Бачили очі, що ГМО…

Що таке трансгенні рослини — земляни дізналися в середині дев’яностих років минулого століття, коли з американських біотехнологічних лабораторій нові типи організмів, які раніше не зустрічалися в природі, переселилися на поля тамтешніх фермерів. У 1996 році ними було засіяно 1,7 мільйона гектарів угідь переважно у США, Канаді, Аргентині та Бразилії. Відтоді вчений світ розділився на два табори: одні науковці, сконцентровані здебільшого в Євросоюзі, вперто називають генетично модифіковані організми (ГМО) злом уповільненої дії, інші — з Америки, Індії та Китаю — панацеєю від голоду. А людство слухає та їсть. Щоправда, в цивілізованих суспільствах, де закон негайно зобов’язав виробників маркувати продукти на наявність «трансгенів», споживачі роблять це з доброї волі, в решті країн — наосліп. До «решти», на жаль, ще належить і Україна.

Потилицю чухали найдовше в Європі

Наша держава спохватилася чи не останньою в Європі, хоча добре напрацьований законопроект про поводження із ГМО кілька років припадав пилюкою в найдовшій шухляді Верховної Ради. У його просуванні вітчизняні законодавці, лобіюючи інтереси агробізнесу, багатозначно чухали потилицю або копіювали сумнозвісних Лебедя, Рака і Щуку. Зрештою торік парламентарії спромоглися досягнути згоди щодо обов’язкового маркування харчових продуктів, аби покупці усвідомлено робили вибір між традиційною та генно модернізованою їжею.

Тоді ініціатори запровадження ретельного контролю за неприродними організмами з прикрістю дізналися, що в Україні існує лише три, та й то в столиці, лабораторії, здатні розпізнавати ГМО. Це — крапля в морі трансгенної продукції. Кабмін спішно взявся надолужувати згаяне, орієнтуючись на регіони. Івано–Франківськ потрапив у перший десяток обласних центрів, в яких почали запроваджувати спеціальні відділи для дослідження наявності у продуктах трансгенних компонентів.

«Вимоги щодо приміщень для таких лабораторій — надзвичайно жорсткі, техніка для їхнього оснащення — дорога, — розповідає заступник директора — начальник випробувального центру ДП «Івано–Франківськстандартметрологія» Володимир Соколовський. — Ми придбали обладнання російського виробництва не тому, що найкраще, а тому, що найдешевше — близько 400 тисяч гривень. Але й воно дозволяє встановити наявність у харчах генетично модифікованих організмів із точністю до 0,1 відсотка. Продуктивність не надто висока — максимум чотири дослідження зразків продукції упродовж дня».

Виробники харчів очікують фальц–старту?

Як з’ясувалося в розмові з івано–франківськими «ловцями» ГМО, вони не мають права самовільно братися за дослідження жодного зразка продукції. Якщо, скажімо, для картоплі, за санітарними нормами, вміст свинцю не повинен перевищувати 120 міліграмів на кілограм, то інспектор може взяти бараболю на аналіз і проконтролювати концентрацію в ній важких металів. Верхня ж межа наявності ГМО законодавчо не встановлена, тому продукт може бути стовідсотково генетично модифікованим, але про це має сповіщати відповідне маркування. Хоча продуктивність івано–франківської лабораторії, де постійно працює два фахівці, зважаючи на скрупульозність досліджень, невисока, черг виробників харчової продукції тут зовсім немає. Підприємці трохи заворушилися лише після того, як Президент Віктор Ющенко наприкінці минулого грудня підписав закон про маркування ГМО. Щоправда, багато хто з переробників сільгосппродукції, як стверджують обізнані люди, сподівається, що термін введення в дію цього закону через технічні проблеми «розтягнуть» бозна на скільки. Нині зразки своєї продукції в лабораторію приносять переважно підприємці, партнери яких просять надати декларацію, підтверджену протоколом досліджень.

Трансгенний лідер — не змінний

Приміщення лабораторії, куди стороннім вхід суворо заборонений, за стерильністю нагадують лікарняні операційні блоки. Щодня, перед початком роботи, їх ретельно кварцують. На час відвідин лабораторії кореспондентом «УМ» мікробіолог Тетяна Дубницька готувалася досліджувати на вміст ГМО напівкопчену ковбасу одного з прикарпатських виробників.

Чи може людина з вулиці прийти у випробувальний центр і попросити зробити аналіз харчів, у яких підозрює наявність «трансгенів», не вказаних на етикетках? Може, підтверджують мої співрозмовники, якщо її інтерес перевищує 440 гривень. Це — тариф за послугу, більшу частину якого становить вартість розхідних матеріалів. Для одного дослідження використовують разові тест–системи, простіше — пробірки з ферментами російського виробництва, кожна з яких коштує від 100 до 200 гривень.

За п’ять місяців роботи в івано–франківській лабораторії дослідили вже понад сто зразків харчової продукції. «Найбільше генно–модифікованих організмів ми виявили в сої та в продуктах з її компонентами, зокрема у ковбасах, — підтверджує Володимир Соколовський. — Далі розташувалися кукурудза, рис, помідори, дині та картопля. Як не дивно, жито, пшениця і навіть кукурудза, вирощені на Прикарпатті та на Буковині (у Чернівецькій, як і в двох інших сусідніх з Івано–Франківщиною областях — Закарпатській та Тернопільській, немає своїх лабораторій із визначення ГМО. — Авт), виявилися чистими».

Як підтверджує світова практика, генетично модифіковані харчі коштують дешевше, ніж продукція, вирощена матінкою природою без втручання генної інженерії. Чи станеться так і на вітчизняному ринку продовольства, побачимо після впровадження закону про маркування ГМО. Поки що ж ми — беззахисні їдці — платимо по максимуму за все, що нам підсовують виробники. Дуже часто — безсовісні.

ДО РЕЧІ

Україна наприкінці 90–х років ХХ століття, за твердженням авторитетних вітчизняних учених–аграріїв, стала першою пострадянською державою, в яку нелегально завезли генетично модифіковану картоплю сорту «Новий лист». Дещо пізніше таким же шляхом до нас потрапила трансгенна соя, котра нині, за різними оцінками, становить від 70 до 80 відсотків від загальної маси цієї культури в засіках Батьківщини.