У 2009 році за версією газети The Times Гарвардський університет було визнано найкращим вишем світу. Цьому сприяли як бездоганна академічна репутація вишу, так і авторитет серед роботодавців, добірний викладацький склад, модерна матеріальна база та безліч інших «дрібничок», як–то найбільша університетська бібліотека світу, найновітніші дослідницькі лабораторії, найкращі природничі музеї... Цей список можна продовжувати безкінечно, однак статус Гарварду, як і будь–якого іншого університету, тримається насамперед на його студентах — цвітові майже всіх націй світу.
Долучитися до цього «суцвіття» — такі амбіції мала й я, коли подавала заявку на грант Гарвардської української літньої школи. Через кілька місяців після оформлення необхідних документів мені прийшов коротенький лист із привітаннями від української діаспори та запрошенням. Подолавши останній рубикон, себто американське посольство, всього за вісім годин, я купила квиток до омріяного Нового світу, де мала стати студенткою найкращого університету світу.
Там на мене чекали цілком звичні лекції та семінари, контрольні роботи та реферати, іспити та заліки — все те, що робить життя студента хвилюючим і повнокровним. Щоправда, на відміну від більшості українських ВНЗ, у Гарварді студенти мають можливість обирати дисципліни та викладачів, а оцінки виставляють не в залікові книжки (їх узагалі не існує), а висилають поштою на домашню адресу. Системи виставлення балів я так і не зрозуміла — коли мені в Україну прийшов табель, своїм дизайном подібний на американський долар, здивуванню моєму не було меж — тут, в Україні, мені б поставили значно нижчі оцінки!
Молодь, котра гордо носить на грудях слово Veritas («Істина», герб Гарварду), є доволі строкатою інтернаціональною сумішшю. Окрім місцевих «аристократів» — WASP’івців (White Anglo–Saxon Protestant — білі англо–сакси протестанти), зелений кампус університету заповнюють діти європейських політиків, південноамериканських латифундистів, російських олігархів, китайської номенклатури, арабських шейхів і навіть простих японських бізнесменів. При бажанні тут можна розшукати синів та дочок королів африканських племен та українських студентів, яким пощастило із грантами.
Варто зазначити, що найстаріший ВНЗ колиски світової демократії сам по собі не надто демократичний. Тут діють численні обмеження на вільне бродіння чужими гуртожитками, відвідування бібліотеки по суботах та неділях, на винесення їжі з їдальні і на алкоголь. А щоб у студентів не виникало бажання вживати спиртні напої для святкувань днів народжень, здач сесій, іменин улюбленого викладача тощо, двічі на тиждень у кожному гуртожитку старости (чия робота тут оплачувана) проводять організовані вечірки, де ллються ріки кока–коли, пепсі та спрайту, омиваючи береги з піци. І не думайте, що ці вечірки можна проігнорувати: старости слідкують, щоб їхню роботу цінували!
Ці маленькі радощі, утім, не звільняють від обов’язку вчитися. На відміну від більшості українських вишів із контрактною формою навчання, де студентів цінують, а тому за двійки не виганяють, Гарвард вимагає наявності знань або принаймні старань. І це при тому, що одна дисципліна коштує близько 2,5 тис. доларів! А якщо вам за семестр захочеться послухати, скажімо, десять — сума виходить доволі кругленька.
До речі, практика свідчить, що саме ті, хто не надто напружується у вузі, досягають висот у реальному житті. Так, промова Джорджа Буша, у якій він назвав відмінників Гарварду майбутнім нації, а двієчників — президентами цього майбуття, вже перетворилася на легенду, і нерідко цитується самими гарвардцями.
Цікаво, що розвинена інфраструктура Гарвардського академмістечка пропонує усі можливості відволіктися від рутини вічно темних аудиторій і зайнятися чимось приємнішим. Наприклад, можна зазирнути до басейну олімпійських розмірів, чотириповерхового тренажерного залу, футбольного поля, оформленого під Колізей, або просто пограти в бейсбол на моріжку вишуканого парку. Якщо активний відпочинок вам не до вподоби — немає питань, можна знайти спокійніші розваги. Наприклад, Гарвард володіє однією з найбільших відео– та аудіотек світу, оснащених чудовим обладнанням. Якщо ж не можете вибрати фільм самі — завітайте до університетського кінотеатру. Там іде в основному американська класика — точно не пошкодуєте. Крім того, в Гарварді безліч музеїв, найрізноманітніших гуртків, кілька драмтеатрів і навіть власний симфонічний оркестр.
Анастасія ВЛАСЕНКО