Новий том «Чорноволіани»

Видавництво «Смолоскип» уже не раз брало на себе поважну місію з видання дуже цінних і потрібних суспільству книжок. Тепер разом із Міжнародним благодійним фондом В’ячеслава Чорновола «Смолоскип» випустив у світ шостий том творів відомого політика й дисидента, без якого годі уявити роки боротьби за незалежність від союзного ярма. У цьому томі вміщено матеріали, які стосуються періоду від звільнення В’ячеслава Максимовича з ув’язнення

(1985 р.) по квітень 1990–го — початок його державотворчої діяльності. Це час відновлення «Українського вісника» (вип. 7–14), ініціювання й заснування Української Гельсінської спілки, випусків «УВ–експрес», «Листків прес–служби УГС», активної участі Чорновола в мітингах 1980–х років, створення міжнародних організацій та участі у їх роботі, внесення радикальних ідей у програму Народного руху України.

На презентації, яка відбулася днями у видавництві «Смолоскип», ішлося не тільки про перипетії видання такої непростої книжки, а й про різночитання не такої вже й давньої історії, зокрема про те, яка різниця між Українськими Гельсінськими спілкою та групою; хто насправді стояв біля джерел творення Руху, хто писав для нього сценарії та яка справжня роль у цьому знаковому історичному акті державника В’ячеслава Максимовича. Бо навіть деякі тодішні соратники Чорновола, екс–лідери НРУ, тепер взялися применшувати участь Славка у творенні та перших роках діяльності Руху.

Грубезний том (1052 сторінки) починається вступною статтею «Від упорядника» — ним виступила сестра, Валентина Чорновіл, та передмовою «Незборимий голос української свободи» Василя Деревінського, який давно й скрупульозно працює над спадщиною Чорновола. А найцікавішим, певно, для читачів буде розділ «Матеріали з архіву СБУ»: коли верстка була вже готова, прийшла інформація про те, що Служба безпеки України розсекретила свій архів (частково). Ці матеріали були додані до шостого тому. І виявилося, що в надрах колись страшної репресивної структури зберігаються унікальні примірники документів часів боротьби з тоталітарною системою, які вважалися вже безповоротно понищеними, а тепер проливають світло багато на що…

Вертати в минуле справді непросто, але не раз то стає дуже повчальною, а часто й надзвичайно потрібною процедурою. У даному разі на перше місце виходить питання не так унікального історичного фактажу, як високого й одержимого людського духу, що, як відомо, незнищенний. А портрет В’ячеслава Чорновола на тлі двох мічених епох стає все виразнішим — і незаперечнішим.