Тельнюк: Rehearsal, або Нове життя «Жовтої кульбаби»

Кожний новий проект «Сестер Тельнюк», нині «Тельнюк: Сестри», цікавий по–своєму, оскільки там бринять нові ідеї, думки, зав’язані на оригінальний концептуальний намір. Новий проект завжди демонструє не бачені раніше виміри творчості групи. Частина матеріалу з останнього студійного альбому «Жовта кульбаба» отримала днями інтригуюче продовження у вигляді першого студійного відеопроекту, а по суті — оригінального музичного фільму з бонус–треками під назвою «Тельнюк: Сестри. Rehersal», що в перекладі означає «Репетиція». Ми зустрілися з директором групи Назаром Стригуном у день презентації фільму в столичному Кінопалаці.

— Відомо, що вперше в Україні у музичному відео застосовано такий–от «репетиційний» формат із прямою мовою дійових осіб у присутності гарячих прихильників «Сестер»та звукорежисера «Комори» Костянтина Костенка.

— Щодо назви, то спочатку були інші варіанти, але вони не розкривали суть задуму. А суть полягала в тому, аби через процес творення музики і через спілкування буквально з першого дубля зробити зрозумілою внутрішню логіку того, як і що саме роблять сестри Тельнюк на сцені та поза нею. Ми, безумовно, придивлялися до того, як подібні речі роблять на Заході. Ені Ленокс, до речі, у режимі реального часу демонструє в інтернеті власні репетиції на весь світ. У нашому випадку працювала молода ініціативна знімальна група на чолі з режисером Олександром Усіком і оператором Сергієм Нікіфоровим. Було задіяно вісім камер, і після монтажу ми побачили, що зробили цілком пристойний музичний фільм.

— Як відомо, «Сестри Тельнюк» є повноцінним складом із доволі досвідченими музикантами, такими, як гітарист Роман Суржа, клавішник Іван Небесний, басист Олег Путятін.

— Цей фільм — то остання робота з нами чудового гітариста Романа Суржі, що покидає групу, тож у наступному альбомі «Сонмо» працюватимуть двоє нових гітаристів — Олексій Кібаленко і Олег Куценко. Решта складу — незмінна. Це клавішник Іван Небесний, барабанщик Микола Томасишин і наш ветеран — басист Олег Путятін, або, як він себе називає — Депутятін. Я йому зауважив, що скрізь: на дисках і афішах — ми будемо писати «Депутятін», якщо побачимо це прізвище в його паспорті...

— Тож як виглядає музичний труе–лист фільму–концерту?

— Це композиції: «Кольоровий літак», «Я знаю», «Гарлем», «Вечірник», «Голос твій», «Ластівки». Сім пісень основного блоку — з альбому «Жовта кульбаба», окрім того — відеотреки з так званих «квартирників»у виконанні Лесі, Галини і Путятіна. Це пісні на слова Богдана–Ігоря Антонича, Пауля Целана, Рози Ауслендер.

— Не так давно «Сестри Тельнюк» брали участь в імпрезі «Антонич–фест», який утілював у життя інтернет–ресурс «Сумно.ком». Нині керівник сайту Богдан Логвиненко готує збірку з кращими творами «Антонич–фесту» від різних артистів і груп. Пам’ятаю, у вашому репертуарі є чимало пісень на слова поета. Чи не так?

— Є одинадцять треків, але яку пісню вибере Богдан, ще не знаємо. До речі, пісня «Назавжди» вже видана окремо і живе своїм життям.

— Ви мали кілька концертних турів в Україні і знаєте реакцію публіки на різні програми. Чи думали про живі презентації вже очікуваного альбому «Сонмо»?

— Ми вже точно знаємо, що матеріал із майбутнього альбому не розраховано на клубні сцени. Ми йдемо у ногу з часом і думаємо, що то буде справді масштабний проект для великих майданчиків. Олег Чорний працює над візуальним рядом «Сонмо». Музичний, текстовий і емоційний аспекти підтримає добре продуманий відеоряд — тим опікується професійний ві–джей. І це буде такий–от потрійний удар по уяві і свідомості глядачів. Щось подібне можна було бачити на концертах «Фоа–Хоки». З ними також працював Олег Чорний.

— Відчуваєте інтерес із боку мас–медіа?

— Почну з сумного жарту. Українці навчилися гарно святкувати, накривати столи. Це єдине, що вони роблять професійно. Зацікавлення з боку мас–медіа дуже мало, адже ми не гламур. Надія на молоду генерацію, яка пише нам на сайт і дивується — як ми могли жити без вашої музики раніше? Як узагалі могли слухати попсу? Молодь активно цікавиться інтелектуальною музикою, очевидно, втомилася від брудних потоків попси.

— Як ставишся до регулювання тих потоків державними органами, які мають на це повноваження?

— Що вони можуть зробити, якщо державні органи є корумпованими установами, що йдуть на поводу у своєї кишені? Є проекти, проплачені тим же Міністерством культури, а половина коштів іде в кишені тих самих державних мужів... Що говорити, коли навіть великі фестивалі слугують ширмою для «відмивання» фінансів, і до цього часу зіркою вважають Михайла Поплавського? Між тим культура перебуває чи не на найнижчому щаблі серед пріоритетів влади, держави...

— Що очікуєш від появи вашого фільму на музичному ринку країни?

— У нас в Україні такого роду відео­роботу зроблено вперше. Звук і відео писали з першого дубля і нічого не підмонтовували. Впевнений — фільм посяде достойне місце не тільки на каналах ТБ, а й у колекціях меломанів. Ми відкриті до співпраці, поділимося і досвідом, й ідеями з тими, хто понад усе цінує щирість і чесність у мистецтві.