«Для мене Україна — справжній подарунок»
— Олександре, поясніть, будь ласка, навіщо ви це робите — прискіпливо досліджуєте, як хто голосує в різних країнах світу? Чи пов’язана ця аналітична праця з вашою основною роботою?
— Я займаюся електоральною географією років п’ятнадцять. І лише тому, що мені цікаво — це моє хобі. Я працюю державним службовцем, але моя робота не пов’язана з жодною іншою країною, крім США, і з Україною теж.
— Хобі приносить вам якийсь приробіток?
— Жодного! Іноді мені ще доводиться витрачати на це власні гроші, оплачувати доступ до різних сервісів, баз даних абощо.
— Ви присвятили дуже багато часу виборам в Україні. Чим вони вас зацікавили?
— Вибори в Україні, на мою думку, — найцікавіші в усьому світі цього року. Із будь–якої точки зору. По–перше, для мене як електорального географа Україна — справжній подарунок. Бо такий чіткий географічний поділ між Півднем—Сходом і Заходом у світі важко знайти. І будь–які вибори в Україні є надзвичайно захоплюючими.
По–друге, сама політика вашої країни дуже цікава. Хтось називає політичні події в Україні «цирком», але це явище, за яким цікаво спостерігати — як за виставою.
По–третє, українські вибори мають велике геополітичне значення, тому що тут відбувається протистояння між Сходом та Заходом, перетинаються інтереси Росії, Європи, США.
Цього року цікаво було спостерігати за вашими виборами ще й через те, що тут зберігалася інтрига. Це зараз уже зрозуміло, що Янукович переміг. А ще за кілька місяців, за кілька тижнів до виборів це не було очевидно. Могла й Тимошенко перемогти.
«Мене здивувала Тернопільщина»
— А які висновки може зробити неупереджений спостерігач — електоральний географ? Які є помітні зміни в порівнянні з минулими виборами?
— Є певні зміни локального масштабу. Але загальна основна карта лишилася старою: досі існує чіткий розподіл між південно–східними областями та Центром і Заходом — це очевидно. Хоча в порівнянні з виборами 2004 року простежується тенденція до зменшення поляризації. Щоб це проілюструвати, можна навести такі цифри: у 2004–му Ющенко в другому турі набрав більше 90% в усіх областях Західної України, а Янукович — більше 90% на Донбасі. Натомість Ющенко набрав «копійки» на Сході, а Янукович — на Галичині. Тепер цього немає. В усіх областях Галичини Тимошенко набрала 80% із «копійками», і Янукович на Донбасі теж має менше 90%. Дещо краще, ніж Ющенко, Тимошенко «виступила» в Криму, результат же Януковича на Півдні трохи знизився. Гадаю, такі тенденції підуть Україні на користь.
— А чи були для вас несподіванки під час президентських виборів в Україні?
— Основна картина була зрозумілою. Були певні локальні особливості — і в першому, і в другому турі. Наприклад, в обох турах мене здивувала Тернопільська область. У першому турі — тому що забагато голосів дала Януковичу. А в другому — тому що так мало (він набрав там менше, ніж у першому турі). І цьому є різні пояснення. Перша версія — можливі фальсифікації. Друга, можливо, полягає в протистоянні між Московським та Київським патріархатом, у ролі церкви. Або ж у проведенні «роз’яснювальної» роботи з електоратом, змінах у кількості та «якості» явки.
Ще мене здивувало (хоч і не дуже) все–таки посилення поляризації між регіонами в другому турі: Тимошенко різко додала на Заході, Янукович — на Сході.
— Чи враховуєте ви у своїх прогнозах можливі маніпуляції цифрами, фальсифікації?
— Так, у своїх детальних припущеннях я роблю з огляду на це певні поправки. Фальсифікації локального характеру могли бути — і з того, і з іншого боку. Але вони навряд чи ставлять під сумнів загальний підсумок виборів. Очевидно, що Янукович переміг із відривом 3–4%. Це показали і всі екзит–поли.
— А яке місто на цих виборах стало таким собі електоральним «дзеркалом» України — де голосували так, як і по всій країні?
— Цікаве питання... Напевно, найточніше відображає голосування по всій Україні Кременчук у Полтавській області. Там є певні відхилення, але саме співвідношення між Тимошенко та Януковичем дуже близьке. І це невипадково. Кременчук — індустріальне місто, розташоване на межі Південного Сходу та Центру.
— Якби ви голосували на виборах в Україні — цікаво, кого б підтримали?
—У першому турі, мабуть, Тігіпка. У другому голосував би «проти всіх».
«Проти всіх голосував переважно електорат Тігіпка»
— Давайте поговоримо про «перетікання» голосів кандидатів у другому турі. Хто й кому дістався?
— Тут досить легко сказати, бо є екзит–поли, які чітко показують ці «перетікання». До того ж географічно видно, хто що «взяв».
Цікаво, що голоси Тігіпка розподілилися майже порівну між кандидатами: південно–східні виборці Тігіпка голосували у переважній більшості за Януковича, а в центрі та західних областях голосували здебільшого за Тимошенко. Цей факт цікавий ще й тим, що кожен виборець знаходив у Тігіпкові щось «своє», хоча за нього голосували дуже різні люди. Одні більше тяжіли до «помаранчевого» електорату, інші — до «блакитного».
Ще мене здивував Литвин — тим, що достатньо великий відсоток його виборців голосував за Тимошенко. З іншого боку, його електоральне поле «змістилося» до Центрально–Західного регіону України.
Юлія Тимошенко, зрозуміло, перемогла в усіх регіонах, де переміг Віктор Ющенко. Плюс відвоювала в Януковича два найбільш «помаранчеві» райони Херсонської області і всього Південного Сходу — Нововоронцівський та Білозерський — і ще дещо в Центрі. Янукович же не зміг перемогти у жодному районі, де не здобув перемоги в першому турі.
Водночас більшість українців, які проголосували проти обох, — це здебільшого електорат Сергія Тігіпка. Не підтримало жодного кандидата десь 10% Тігіпкових виборців. Це видно з тих же екзит–полів та географії. Електорат Ющенка — переважно сільський, електорат Тігіпка — міський. І в другому турі «проти всіх» голосувало дуже багато мешканців міст, особливо великих, де Тігіпко набрав найбільше. У селах «проти всіх» голосувало мало людей.
«Електоральна Україна схожа на Болівію»
— Ви перемогли у конкурсі прогнозів щодо результатів другого туру, передбачивши результати виборів, явку з точністю до десятої. Як вам це вдається? Ви ж не «варитеся» у політичному житті України, живете у США. Які факти ви аналізуєте? На чому базується ваша достовірність і сам прогноз?
— Насправді вгадати результати виборів з точністю до десятих відсотка — це просто удача. Але бути серед найкращих «віщунів» багато разів — це вже знання. По–перше, треба знати, яким опитуванням, рейтингам і соціологічним дослідженням довіряти, а які — ігнорувати. Звертати увагу на те, ким, де й коли проведене опитування. По–друге, потрібно знати електоральну історію України, розклад сил і просто деякі закономірності, неодноразово підтверджені досвідом.
— Наприклад?
— Ну, скажімо, в другому турі явка, як правило, збільшується, а «проти всіх» голосує менше виборців, ніж показують попередні соцопитування.
— А якими ви джерелами користуєтеся? Можливо, вам щось з України власні канали повідомляють?
— Я користуюся лише доступними для усіх джерелами інформації. Іноді в блозі мені хтось повідомляє якусь інформацію, дають посилання. Але ці дані не є секретними (посміхається).
— Наші політики не пропонували вам співпрацю?
— Ні. Часом на мій блог заходить і щось коментує Михайло Бродський. Блогер Яценюка додав мене у друзі. Але, як відомо, Арсеній блог самотужки не веде.
— Вас навряд чи можна запідозрити в заангажованості. Ви стежите і аналізуєте вибори в багатьох країнах світу. Як виглядає політична ситуація в Україні збоку? З виборами в якій країні ви б порівняли наші?
— Україну важко з якоюсь іншою країною порівнювати — в цьому її унікальність. Хоча подібні чіткі географічні розбіжності, які мають історичне, етнічне, культурне підґрунтя, є в Болівії, наприклад. Там теж мешканці — на рівнині й у горах — голосують кожен за свого кандидата.
— А до яких виборів ви зараз готуєтеся? На що цікаве чекаєте?
— Мені б ще з вашими виборами до кінця розібратися...
А чекаю на проміжні вибори у США в цьому році. У ваших сусідів — у Польщі — теж будуть цікаві вибори. Ситуація там схожа на українську в тому плані, що прем’єр–міністр у Польщі за повноваженнями не слабший від президента. Але прем’єр Дональд Туск вирішив не брати участь у виборах, хоча й мав усі шанси на перемогу.
Ще я б виділив Молдову, де ніяк не можуть обрати Президента, — там уже будуть треті вибори.
Із таких виборів, де переможець не очевидний, цікавою буде також Бразилія.
«Електоральна географія — рідкісне хобі»
— Олександре, а наскільки таке хобі — електоральна географія — поширене у світі? Як багато є електоральних географів–професіоналів?
— Скажу так: я всіх їх знаю (сміється). Професіоналів справді дуже мало. Адже немає такої чітко відгалуженої науки. Ну, деякі професори цікавляться електоральною географією. Загалом, це досить рідкісне хобі.
— Скільки часу у вас воно забирає?
— Господи, як же це порахувати... Достатньо багато, чесно кажучи. Особливо коли вибори важливі, часу на них не вистачає. Але щодо України мені дуже пощастило: так вийшло, що в нас тут в Америці рекордні снігопади й багато держустанов не працює. І тому я вже четвертий день не ходжу на роботу. Тут стільки снігу, що в мене навіть двері будинку не відчиняються! Тому в мене з’явилося значно більше часу на Україну, ніж я міг би собі дозволити.
ДОСЬЄ «УМ»
Олександр Кіреєв
Народився 12 травня 1979 р. в м. Смоленськ, Росія.
До США емігрував майже 12 років тому.
У Росії Олександр навчався на вчителя географії (Смоленський державний педуніверситет, 1996—1998). В Америці Олександр «переключився» на політологію, закінчив Вишингтонський університет
(м. Сіетл, 2001—2005), згодом — його ж аспірантуру.
Живе в передмісті Вашингтона. Працює в урядовій структурі.
Хобі — електоральна географія (зокрема, веде сайт www.electoralgeography.com).
Не одружений.