Безславні виродки по–російськи

«Я думаю, тут зібралися всі ті, хто за об’єднання України і Росії. Маю на увазі не держави, а людей. У фільмі «Ми з майбутнього–2» наша компанія показує, що любов перемагає всяку ворожнечу. Тільки прошу додивіться до кінця, а тоді робіть висновки, чи є це кіно антиукраїнським, чи про любов двох молодих людей», — каже перед закритим переглядом фільму «Ми з майбутнього–2» генеральний продюсер російської компанії «А–1 кіновідео» Людмила Кокуба. Минулих вихідних москвичі продемонстрували київським журналістам фільм, аби ті силою слова вплинули на думку Міністерства культури і туризму, яке не дає стрічці прокатного посвідчення.

Про людей і москалів

У дослідницьку експедицію битви під Бродами у липні 44–го пітерських студентів відправляють, ніби у зону до мутантів. У Львові їх зустрічають вороже, звідусіль кричать: «Москалі! Вішайтесь!». Хлопці у фашистській формі під важку музику готові за будь–що зачепити мирних гостей із Росії, аби тільки кулаками помахати. Коли продюсерові закинули, що у Львові ніхто тобі по зубах не дасть за те, що ти росіянин, Кокуба тільки спромоглася на чемне: «І слава Богу». У першій частині фільму українці ніби розумово відсталі: один, агресивний, поводиться — як бик на прив’язі, інший, герой Дмитра Ступки (наймолодшого з династії Ступок), грає розмазаного і примітивного синка народного депутата. Росіяни ж — еталон шляхетності.

Справжнє російське кіно починається, коли хлопці у різних формах (росіяни — у радянській, наші — в упівській і німецькій, яку носив підрозділ Української дивізії СС «Галичина») переносяться у минуле, в ліс, де їх ловлять воїни УПА. Беззубий, волохатий і брудний дідуган везе на підводі полонених і так кривляється, як психічно хворий Баран із «Перехресних стежок». Цей може все! Ватажок загону УПА (Остап Ступка) починає розмову із розпивання самогону. «Що? Не п’єш? То може й сала не любиш?», — зневажливо регоче весь табір. Із полоненими партизани довго не церемоняться. Всіх розстріляти. «Тут людей немає. Одні комуністи», — каже герой Ступки, і стріляє в ямі в нещасних жінок, дітей і старих чоловіків.

Коли мандрівники з майбутнього потрапляють до рук російських солдатів, абсурд війни припиняється: люди грамотні, ніхто нікого не споює і не розстрілює. Не помічають, що серед гостей — вояки УПА і дивізії СС «Галичина». Денис Карасьов, який грає радянського капітана і заразом виконує роль співсценариста, не помітив у цьому нічого дивного. «І так зрозуміло, що комуністи всіх чужих розстрілювали. Показувати це ще раз вважаю зайвим». Цей аргумент вас переконує?

Потім історія про «два світи — два дитинства» переходить у love story, точніше в любовний трикутник. Картини народження дитини під час бомбардування села, де переплетені кадри із криком матері й миттєвою смертю солдатів від ворожих куль. За романтичною лінією забуваєш, що цьому передувала пародія на українців і коли йдуть титри, думаєш, а кіно — так нічого, про любов. «Запам’ятовується останнє. Ми за порозуміння між народами. Я в захваті від фільму і того, що мене взяли зніматися. Я буду грати кого завгодно, хоч фашиста. Це моя робота», — каже Дмитро Ступка. В екстазі від першої ролі молодий актор не помітив, що його країну «попустили», його друзів показали фашистами і недоумками у ХХІ столітті, в історію пращурів кинули шматок лайна. Напевне, послідовники Ступки шукатимуть нелегальні DVD і дивитимуться воєнне кіно, яке об’єднує народи. Інші, свідоміші, які люблять хороше кіно, не допустять його до прокату або у першій половині фільму йтимуть за поп–корном, як це зробив відомий телеведучий та історик Данило Яневський.

Усі в суд!

Прем’єру «Ми з майбутнього–2» анонсували на 18 лютого. Якщо до цього часу більшість експертів Міністерства культури і туризму проголосують за те, щоб фільм заборонили, в український прокат він так і не вийде. Людмила Кокуба каже, що цього фільму їм ніхто не замовляв, він не має ніякого ідеологічного навантаження і що її цікавлять тільки гроші. «За прокат першої частини «Ми з майбутнього» про «чорних» археологів і російських фашистів ми отримали добрий прибуток. Фільм продали у 30 країнах. Кінознавці в Росії зазначили, що друга частина в художньому плані вийшла значно багатшою і ціннішою. Ми навіть не перед­бачали, що в Україні у фільмі побачать розпалювання міжнаціональної ворожнечі», — розповідає Кокуба.

Українським експертам кінострічку показували двічі. На сьогодні за результатами голосування більшість — проти. Голова державної служби кінематографії Ганна Чміль переконана, що фільм замало просто не допустити до прокату. Як уже писала «УМ», Ганна Павлівна вважає, що треба підготувати судовий позов до авторів фільму на міжнародному рівні, адже «Ми з майбутнього–2» якщо не подивляться в кінотеатрі, все одно зможуть скачати в інтернеті. У картині порушується два пункти «Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів» №294, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2001 року, — про фашизм і неофашизм і приниження нації або особистості за національною ознакою. Думки кінознавців, які входять у групу експертів Мінкульту, зійшлися на одному — фільм не на часі. Вони передбачають, що українців цей фільм ображатиме.