Ігор Попов: Суспільству не треба «революцій». Люди хочуть, щоб переміг сильніший

У середу Верховна Рада ухвалила закон, який міняє механізм діяльності виборчих комісій. Він знімає проблему кворуму і передбачає можливість заміни членів комісій без участі однієї з кандидатських сторін. Учора Президент завізував такі зміни — закон набув чинності. Ми розмовляли із заступником глави секретаріату Президента, представником Віктора Ющенка в парламенті Ігорем Поповим якраз у той час, коли Верховна Рада розглядала скандальний проект Партії регіонів на позачерговій сесії. Депутати заслуховували всі поправки, а Попов протягом усієї розмови стежив за трансляцією з сесійної зали на телеекрані.

Попов здобув вагу в політиці ще як багаторічний голова Комітету виборців україни, тож цікаво почути його оцінки не лише як члена конкретного політичного табору, а і як фахівця з виборчого права взагалі. Як і Ющенко, Ігор Попов у другому турі має намір голосувати «проти всіх». Для нього нема значення, хто з двох кандидатів переможе: головне, щоб вибори пройшли чесно, без «силових» сценаріїв.

«На цих виборах країна забула про адмінресурс»

— Пане Ігоре, у неділю відбудеться другий тур голосування — фактично, вибори мають закінчитись. Як би ви оцінили цю кампанію? Наскільки вона була демократичною?

— Ми можемо оцінювати вибори, виходячи лише з тих подій, які відбулися до цього інтерв’ю. З того, що маємо наразі, можна сказати, що в Україні проходять конкурентні та вільні вибори. Кожен кандидат може вільно доносити до виборців програму та переконання, зустрічатися з людьми, йому не блокують доступ до засобів масової інформації. Відповідно, є конкуренція, і переможе найсильніший.

Утім вибори ще не закінчилися. Є дуже багато сигналів, які попереджають, що не зовсім приємні речі можуть відбутися в другому турі або під час підбиття підсумків. Будемо сподіватися, що все пройде нормально.

У тому, що ми маємо чесні вибори, — велика заслуга Президента. Чесні вибори завжди були пріоритетом для Віктора Ющенка, і він постійно приділяв цьому велику увагу. Глава держави, скільки міг, боровся з недосконалим законом [про вибори]. Постійно проводилися наради про те, як посприяти виборам. Президент не допустив використання адміністративного ресурсу. Вертикаль місцевих державних адміністрацій не надавала преференцій жодному з кандидатів. Фактично, країна забула про адмінресурс. Водночас вертикаль адміністрацій забезпечувала технічно–організаційний бік проведення виборів. Попри те, що вибори проводились без бюджету, під час епідемії, в морози та заметілі, організаційних проблем було менше, ніж на багатьох попередніх виборах, які відбувалися у значно сприятливіших умовах.

— Ви згадали про адмінресурс і про те, що голови адміністрацій не надавали преференцій... Але після першого туру кілька «губернаторів» висловилися на підтримку кандидатів–лідерів: хтось підставив плече Януковичу, хтось — Тимошенко. Як у секретаріаті Президента до цього поставилися?

— Як посадові особи вони вчинили не зовсім правильно. Якщо хочеться займатися політичною кампанією, то краще йти з посади і тоді агітувати.

Більшість із тих, хто працює в адміністраціях, у секретаріаті Президента, все–таки сприймають події довкола спокійно. Вони виконуватимуть свої функції до інавгурації нового Президента, цивілізовано передадуть усі справи... А якщо хтось намагається виторгувати собі місце в наступній владі, то це не робить честі таким політикам. Навряд чи це сприйме й новий Президент.

«Якщо хтось працюватиме на зрив виборів — його одразу стане видно»

— Нинішні вибори чимось можуть повторити ситуацію 2004 року. Перший тур тоді минув більш–менш спокійно, а все найжахливіше трапилося у другому турі. Які потенційні небезпеки ви бачите перед повторним голосуванням нині?

— У 2004 році вибори були значно бруднішими. П’ять років тому були проблеми з адмінресурсом, із «темниками», у вибори втручалися правоохоронні органи... Зараз ці проблеми зняті. Це заслуга Президента Ющенка, який стоїть на демократичних позиціях.

Щодо другого туру, то є низка загроз. Це можливість зриву кворуму у виборчих комісіях, можливість фальсифікацій під час підрахунку голосів, фальсифікації протоколів.

— Крім того, є недосконалий закон, який створює можливості для фальсифікацій...

— Навіть із цим законом можна якісно провести другий тур. Усе залежить від політичної волі кандидатів і того, чи дадуть вони команду зривати та фальсифікувати вибори. Який би не був закон, як би його не міняли, але, якщо є бажання зірвати вибори, то це можна зробити.

Щодо фальсифікацій, то тут «ділкам» буде важче. Втім наголошу: незалежно від того, чи це буде робота на зрив виборів, чи на фальсифікації — відразу стане помітно, хто це робить. Це теж заслуга демократичних процесів.

— Гаразд, винуватців стане помітно. Але що буде далі, якщо, припустимо, вибори зірвуть?

— Далі свою оцінку дасть суспільство. На наступних виборах ця політична сила взагалі не матиме жодних шансів. Ті, хто розглядають такі сценарії, чудово це розуміють. Їх стримує не юридична відповідальність, а усвідомлення того, що суспільство не пробачить деструктивних дій. У суспільстві визріло бажання, що перемогти має сильніший.

Будь–які спроби революцій, особливо якщо проллється кров, — це підрив легітимності і нового Президента, і держави загалом. Це буде удар по Україні. Такий Президент матиме клопіт не лише із внутрішньою легітимізацією, а й зі світом. Починаючи з того, що жодна демократична країна не пошле гостей на інавгурацію.

— Заступник глави секретаріату Президента Роман Безсмертний казав, що Янукович і Тимошенко у своїй боротьбі можуть зайти настільки далеко, що Президентом тривалий час іще залишатиметься Віктор Ющенко. Скажіть, на Банковій якось розглядають такий варіант?

— Звичайно, якщо хтось зірве вибори, то чинний глава держави виконуватиме свої обов’язки доти, поки не відбудеться інавгурація нового Президента. Але мета Ющенка чітка й жорстка — він працює на чесні вибори. Ціль Президента — зміцнити демократію в Україні, не допустити ганьби. Ця мета є єдиним пріоритетом, а не гіпотетична можливість продовжити повноваження на півроку, за цей час щось змінити, виграти вибори абощо.

— Наскільки загрозлива ситуація у виборчих комісіях? Чи справді кандидати можуть застосувати сценарій зриву, виходячи з того, що комісії в другому турі розділені навпіл?

— Спроби Верховної Ради в останні дні виправити закон, звичайно, частково вирішать проблему. Проблема кворуму тут не головна. Важливіше, щоб існувала чітка процедура заміни члена комісії. В цій частині пропозиції «регіонала» Олександра Лавриновича є логічними. Адже, якщо половина членів комісії блокують роботу, мусить існувати чіткий механізм, щоб комісія вищого рівня призначила нових людей. Я маю на увазі не лише юридичну легітимність комісії, а й організаційні проблеми. Роботи багато: хтось видає бюлетені, хтось стежить за кабінками і скриньками, голова вирішує проблемні питання. Якщо половина членів не прийшла — виконати цю роботу значно важче. Було б добре, якби й Центральна виборча комісія дала чітке роз’яснення, як слід чинити у випадку, якщо зривається робота.

Загроза є, але її можна вирішити цивілізовано, не політизуючи ситуацію. Все–таки дискусія у Верховній Раді цього тижня — це дискусія, хто сильніший: хто може сильніше працювати. Це стало важливим сигналом елітам про те, хто може сильніше працювати як переговорник, хто об’єднує більшість у Верховній Раді ще до другого туру.

«Голос «проти всіх» — це сигнал до переможця: йому треба щось змінювати»

— Ви вже визначилися, за кого голосуватимете в другому турі?

— Я поставлю галочку у третьому рядку — «не підтримую жодного кандидата». Є ситуації, коли хочеш узяти участь у виборах, але не маєш за кого голосувати. І я, і багато українців потрапили саме в таку ситуацію. Голос «проти всіх» — це сигнал для переможця: існує багато людей, не згодних із ним.

Для мене як для виборця найкращою була б ситуація, коли переможець набрав би менше 50 відсотків голосів: решта розподілилася б між тими, хто за іншого кандидата, і тими, хто проти всіх. Це був би сигнал про те, що Президента не підтримує більшість, йому треба змінюватись, шукати союзників, переписувати програму.

— Багато хто каже, що голос за «третю графу» — це втеча від відповідальності. Все одно Президентом стане хтось із двох. Тож чи не варто вибрати того, хто є «меншим злом»?

— Я довго займався питаннями виборчої поведінки. Як на мене, виборці, котрі голосують за певного кандидата, розділяють відповідальність за його вчинки. Якщо людина йде голосувати, але не хоче ділити відповідальність із політиком, — це не означає, що вона тікає від вибору. Вона не є відповідальною за політика, але є відповідальним громадянином.

«Хоч би хто стане Президентом — у парламенті, найімовірніше, буде сформовано більшість»

— Яке майбутнє, на вашу думку, у нинішньої Верховної Ради? Наступний Президент матиме у парламенті підтримку коаліції чи дістане у спадок такі самі проблеми?

— У Верховній Раді повинна бути коаліція. Зараз там є формальна коаліція, але реальної нема. Виникає маса проблем: президентські проекти не підтримуються, бо глава держави не має більшості; урядові — не голосуються, бо Прем’єр не має більшості. Тому головне завдання наступного Президента — стабілізувати роботу Верховної Ради, створити там реальну більшість. Якщо цього не трапиться — треба проводити позачергові вибори.

— До речі, про дострокові вибори. У таборі БЮТ кажуть, що Віктор Ющенко вже домовився про розпуск Верховної Ради і про те, ніби, пройшовши до парламенту, він стане Прем’єром...

— По–перше, таких домовленостей нема. По–друге, Віктор Ющенко не буде Прем’єр–міністром у Президента Януковича, тому що між ними існують світоглядні розбіжності, вони не зможуть працювати у такій конфігурації.

Щодо дострокових виборів, то, на мою експертну думку, ймовірність розпуску парламенту дуже мала. Я думаю, Верховну Раду чекатиме переформатування більшості.

— У кого більше шансів отримати коаліцію — в Президента–Януковича чи Президента–Тимошенко?

— Існує велика ймовірність, що більшість буде сформована при будь–якому Президентові. Всі втомилися, що в нас існує кілька центрів і ніде нема більшості. Треба нарешті визначитися, хто влада, а хто — опозиція. Причому солодко не буде ані першим, ані другим.

РОБОТА

«Ми не починаємо нового, але хочемо завершити все старе»

— Пане Ігоре, ходять чутки, що у секретаріаті Президента після першого туру мало хто працює. Всі нібито готуються до кінця каденції Ющенка, облишили незавершені проекти, шукають нове місце роботи. Це правда?

— У перший день після виборів було певне розчарування. Ми — команда Президента, і сподівалися на виборах на кращий результат.

Зараз є кілька напрямків роботи. Звичайно, це вже не те, що було півроку тому. Тому що не можна починати щось, усвідомлюючи, що його неможливо завершити досить швидко. Головний пріоритет зараз — це чесні вибори.

Щодо мого напрямку, то для мене важливо, щоб Президент розглянув усі закони, які Верховна Рада надіслала йому на підпис. Я хочу, щоб не залишилось жодних «хвостів». Ми не залишимо новому Президентові законів — усі будуть або підписані, або ветовані. Роботи вистачає всім службам, і вони насправді працюють у такому ж напруженому режимі, як і раніше. Ми не починаємо нічого нового, але хочемо завершити все старе.

— Ви вже визначилися з продовженням кар’єри? Це буде політика?

— До оголошення результатів другого туру рано говорити, чи вести переговори, про працевлаштування. Але зрозуміло, що одразу після оголошення результатів усе керівництво секретаріату, а не лише я, буде думати про своє майбутнє.

Президент заявив, що він не йде з політики і формуватиме свою політичну силу. Я думаю, що багато хто з нас приєднається до його команди.

— Пане Ігоре, коли ви йшли на посаду представника Президента в парламенті, це було викликом. Адже у Верховній Раді вже давно сформувалася опозиційна до глави держави більшість. Що було найважчим у роботі?

— Я б дуже хотів, щоб, попрацювавши навіть рік на цій посаді, я пишався тим, що ми провели низку законів, які покращили життя людей. На жаль, через те, що Президент не мав більшості в парламенті, багато його ініціатив не отримали підтримки. Втім я можу пишатися, що ми не допустили багатьох деструктивних речей. Зокрема, маю на увазі інструмент вето.

ДОСЬЄ «УМ»

Попов Ігор Володимирович

Заступник глави секретаріату Президента України, представник Президента у Верховній Раді (з 24 березня 2009 р.).

Народився 18 квітня 1972 р. в с. Мізяківські Хутори Вінницького р–ну Вінницької обл.

Був головою правління Всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України» (з січня 1996 до березня 2009 р.), виконавчим директором Українського форуму грантодавців.

Освіта — вища (Ніжинський педінститут, викладач географії та біології). Також закінчив Київський інститут практичної психології та соціальної роботи «Психогенез» (практичний психолог), аспірантуру Інституту соціології НАНУ.

У КВУ — з 1994 р. Був міжнародним спостерігачем на виборах у 20 країнах.

Володіє англійською мовою. Захоплюється туризмом, конспірологією.