Озброєні зубами

Пристрасті довкола вовків, збурені після судового позову Київського еколого–культурного центру до Держкомлісгоспу про обмеження полювання на них, а також пропозиція природоохоронців занести цих хижаків до Червоної книги України і взагалі припинити на них полювання примусили поцікавитись, наскільки обґрунтовані такі ініціативи.

І реальний стан справ виявився зовсім не таким райдужним, як іноді змальовують любителі живої природи. Це добре видно на прикладі Вінниччини, адже в останні десятиліття для фауни регіону вовки були звірами нехарактерними. Досить сказати, що упродовж останніх п’ятнадцяти років їх тут не фіксували, за винятком 1999 року, коли на територію області забігла вовча пара, яку відразу ж і вполювали.

Однак, починаючи з 2005 року, ситуація різко змінилась — хижаки почали з’являтись і тут, забігаючи з сусідніх Одеської, Черкаської та Кіровоградської областей, причому не окремі особини, а відразу зграї з десятків тварин. Досить сказати, що в 2008 році за обліком фахівців значилось уже 44 вовки, з яких мисливським бригадам удалося вполювати 35. У 2009–му ця цифра дещо нижча: обліковано 18, впольовано — 20, а січень нинішнього року відзначений знищенням відразу 22 вовків. Найближчим часом показник може знову швидко зрости як за рахунок мігрантів з інших регіонів, так і за рахунок весняного приплоду (одна самка в середньому народжує 6–10 вовченят).

Від активістів природоохоронних організацій можна почути, що цих хижаків не слід зачіпати, оскільки вони є санітарами лісу і знищують, насамперед слабких і хворих тварин. Як показує практика, подібне твердження — лише один із міфів, який набув поширення, бо насправді завдана ними шкода переважає над користю. За словами заступника начальника Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства Василя Мельника, вовки, в першу чергу, є «браконьєрами лісу», а їхньою головною здобиччю — особливо у весняний та літній період — стає молодняк інших тварин, який не може ні втекти, ні захиститися. По суті, вони стають на перешкоді нормальному природному відтворенню фауни. Але незрівнянно більшої шкоди ці хижаки завдають ще й тому, що часто полюють не з потреби прохарчуватись, а лише підкоряючись кровожерному інстинкту, і тоді вирізають стільки тварин, скільки можуть, хоча за один раз здатні з’їсти максимум 3—4 кілограми м’яса. Непоодинокі випадки, коли вони нападають на домашніх тварин, залишених на вигонах без нагляду.

На Вінниччині нападів на людей поки що не зафіксовано, однак трапляється, що вовки забігають до населених пунктів, а це для мешканців по–справжньому небезпечно.

Невипадково у південно–східних районах області, які від сіроманців потерпають найбільше, мисливців преміюють за кожного знешкодженого хижака трьомастами гривень, десятьма набоями та правом позачергового отримання ліцензії на полювання парнокопитних тварин.

Слід зауважити, що захищати фауну доводиться не лише від вовків, а й від інших небезпечних «диких браконьєрів», яких теж стає більше. Торік бригади єгерів державних лісомисливських господарств області знищили 700 лисиць, півтори тисячі здичавілих собак та 450 здичавілих котів, що повернулись у природне середовище існування.