(Івана ЛЮБИША–КІРДЕЯ.)
Понеділковий старт 100–серійної теленовели «Тільки кохання», який є продуктом власного виробництва каналу «1+1» і транслюється в однойменному ефірі, щонайменше закликає до роздумів. Хоча, здавалося б, солодкий телевізійний довгограй для цього призначений найменше. Таке собі «В гостях у казки», причому, як прийнято вважати, казки досить примітивної. Власне, багатосерійні телевізійні фільми — саме народна казка, тобто казка для простого народу.
Бачте, як швидко ми виходимо на зовсім інший рівень: народи всього світу потребують казок, тому навряд чи треба їх у народу забирати. І хто вправі вирішувати, яку казку народ любитиме? Український народ — не виняток, до того ж, як всякий народ, який поважає себе, хоче насамперед українських народних казок. Через те «Тільки кохання» лупить у потрібну точку: історії про любов та потреба саме в таких історіях закладені, як пише у своїй книжці «Український менталітет» Олександр Стражний, у нашому національному генотипі. Проте факт, що «плюси» вирішили почати власне виробництво саме з багатошарової любовної історії, нічого нового в розумінні особливостей нашого сльозливого менталітету не додає. Натомість пропоную глянути на таку нібито несерйозну та легку «страву», як українська теленовела, більш уважно.
Поки що сюжет відповідає анонсам. Удівець із маленькою донькою на руках справді шукає собі нову супутницю, а дитині — достойну маму. На це місце претендує ефектне стерво, але ми здогадуємося, що переможе кохання до простої вчительки. Ніби все просто, але ж ця любовна історія — не українська. Оригінал називається Only love. Сюжетна лінія вигадана не в Україні, а в сусідній Румунії, що, між іншим, непрямо підтверджує: в цій сусідній, не менш посткомуністичній, країні виробництво власного телевізійного продукту на власному ж матеріалі поставлене на такий бурхливий потік, що румуни вже продають формати для адаптації, як мексиканці, колумбійці, бразильці, американці, британці та німці. Скажімо, один із режисерів стрічки «Тільки кохання» Антон Гойда вже адаптував свого часу іншу румунську сльозовитискачку: «Серцю не накажеш», яку в Румунії знають як «Сльози кохання». Цю багатосерійну мелодраму з елементами бойовика, назва якої уже загубилася в пам’яті телеглядачів, Film.ua відзняв у 2007 році. Німці вже продали нам для адаптації нехай старенький, проте цілком поживний формат поліцейського детективу «Кобра 11»; британці — древній і, як на мене, зовсім непридатний для адаптації в українських умовах формат політично–сатиричної комедії «Так, пане міністре!». Уже на початку лютого телевиробник посткомуністичної Хорватії також покаже себе: IСTV транслюватиме знятий за хорватським форматом серіал «По закону». І можна лише по–білому позаздрити цій балканській країні, яка уміє так швидко оговтуватися від катаклізмів. Трохи більше десяти років, як Хорватія переживала громадянську війну, а вже настільки добре там переконалися в необхідності виробництва національного телесеріального продукту та освоїли цю справу, що можуть експортувати ідеї.
Чи можемо ми експортувати «Роксолану»? Поки що охочі отримати цей український телеімпорт у вигляді формату не об’явилися. Саме з серіалом про українську красуню, що підкорила султана Османської імперії, порівнює себе «Тільки кохання», апелюючи до того, що і кіно «про Сумську з Хостікоєвим», і нинішня новела з невідомими, зате перспективними акторами — принципово україномовний продукт. Хоча саме тут я подвигу не бачу. Бо румуни знімають свої оригінали румунською, хорвати — хорватською, німці — німецькою, і чомусь не випинають саме мовне питання поперед якості самого продукту. Якщо в Україні телевізійне «мило» знімається державною мовою, це не додаткова чеснота, а нормальне явище.
Як «Роксолані», так і «Тільки коханню», вже після кількох показаних серій, поза сумнівом, можна зробити закид про штучність та надмірну літературність мови. Мовляв, люди так не говорять. Скажіть, а хто чув, як говорять у Бразилії, Колумбії чи Мексиці, на малій батьківщині величезних любовних теледрам? Так, як у мексиканських тюрмах чи фавелах Ріо? Індія, глядачам якої, крім продукції Болівуду, нічого не треба, теж не говорить так, як герої численних клонів «Зіти й Гіти». Більше того — індуси навіть не співають з будь–якого приводу, як Айшварія Рай, сучасна болівудська «зірка». Глядачі мелодрам звикли до української мови Родріго та Кончіт, значить, звикнуть і до української мови своїх співвітчизників Дениса, Альбіни, Олі і хто там ще співає нам ту пісню милу, ту пісню любу, все про кохання, все про любов...
Звикнувши до цього, ми автоматично визнаємо право громадянок України віком за 50 дивитися не лише адаптовані до наших реалій чужі любовні історії, а й вимагати власних. Тобто визнаємо наше право мати власний формат хоча б для мелодрами.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
