Скажу чесно...

Учора зранку сам придумав цю передвиборчу «мислю», а в обід уздрів її ж в інтернеті у вигляді анекдоту.

Песиміст: «Жах! Один із цих двох ... (лайка) переможе!»

Оптиміст: «Ура! Принаймні один із цих ... (лайка) програє!»

Я не хочу нав’язувати свій вибір іншим. Так, я післязавтра оберу третю графу і вперше в житті проголосую «проти всіх». Багато хто, зокрема головний пастир моєї церкви, та й навіть ще поважніший ієрей, котрий очолює церкву багатьох моїх друзів, називають такий вибір «втечею од відповідальності». Але я дозволю собі не погодитися. Вважаю, навпаки, — я став дорослішим. Маю силу сказати «ні», двічі — «ні». Не долучатися до табору переможців (чи переможених), який чужий мені по духу. Не хочу брати на себе приблизно 50% відповідальності за безмір, що чинитиметься в країні після 7 лютого.

Скажу чесно: спокуса проголосувати за «менше зло» — Юлію Тимошенко — дуже велика. Бо з жахом уявляю лукаве примруження очиць Дмитра Табачника після його повернення на пост віце–прем’єра з гуманітарних питань — це інша мова, інша освіта, інша історія. Це топтання України на догоду чужинцям. Як ще раз не згадати відому епіграму: «Живуть в Україні, як дачники, держави зневаживши суть. Нині там заправляють табачники, де тютюнники мали би буть».

Табачники — як умовне позначення всього загону яничарів Януковича — заправляли вже не раз. І ми бачили, як. Умовні томенки, попри все, — кращі. Тому я цілком розумію тих, хто післязавтра проголосує за Юлію Тимошенко.

Але доки ми будемо голосувати за «менше з лих», обираючи саме «лихо», а не щось інше? Здається, саме зараз час показати свій свідомий відсоток — відсоток тих, хто не хоче бути гарматним м’ясом для жодного з боків цієї страшної барикади. Ані для двічі судимого донецького хама–неука, ані для видатної актриси без усталених ідейних переконань, спроможної одурити кого завгодно? Обидва «фіналісти» з однаковим шалом рвуться до влади, маючи непомірні нереалізовані особисті амбіції та фінансові зобов’язання перед своїми командами.

Хай що там кажуть, сенс вибору в 2004 році — а головне, сенс відстоювання того вибору більшості — був кардинально іншим. Тоді обирали Правду. Дарма що лідер–2004 не так керував державою, як ми того хотіли. Тож і призвів до нинішньої невтішної ситуації. Тепер обирають Брехню.

Українці, що в неділю поставлять хрестик у третю графу, — насправді подадуть голос за ту, «нашу», кращу «третю силу», котра обов’язково має підняти голову. Котра має не допустити створення в Україні найгіршої двопартійної системи навіть не за американським, а за латиноамериканським зразком. І якщо в неділю «проти всіх» проголосують не три, а хоча б п’ять відсотків — це буде потужний сигнал.

Але. Демократія — це процедура. Так, ми вважаємо, що за владу зараз б’ються «чужий проти хижака». Однак ми не повинні тікати у «внутрішню еміграцію». Це — наша держава. І ми вже зараз повинні подавати голос про фальсифікації та зловживання з обох ЇХНІХ боків. Хай переможе «гірший сильніший», але хай переможе чесно. Бо саме чесний вибір ми відстоювали на Майдані в 2004 році.

Якщо дати ЇМ можливість нечесно й безкарно перемогти тепер — наступних виборів може й не бути. Потрібно це усвідомити.