрання Миколи Бабака і дослідження Олександра Найдена: і наукове видання, і подарункове.

У будь–якому конкурсі, премії чи рейтингу перемагає середньоарифметична оцінка, але істина в тому, що кожна книжка, яка потрапляє до фінальної трійки, гідна перемоги, вона вже переможець — коливання голосів не таке і суттєве. А ми, читачі, повинні пам’ятати: якщо ми не будемо купувати українські книжки, їх видаватимуть і продаватимуть дедалі менше, і тоді ми ж і запитаємо з держави, видавців, письменників: а де наша національна література?