Операція «СМЕРП»

Про цих оперативників зі Служби зовнішньої розвідки громадськості майже нічого не відомо. Натомість саме їхній, умовно кажучи, «антипіратський» підрозділ протягом останніх п’яти років безпосередньо причетний до звільнення чотирнадцяти суден з українськими моряками із піратського полону. Кабінет розвідників, куди журналіста «УМ» запросили на каву, завішаний картами Східної Африки та Індійського океану, а також фотографіями піратських ватажків і старійшин племен. Окрім цього, розвідка має чимало відео про піратів, яке таємно й під страхом покарання знімали на мобільні наші моряки. Усю цю «фільмотеку» розвідники жартівливо називають «Операція «СМЕРП», тобто «Смерть піратам!».

Їхній безпосередній керівник, генерал–лейтенант Олександр Христенко, добре відомий лише у вузькому колі спецслужб, дав перше в житті ексклюзивне інтерв’ю саме «Україні молодій». Пан Христенко схвально відгукується про недавній указ Президента, яким уведено в дію рішення РНБО щодо участі України в спецоперації Євросоюзу «Аталанта». При цьому, зазначає Христенко, доки не визначено, якою саме буде форма участі України, зовнішня розвідка продовжує свою роботу в зоні активності сомалійських піратів — здобуває розвідувальну інформацію, якою ділиться з партнерськими спецслужбами й представниками «Аталанти» зокрема.

«Дванадцять полонених скоро будуть удома»

— Олександре Борисовичу, перш за все хотілося б згадати про дванадцятьох українських моряків, які наразі перебувають у полоні сомалійських піратів. Наскільки успішно просуваються переговори, коли можна очікувати їхнього звільнення?

— Дійсно, двоє українців є членами екіпажу судна «Сент–Джеймс парк», захопленого піратами
28 грудня 2009 року, а ще десятеро — члени змішаного екіпажу судна «Азіан глорі», захопленого 2 січня 2010 року. Власником обох британських суден є компанія «Зодіак» (Лондон), що має філії в Болгарії та Одесі. Судновласник діє досить серйозно й активно, одразу доручив право на ведення переговорів перевіреній британській юридичній фірмі, яка наклала табу на інформацію про стан переговорного процесу.

Із власного досвіду скажу: те, що англійці не допускають витоку інформації, а відтак і зайвого галасу — дуже добре. Тому я не можу коментувати хід переговорів. Зазначу лише, що вони проходять у нормальному руслі, і ми розраховуємо на те, що українські моряки, як і їхні колеги з інших країн, невдовзі повернуться додому. Це справа судновласника, і Служба зовнішньої розвідки ніколи не втручається у процес, якщо бачить, що перемовини проходять за правильним сценарієм, як у даному випадку. Ми допомагаємо судновласнику лише тоді, коли переговори заходять у глухий кут. А взагалі дер­жава апріорі позбавлена права вести переговори з піратами про суми викупу, оскільки це суперечить нормам міжнародного права, за якими сплата викупу визнається чинником, що заохочує піратство та вважається однією з форм його прихованого фінансування.

Про звільнення без політики

— Але ж політики, принаймні в українських реаліях, у питанні звільнення наших моряків вистачає. То народні депутати чи їх представники нібито збирають якісь кошти, то один із кандидатів у президенти говорить про підтримку полонених та допомогу їхнім рідним, які у свою чергу пікетують посольства і державні установи. Іноді такі заяви затьмарюють роль судновласника та розвідки. Наскільки все це відповідає дійсності?

— Річ у тім, що саме пірати зацікавлені у втягуванні держави у переговорний процес, бо це призводить до різкого збільшення сум викупу. У зв’язку з цим дивними виглядають спроби деяких журналістів, політиків, громадських діячів, чиновників переконати суспільство в тому, що тільки завдяки їхній особистій участі вдалося «змусити владу привернути увагу до долі моряків», «зрушити з мертвої точки» переговорний процес, «організувати телефонний зв’язок із судном» або «змусити судновласника прийняти озвучені піратами умови звільнення наших громадян». А довірливий українець не замислюється над тим, що будь–які переговори, у тому числі щодо звільнення громадян України, є ризикованим, прихованим від сторонніх очей процесом, у якому беруть участь щонайменше дві сторони (як правило, це судновласник чи уповноважена ним особа і представник піратського угруповання, котре захопило судно). При цьому в найбільш складних випадках, до яких залучаються спецслужби, їхні зусилля зосереджуються на наданні максимального сприяння судновласнику у веденні переговорного процесу з піратами з метою вирішення проблеми мирним шляхом. І тут роль спецслужб та інших державних органів не може бути публічною аж до остаточного вирішення проблеми. Важко зберігати витримку в умовах необґрунтованих звинувачень у бездіяльності, але ми продовжуємо мовчки працювати. Але ще важче знаходити відповіді на питання членів сімей екіпажів суден.

— Рідних моряків можна зрозуміти...

— Безумовно. Психологічно люди терплять десь із місяць. Потім дружини починають нервувати, згадують про державу, Президента, МЗС, але забувають про те, що моряки податки в Україні не платять, ходять на судні під іншим прапором, що судновласник — іноземець, а це значно звужує можливості впливу на ситуацію. Звісно, це проблема держави, оскільки її моряки змушені поневірятися світами в умовах відсутності українського торгового флоту. Але настрої рідних підігрівають окремі діячі, щось там обіцяють, піаряться, нічого не зробивши.

От візьмемо приклад із польотом кількох дружин моряків з «Аріани» до Греції. Усі написали, що дружини вплинули на судновласника Спіроса Міноса, цю зустріч активно коментувала депутат Одеської міськради, про свою особливу роль говорили інші особи. Насправді якби не рішуча, наступальна позиція СЗР, то моряки «Аріани» досі перебували б у полоні. На завершальному етапі за дорученням Президента ми запропонували свій варіант вирішення проблеми, безпосередньо у взаємодії з партнерськими спецслужбами за короткий проміжок часу реалізували його і посприяли судновласнику у вирішенні широкого кола питань, зокрема щодо доставки на судно узгодженої суми викупу, пального, забезпечення безпеки моряків. При цьо­му керівництво Служби свідомо взяло на себе всю відповідальність за всі можливі колосальні ризики й довели справу до позитивного завершення.

До речі, Грецію неодноразово відвідував заступник голови СЗР, який таки зумів переконати судновласника прийняти пропозиції зовнішньої розвідки. Бо від початку грек та найнята ним група переговорників зайняли не конструктивну позицію. Вперто стали на сумі викупу, яка не могла влаштувати піратів. Думаю, якби екіпаж «Аріани» складався з громадян Греції, вони б діяли інакше. А оскільки екіпаж український, то напевне вважали, що можна й поторгуватися. Покажу вам лист пана Міноса, де він дякує розвідці за щирість у бажанні звільнити своїх співвітчизників. Але водночас пише: «Ми не вважаємо, що прийняття вашої пропозиції щодо... перенесення переговорів до... (називається країна. — Авт.) виправдане. Ми не бачимо ясних доказів, які переконують нас у тому, що переїзд до... призведе до прискорення визволення команди. Але нам вдалося їх переконати, і невдовзі «Аріану» було звільнено.

Для піратів українці «крейзі»

Відтак зауважу: розвідку не треба спонукати до дій, бо ми свою справу знаємо, працюємо без галасу, на результат. Нас не треба пікетувати, закидати депутатськими запитами, часто із дилетантськими пропозиціями. Якщо прагнете особисто допомогти, то беріть намети, летіть у Могадішо й пікетуйте президентський палац.

Хочу закликати й авторів публічних заяв чи натяків про їхню особисту вирішальну участь у формуванні сум викупів утриматись від спокуси популізму. Унаслідок цього громадяни України перетворюються на мішень піратських нападів. Пірати між собою вже говорять: «Знову українці–«крейзі» попалися...»

— До речі, часто галас навколо захопленого судна підтримують і самі пірати, які роздають інтерв’ю та коментарі...

— У піратів логіка проста й переконлива: більше галасу — більша сума викупу. Для цього їхні ватажки активно використовують контакти з представниками редакцій авторитетних інформагенцій у США, Франції, Великобританії та їхніми корпунктами в Сомалі, Кенії, Джибуті, Саудівській Аравії, Єгипті. Крім цього, організатори піратського бізнесу уважно відслідковують український, насамперед англомовний, сегмент медіа–простору, використовуючи рідних та близьких моряків для масованого тиску на органи влади. Щойно пірати відчувають, що програють переговори, одразу хтось дає інтерв’ю — мовляв, почнемо по одному розстрілювати заручників тощо. А потім дивляться, що про це написали українські ЗМІ, як відреагували наші політики.

— І як ви знаходите ту саму «золоту середину» між інтересами судновласника й піратів?

— Хочу наголосити: пірати не роблять винятків для національності, держави чи віросповідання. Ісламський чинник для них не грає ролі. Приклад — танкер Саудівської Аравії «Сиріус стар» із нафтою, який наробив шкоди нам по «Фаїні», — до 3 млн. доларів підняли суму викупу. Гроші для піратів — передусім. У переважній більшості випадків до безпосередніх перемовин із піратами судновласники на комерційній основі запрошують працівників юридичних компаній, «кризових менеджерів», обізнаних на особливостях цього «бізнесу». Рідше переговорний процес організовує компанія–оператор, крюїнгові чи страхові компанії. Натомість участь СЗР у цих переговорах маскується, не афішується, використовуються спеціальні форми і методи роботи. Інколи можемо консультувати судновласника за його згодою. Головне — зблизити позиції і знати наміри обох сторін, бо судновласник не хоче переплатити, а пірати — недоотримати.

Схема переговорів: пірати хочуть 10 млн. доларів, судновласник — 300 тисяч, далі йде зближення. Пірати, у випадку з «Фаїною», погрожували розвантажити судно і затопити його, ми їм: робіть, якщо хочете, — бо точно знали, що для цього потрібен спеціальний причал, якого в Сомалі немає. Вони змінюють переговорника, нібито домовились. Аж тут пірати кажуть, що когось у них убили, створено комітет, ситуація змінилася, й попередні умови їм не підходять, а то й узагалі мотивують вчинки за своїми надуманими правилами. Ось, як приклад, один лист від пірата, який вважає себе «інженером» і пише не про викуп, а про штраф. Мовляв, ви нелегально везли зброю через наші води, тому вас оштрафовано.

А ми маємо дбати не лише про успішне завершення переговорів, а й про захист життя і здоров’я членів екіпажу, функціонування систем життєзабезпечення суден. Багато зусиль іде на те, щоб передати на борт воду, їжу, ліки.

«Раніше ми знали про піратів лише з фільмів та книжок»

— Відомо, що українська розвідка має чималий досвід звільнення моряків із піратського полону, яким охоче ділиться з партнерськими спецслужбами. Піратську тематику довелося опановувати вимушено?

— Початок поклало звільнення судна «Панагія» у 2005 році. До того часу жоден наш співробітник тему піратства не вів. Пірати захоплюють заручників, а це — сфера відповідальності Департаменту протидії тероризму і організованій злочинності СЗР. Скажу відверто, до «Панагії» ми знали про піратів небагато: щось із радянського фільму «Пірати ХХ століття», щось із історичної та художньої літератури. Ця тема була для нас новою й цікавою. Водночас з’ясувалося, що саме розвідувальні органи (Служба зовнішньої розвідки й Головне управління розвідки Міноборони України) виявилися здатними виконати вказівки Президента щодо звільнення наших моряків із піратського полону. Адже лише розвідка наділена правом здійснювати заходи впливу й протидії, застосовуючи за кордоном гласні й негласні сили й засоби, форми і методи роботи. Тому саме СЗР та ГУР Міноборони з першого і до останнього дня перебування наших моряків у полоні опікується їхніми долями.

Результатами нашої спільної роботи з ГУР МО, МЗС України та партнер­ськими спецслужбами є звільнення 14 суден з українцями на борту. На жаль, правила гри не дозволяють детально розкрити важливу роль корпоративної солідарності з іноземними спецслужбами, які визнали СЗР України рівноправним партнером.

— Чи створюються якісь спеціальні групи, штаби на період проведення операцій зі звільнення суден? Скільки осіб загалом залучено до цієї справи?

— Скажу так: для проведення спецоперацій комплексно задіюємо всі агентурні, технічні, аналітичні ресурси і можливості зовнішньої розвідки. Голова СЗР особисто тримає руку на пульсі всіх подій і приймає остаточні рішення, оскільки на найвищому рівні доводиться взаємодіяти з керівниками іноземних спецслужб, урядових та інших структур. Крім цього, за кордоном у багатьох країнах СЗР має свого представника — офіцера безпеки. Окремі розвідники працюють у країнах Африки тривалий час, окремі — тимчасово. Виїжджають на місце на час проведення операції зі звільнення. Наприклад, роботу зі звільнення «Фаїни» та «Аріани» ми вели з позиції однієї з суміжних із Сомалі країн. Там, на відміну від Сомалі (з якою Україна не має дипломатичних відносин), є посольство України, саме там мешкає чимало біженців із Сомалі, які мають власний бізнес, контролюють певні фінансові потоки. Відряджені туди розвідники налагодили контакти з ними і спонукали їх до сприяння у звільненні українських громадян.

По «Фаїні» ми дуже плідно співпрацювали із колегами з ГУР Міноборони. І їхні, і наші розвідники перебували в Африці місяців із чотири, виїжджали туди за вахтовим методом.

На піратів виводять учителі

— Як розвідці вдається збирати інформацію про дії сомалійських піратів, їхню тактику, сили, покровителів, бізнес тощо? Чи має розвідка якісь свої оперативні, агентурні та інші можливості у піратському середовищі?

— Саме наші співробітники у деяких країнах Європи, Америки та Африки знайшли потрібних людей із сомалійської діаспори, коли йшлося про звільнення «Фаїни». Це неабияк посприяло звільненню наших моряків. Ще раніше, коли ми шукали важелі впливу на ватажків піратів, життя змусило нас оволодіти знаннями про особливості релігійно–кланового устрою сомалійського суспільства, познайомитись із авторитетними представниками колишніх урядів Сомалі, вийти на контакт із лідерами сомалійських утворень Пунтланд, Сомаліленд, Галмудуг, дізнатися про реальний вплив старійшин племен, лідерів діаспорних об’єднань сомалійців в інших державах. Нарешті, переконатися, на жаль, і в їхній неспроможності вплинути на ситуацію у вигідному для нас плані, через що ми взялися за створення власних позицій. Ми знайшли авторитетних лікарів, учителів, колишніх урядовців і з їх­ньою допомогою виходили на ватажків піратів. Ми були змушені ретельно вивчати тактику організації піратами переговорного процесу, позбутися ілюзій щодо наявності «піратського кодексу честі», вирізняти з безлічі ініціативних посередників реальних переговірників, з якими можна мати справу. Врешті–решт, ми переконалися у тому, що навіть найбільш авторитетні посередницькі компанії, які наймають судновласники на комерційній основі, інколи виявляються неспроможними у короткий час досягти потрібних домовленостей.

«Рибалки» солідолу не бояться

— Переговори з піратами і сплата викупу — єдиний ефективний спосіб звільнення моряків? Силові методи не доречні?

— Піратство в Аденській затоці із явища регіонального, спричиненого соціально–економічною і політичною кризою в Сомалі, перетворилося на глобальну загрозу, у зв’язку з чим Рада безпеки ООН була змушена впродовж останніх двох років приймати низку резолюцій щодо боротьби з ним. Адже сомалійські пірати виходять уже за 500 миль від берега. Звісно, піратство як проблема існує з того часу, як з’явилося мореплавство, однак міжнародно–правова база, напрацьована людством століттями, і механізми реагування на конкретні факти захоплення торгових суден виявилися малоефективними для організації протидії піратству. Колись піратів вішали на реї без суду, потім нагороджували титулами й орденами, намагалися обкласти податками...

— Можливо, й зараз варто згадати про рею? Чи відомо вам про сучасні випадки так званого «тихого відстрілу» піратів, коли бійці НАТО чи «Аталанти» застають їх під час штурму?

— Нам відомі чутки про це лише з інтернету, я не можу їх коментувати. Знаю одне: пірати хоча й забиті, але почуття помсти мають. До речі, наші моряки досі користуються рекомендаціями Міністерства транспорту СРСР щодо протидії піратам, де йдеться про таке: змазуйте перила солідолом, несіть службу бадьоро і ні на що не відволікайтеся, у випадку нападу піратів бороніться брандспойтами, вмикайте шумові сирени, світло, але ні в якому разі не застосовуйте вогнепальну зброю, бо це ескалація конфлікту.

Більше того, якщо дотримуватися усіх норм морського права для боротьби з піратством, то бойові кораблі, які курсують тут в рамках операції ЄС «Аталанта» чи під прапором НАТО, повинні цих піратів затримати і передати в суд за вчинення конкретного злочину. Але коли вони підходять до піратського човна, ті викидають зброю за борт, дістають сітки і перетворюються на мирних рибалок, недосяжних для правосуддя. Прецеденту притягнення пірата до кримінальної відповідальності в наш час ще не створено, хоча перших затриманих вже мають Франція, США, Іспанія.

Звільнити жертв піратів можна двома способами — силовим або шляхом переговорів. Але, зауважте, СЗР України не володіє інформацією про те, що впродовж 2005—2010 років уряди провідних морських держав погоджували б із урядом Сомалі силовий варіант визволення своїх співвітчизників із піратського полону. А ще ж потрібні дозволи урядів, чиї громадяни перебувають на судні, дозвіл країни прапора, судновласника, а в Україні ще й дозвіл Верховної Ради на застосування сили за кордоном. А провести таку операцію треба конспіративно.

Тому випадок із успішним застосуванням бійців французького спецназу щодо сомалійських піратів уже після звільнення ними яхти «Ле Понанн» — до речі, із українкою–коком на борту родом із Сумщини — скоріше, є винятком із правил. Тим більше що французи почувають себе тут досить впевнено, бо поблизу мають військово–морську базу в Джібуті. Зазвичай уряди всіх держав після ретельного опрацювання ймовірного силового варіанту звільнення заручників відмовляються від такого сценарію, бо є висока ймовірність людських жертв як серед бійців спецпідрозділу, так і серед заручників. До того ж проти штурму завжди виступають рідні моряків. Бійці «Альфи» СБУ також тренувалися на судні, схожому на «Фаїну», але врешті–решт ми відмовилися від застосування сили.

Тому основний спосіб звільнення — це ведення перемовин щодо пошуку компромісу на підставі досягнення згоди на сплату певної частини викупу. Колись усе починалося з кількох сотень тисяч доларів — ту ж «Панагію» вдалося звільнити за «смішні» на сьогодні гроші. А нині апетити піратів сягають кількох мільйонів.

Судно–матка і Впалі Груди

— За цей час розвідка, ймовірно, накопичила чималу базу даних піратів? Скільки піратських угруповань нараховується в Сомалі?

— Влучне запитання. Дійсно, маємо свій банк даних. Лише по «Фаїні» напрацьовано 19 томів справи. Сьогодні СЗР системно і глибоко працює над вирішенням цих питань, комплексно володіє ситуацією, ми знаємо механізми дій піратських угруповань та їхнього фінансування і навіть деяких покровителів далеко за межами Сомалі. У піратів усе чітко розподілено: один керує захопленням, другий опікується безпекою на судні, бо не просто півроку сидіти на борту з автоматом, а третій наймається для переговорів. І тут англійська обов’язкова. Взагалі піратство в Сомалі виникло на півночі — в Путленді. Першим їхнім лідером став пірат із прізвиськом Впалі Груди. Для цього «бізнесу» потрібен інвестор, який надає групі судно–матку, заправляє його, купує зброю та легкомоторні човни, забезпечує команду харчами і водою, витрачається на інформаторів, які фіксують проходження суден, забезпечує зв’язком. У такого інвестора може бути два–три піратські угруповання. Судно–матка виходить у море нібито ловити рибу, а коли бачить судно–жертву, на воду скидають швидкісні човни. Раніше вони заходили ззаду чи збоку, а зараз просто натягують між човнами трос і таранять судно. Маневри тут уже не допоможуть, трос чіпляє «ніс» судна, а піратські човни опиняються з обох боків і після короткої стрільби йдуть на абордаж. Керує захопленням вправний бойовик, а вже на борту службу несуть рядові пірати — звичайне бидло. Скільки цих угруповань у Сомалі — важко сказати, бо нині це небезпечне явище популярне в бідній країні через свою прибутковість. Гроші ватажки піратів витрачають на будинки, машини і жінок — до десяти дружин мають, а також на наркотичну рослину кхат, яку вони жують. Гроші ж розподіляють так: більша частина йде інвестору, інша — комітету, гарну винагороду отримує організатор захоплення, а рядові пірати порівняно з ними отримують крихти — близько тисячі доларів. Переговорник отримує трохи більше.

— Деякі моряки з «Аріани» розповідали про регулярні побої від піратів, нібито найбільше дісталося капітану...

— Мене там не було, тому не знаю. Зрозумійте, моряки довго перебувають у незаслуженій неволі, потерпають від тісних приміщень, пірати їх сварять між собою, інколи вони виходять із підпорядкування капітана, вважають його зрадником, бо він живе у трохи кращих умовах. Коли хлопців таки звільняють, вони починають думати: «А чому ми не чинили опору?». Але який опір? У Момбасі я на «Фаїну» спеціально піднявся і подивився на каюту, в якій їх тримали. Навпроти пірати встановили кулеметну точку. Найменший спротив, натискається гашетка — і всіх би поклали. Якщо побої і знущання справді мали місце, то по–людськи моральне відшкодування морякам мав би компенсувати судновласник. Хоча далеко не кожен це робить.

ДОСЬЄ «УМ»

Олександр Борисович Христенко народився у місті Кременчук Полтавської області 25 травня 1958 року. Закінчив історичний факультет Полтавського державного педагогічного інституту в 1979 році. Далі — служба в армії. Викладав історію у професійно–технічному училищі. З 1981 року — в органах державної безпеки України. З 2000 року — у підрозділах зовнішньої розвідки. Наразі очолює Департамент протидії міжнародному тероризму і організованій злочинності Служби зовнішньої розвідки України. Військове звання — генерал–лейтенант. Одружений. Має двох дорослих синів, які пішли стопами батька і служать в органах держбезпеки.

ДОВІДКА «УМ»

Упродовж 2002–2009 років зафіксовано 20 нападів піратів на судна, до складу екіпажів яких входили громадяни України. З них: 12 захоплень сомалійськими піратами іноземних суден (Princess Sarah, San Carlo, Panagiа, La Ponant, Lehmann Timber, Faina, Bosphorus Prodigy, Marathon, Hansa Stavanger, Ariana, Delvina, Maran Centaurus), шість захоплень нігерійськими піратами іноземних суден (Northen Comrade, Lourdes Tide, St.Patrick, Hercules, Sichem Peace, Seal Tide), одне захоплення гвінейськими піратами українського танкера («Восточный»), одне захоплення бенінськими піратами танкера без назви, на якому 11 громадян України перевозили контрабандну нафту.

Збільшується кількість захоплень піратами громадян України. Так, у період 2002–2007 років було захоплено 56 громадян нашої країни, у 2008 році — 35, а за 11 місяців 2009 року — 42 українці. Один українець загинув — моторист–зварник С. Вартєнков , а матроса–кухаря Г. Гусакова було поранено під час захоплення судна Marathon.

А ТИМ ЧАСОМ...

Міністр закордонних справ України Петро Порошенко запропонував керівництву військово–морської операції ЄС із протидії піратству «Аталанта» участь українських спецпідрозділів у супроводженні суден у районі Аденської затоки. Як повідомляє прес–служба МЗС, про це йшлося під час зустрічі міністра Порошенка з першим заступником командувача операції «Аталанта» контрадміралом ВМС Іспанії Бартоломео Баузою і заступником начальника штабу операції з протидії піратству НАТО Хансом–Крістіаном Хелсетом. Український міністр привітав зусилля командування операцій щодо забезпечення захисту цивільних суден поблизу узбережжя Сомалі й подякував за допомогу під час звільнення українських моряків, які перебували на борту «Аріани». Керівництво «Аталанти» привітало рішення України долучитися до участі в цій операції і сподівається на ефективну співпрацю з досвідченими українськими фахівцями.