Феномен Макферріна

У Жовтневому палаці за сприяння продюсерського центру Jazz in Kiev відбувся концерт мегазірки світового джазу — Бобі Макферріна. Програма складалася зі світових шлягерів, класики, world music та оригінальних композицій самого виконавця, інтерпретованих у вибагливих імпровізаціях його феноменального голосу в форматі а cappella.

Те, що зірка такої величини завітала в Україну, можна вважати божевільним щастям і прецедентом. Десятикратний володар премії Grammy, автор 18 альбомів (зокрема, Don’t Worry, Be Happy (1988), передусім відомий широкому загалу однойменним синглом, Hush (1991) із Йо–Йо–Ма, Play (1990) та The Mozart Sessions (1996) із Чіком Коріа), композитор, диригент, блискучий вокаліст–імпровізатор, неперевершений імітатор звучання музичних інструментів, репрезентант класичного та джазового стилів, поп–музики, world music тощо — усе це в калейдоскопічному різнобарв’ї поєднала у собі людина–голос, ім’я якій Бобі Макферрін.

Діапазон вокальних можливостей Макферріна настільки широкий, що здається просто нереальним. Глибокі гортанні «бубоніння» в низьких регістрах та м’які, прозорі фіоритури у високих здатні поєднуватися майже водночас і з такою легкістю, що голова йде обертом. Запаморочливі стрибки через октави, філігранна гра динамікою, його зухвалі, фірмові переходи від фальцету до самих надр басових звуків справляють враження, наче поза сценою присутні ще інші вокалісти. Адже так, лише завдяки голосу однієї (!) людини, відтворювати багатошарову фактуру музичних творів неможливо! Проте не для Бобі Макферріна. Він єдиний у своєму роді, й наслідувати манеру та техніку його співу — справа не з легких.

Доля темношкірого хлопчика, народженого в американській родині професійного оперного співака Роберта Макферріна та співачки Сари Купер, певним чином уже була визначена. Спочатку музичні коледжі Сакраменто та Серрітоса, а далі — спроби себе в різних музичних напрямах.

Його кар’єра вокаліста розпочалася наприкінці 70–х років минулого сторіччя у лавах гурту Astral Projection, а через десять років славнозвісний поп–хіт Don’t Worry, Be Happy приніс Бобі Макферріну світову популярність. Утім провідним жанром у творчості музиканта стала (й донині лишається) вокальна імпровізація, зосереджена на винахідливих інтерпретаціях класики (зокрема, Й. С. Баха, В. А. Моцарта, П. Чайковського, М. Римського–Корсакова, І. Стравінського, Дж. Гершвіна), джазу, спірічуелсу та світового фольклору, нерідко зроблених у тандемі з провідними музикантами світу. А в останні десятиліття, досконально оволодівши май­стерністю диригування, Боббі Макферрін набув ще й статусу почесного диригента, котрий активно бере участь у найсміливіших проектах, концертуючи з симфонічними оркестрами Сан–Франциско, Монреаля, Торонто, Лейпцига, Відня, Лондона та ін.

Виступ Макферріна в Києві багатьом запам’ятається висловом fееl a free (почувайся вільно). Адже саме це словосполучення, здається, — кредо всієї сутності музиканта. Спокій на обличчі, ледь вловима посмішка на вустах та рухи тіла втілювали медитативний транс гармонійного співіснування людини і народженого нею звукового простору. Принаймні таку асоціацію навіювала перша композиція, некваплива, зосереджена та напрочуд чуттєва, котра понад десять хвилин занурювала публіку в музичний світ Макферріна. Щоправда, ця екзальтованість тривала недовго: якась мить, і енергійна, динамічна Drive my car «завела» публіку в буквальному сенсі. Якщо брати до уваги весь той арсенал звуконаслідувань, фантастично відтворюваних голосом виконавця (гуркотіння двигуна, шалена швидкість та гучне волання динаміків), то, мабуть, керманичем спортивного авто відчув себе кожен у залі. Відтак умовний «бар’єр» між глядачем і виконавцем було зламано і весь подальший виступ базувався на живому діалозі та безпосередньому контакті з публікою: вільно і невимушено.

Між іншим, кияни теж приємно вразили музиканта, коли в спільному виконанні Аve Maria Й. С. Баха — Ш. Гуно продемонстрували академічний вишкіл і неабияку чистоту інтонування (особливо фінальним акордом з його чітко поставленою вертикаллю), змусивши Бобі Макферріна перехопити дух. Аби переконатися, що то не було випадково, із притаманним йому почуттям гумору слухачам було запропоновано ще й урок імпровізованого сольфеджіо, де за клавіші умовного фортепіано слугували стрибки співака на сцені. Від того, де і як він розташовувався, залежала мелодична лінія руху, яку відтворювала впевненим співом публіка. Результат виявився відмінним, тому імпровізаційна практика припала всім до душі, й невдовзі сцена перетворилася на залу.

Окрім бажаючих поспівати з великим метром його хіти, джазові шлягери та українську автентику, були й такі, що спеціально підготували інструментальні номери для спільного виконання. Зокрема, йдеться про Енвера Ізмайлова (електрогітара) та Олександра Хрустевича (баян). Утім більшість захопив не стільки відомий усім хіт Caravan, який прозвучав у тандемі Макферрін — Ізмайлов, скільки несамовита жага вокаліста до винахідливих імпровізацій, парадоксальна «життєдайність» його унікального голосу, спроможного на двогодинний спів наживо в режимі non stop. А ще — приголомшливий, десь на інтуїтивному рівні відчутий і зімітований ним бурдонно–сопілковий супровід до вперше почутої мелодії українського обрядового фольклору, виконаної добровільною учасницею із зали. Отож не дивно, що публіка воліла лишатися в Жовтневому аж до ранку.

По закінченні концерту як своєрідний подарунок прозвучала ніжна і лагідна Over The Rainbow, яка довела, що мрії збуваються. Бо візит Бобі Макферріна в Україну дійсно став подарунком долі, якимось чарівним осяянням, підтвердженням того, що й «на нашій вулиці» можливе свято. Отже, Макферріна варто лише один раз почути... і побачити, щоб закохатися в нього назавжди.

Тетяна ВОВК