Минулого тижня Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко — без телекамер та іншого зайвого галасу — зустрічалася з представниками майже всіх найбільших вітчизняних комерційних банків. Банкіри, звичайно ж, чекали пропозиції, від якої неможливо відмовитися. І вона прозвучала: Прем’єр, а також голова Нацбанку Володимир Стельмах наполегливо просили вітчизняних фінансистів викупити облігації внутрішньої державної позики строком на шість місяців під привабливий 21% річних. На суму 2 млрд. гривень. Встояти, коли тебе просять такі впливові персони, банкіри не могли. І погодилися.
На перший погляд — звичайна фінансова операція. Якщо не зважати на деякі нюанси. Скажімо, що гарантом угоди виступив Нацбанк, який зобов’язався викупити облігації за п’ять днів до терміну їх погашення. А це означає, що урядовці вчергове реалізовують дуже просту схему наповнення бюджету, формально не порушуючи закон. Як відомо, законодавство категорично забороняє перераховувати в казну валютні резерви Національного банку. Тому чиновники з вулиці Грушевського вирішили діяти креативніше: через деякі «дружні» банки НБУ скуповував облігації внутрішньої державної позики. Тобто банки купували папери в урядовців, а НБУ — в них. І гроші, які не можна було перечислити до казни просто так, потрапляли туди шляхом нескладних маніпуляцій.
Схема, назагал, виглядає бездоганно: урядовці отримували кошти вже і зараз, банкіри — можливість у перспективі заробити обіцяні відсотки. Держава — «розхитування» фінансового ринку та значні ризики, до яких воно може призвести. «З одного боку, такий факт [продажу облігацій] можна вважати позитивним, оскільки він розвиває ринок ОВДП, але обсяги продажу не мають бути такими масовими. Бо в цьому випадку — це вже опосередковане фінансування державного бюджету, — сказав «УМ» директор економічних програм Центру ім. Разумкова Василь Юрчишин. — А воно таїть у собі значні ризики. Найбільший із них — це знецінення грошей. Тобто інфляція, яка супроводжуватиметься девальвацією гривні».
Не меншим злом такої схеми, на думку експерта, є суттєве нарощування державного боргу. «Наприкінці осені держава продала короткотермінові облігації з дохідністю 28%, — продовжує Юрчишин. — Тож у квітні їх треба буде погасити. А як це зробити, якщо економіка падає? Подібні запозичення дуже тиснуть на економіку та звужують можливість для маневрів наступного уряду. Адже борги треба повертати: в іншому випадку — це реструктуризація та падіння довіри».
Схемою позик через ОВДП уряд успішно користувався упродовж минулого року: спочатку тільки кількома обраними, а нині виходить на більші обсяги. Відтак вже в лютому має погасити попередні випуски держоблігацій на 1,5 млрд. гривень. Ще 2,5 мільярда гривень треба буде заплатити у квітні. Всього ж у першому півріччі сума має сягнути 8 млрд., а в другому — ще 5,5 млрд. гривень. За експертними оцінками, бюджет такого тягара не витримає, суму переоформлять як борг уряду перед Нацбанком. Причому становитиме він майже 70 млрд. гривень (!), або 20% від прогнозованого державного бюджету.
Таким чином, снігова куля накопичення боргів, автором якої є нинішній уряд, тільки набирає об’єму. Якщо в 2008 році держказна позичила 17,7 млрд. гривень, то у минулому — 97 мільярдів. Події першого місяця 2010 року демонструють, що тенденція нарощування боргу тільки набиратиме обертів. Скажімо, за прогнозом екс–міністра фінансів Віктора Пинзеника, бюджетний дефіцит у 2010 році становитиме 150 млрд. гривень. Аби розірвати це зачароване коло, яке веде до руйнації економіки, потрібні реформи. Які наш уряд, на жаль, підміняє все новими і новими позичками, заганяючи економіку у глухий кут та щодня ускладнюючи завдання своїм наступникам.