На дні

В історії досліджень найглибшої западини нашої планети — Маріанського жолоба — найдивніше те, що на його дні лише одного разу побували люди. Це трапилося рівно 50 років тому, коли технічні можливості людства і близько не рівнялися до нинішніх. Не зважаючи на науковий прогрес, людина більше не наважувалася побувати на «дні планети» (за останніми дослідженнями, найглибша точка Маріанського жолоба — 10 971 метр).

23 січня 1960 року найглибше дно відкрилося двом відчайдухам — швейцарському дослідникові Жаку Пікару та лейтенантові Військово–морських сил США Дону Уолшу. «Не зважаючи на те, що на металеву поверхню батискафа тиснуло 200 тисяч тонн, «Трієст» невимушено тримав рівновагу, — згадував момент «посадки» Пікар. — Тим самим претензійно звертаючись — в ім’я науки та людства — до найбільшої глибини всіх наших океанів».

Курс на діл

Екіпажеві довелося подолати чималу дистанцію до місця занурення. «Трієст» тягли на буксирі 200 км бурхливим морем. Відомий океанолог, 37–річний Пікар, який був пілотом, і 28–річний Уолш помітно нервували. Височезні хвилі заважали почати занурення.

За кілька годин до того американський есмінець «Льюїс» вирахував місце найбільшої прірви — «Заглибини Челенджера». «Трієст» розташувався в точці, вказаній навігатором. Пікар та Уолш виявили на батискафі незначні ушкодження, але не стали скасовувати місію: вони розуміли, що другого такого шансу може не бути. Баласти потягнули «Трієст» на дно…

Коли батискаф наближався до заданої точки, його несподівано струснуло. Це могло бути що завгодно: судно могло вдаритися об камінь, який виріс зі схилу жолоба... Та мало які несподіванки чигають на загадковій глибині! Але екіпаж зауважив, що швидкість батискафа не змінилася, отже, йшлося про незначну аварію. Пікар з Уолшем вирішили спускатися далі.

Дон Уолш пізніше згадував, що був упевнений у роботі «Трієста». «Це не було щось «жовтороте». Занурення у Маріанську западину — це ретельно контрольована програма, коли ризик збалансовується технікою й плануванням», — позповідав лейтенант.

«Трієст» «приземлився» трохи пізніше 13–ї години. Океанське дно постало перед безстрашними дослідниками чистим, без болотяного мулу. Команді пощастило «сісти» на рівній поверхні.

20 хвилин, які досі ніхто не перевершив

Перше, що здивувало підкорювачів океану, — те, що навіть на 11–кілометровій глибині є життя! «Я побачив дивовижну річ. Неподалік від нас на дні лежало щось подібне на камбалу, наче підошва, завбільшки з 30 сантиметрів», — пригадував Пікар. Швейцарця здивувало, що це створіння мало очі. Навіщо цій рибі органи зору на такій глибині, в такій безпроглядній темряві? «Повільно, надзвичайно повільно ця пласка риба відпливла вбік. Вона рухалася поздовж дна, поки не зникла у своїй ночі», — ділився спостереженнями океанолог.

Для команди «Трієста» це було неабияким відкриттям. «Просто перед собою ми побачили відповідь на питання, яке віддавна мучило біологів: чи може життя існувати на найбільших глибинах океану? Може!» — писав згодом Пікар у книзі «Сім миль углиб: Історія батискафа «Трієст».

Нині вчені досить скептично оцінюють видиво мандрівників. На їхню думку, на такій глибині можуть існувати лише примітивні форми життя: малі черепашки, черви, але не риба з очима. Пікар із Уолшем спостерігали за дном через ілюмінатор, без оптичних пристроїв, тож їм могло привидітись. А втім, навіть якщо там не було жодної риби, це не применшує подвигу двох дослідників.

Аби підтримати сили організму у складних умовах, Жак і Дон їли шоколад. Температура в кабіні становила всього сім градусів тепла. Несподівано для себе «підводники» виявили, що гідрофон підтримує зв’язок із судном, яке чекало на поверхні океану. Для того щоб повідомлення дійшло з дна нагору (або навпаки), знадобилося сім секунд.

Чоловіки пробули на дні жолоба 20 хвилин. Вони мусили підійматися дочасно, бо виявили на склі тріщину (очевидно, пошкодження відбулося тоді, коли батискаф струснуло). «Трієст» скинув 16–тонний баласт, і суденце потягло вгору.

Загалом подорож зайняла вісім із половиною годин: спуск тривав 4 год. 48 хв., підйом — три години із чвертю. О 16:56 Жака Пікара та Дона Уолта вже вітали на поверхні феєрверками. Вони стали героями. У пресі писали, що подорож на дно Маріанської впадини — це «останнє з невідкритих географічних відкриттів».

Куди не долетів Ікар — бував Пікар

Творцем батискафа «Трієст» був Огюст Пікар — Жаків батько, один із найбільших винахідників ХХ століття. Генію Пікара належить перший у світі батискаф FNRS–2. Цікаво, що прототипом цього апарата була повітряна конструкція — стратостат FNRS–1. Неважко здогадатися, що винахідником стратостата теж був швейцарець Огюст Пікар (у 30–х роках минулого століття він піднімався на висоту 15–20 км!).

Пікар–старший подумав, що конструкцію повітряного судна можна використати для проектування й підводного апарата. Для будівництва корпуса він використав не алюміній, а сталь, а балон із гелієм замінив на поплавець із бензином, що краще забезпечував плавучість. На той час уже існували батисфери — капсули, які опускалися на глибину за допомогою тросів, але винахід Пікара перевершував їх у багато разів.

«Трієст» став удосконаленою моделлю батискафа FNRS–2. Робота над ним тривала багато років. Огюст прискіпливо обмірковував усі деталі механізму: систему управління тиском у поплавку, спосіб освітлення, механізм скидання баластів тощо. Ємності з баластом і маневровий клапан підтримувалися електромагнітами. У випадку аварії та знеструмлення баласт упав би, клапан закрився — і батискаф почав би підійматися на поверхню. Просто й ефективно!

У роботі над конструюванням бастикафа Огюстові Пікару допомагав і син. Судно отримало назву від італійського міста Трієст, де виконувалася основна частина роботи.

«Трієст» уперше занурився під воду 11 серпня 1953 року. У пілотному спускові взяли участь обидва Пікари.

Судно здійснило чимало занурень у Середземному морі, поки ним не зацікавились американці. Штати шукали апарат для глибоководних занурень, тож викупили «Трієст» за 250 тисяч доларів. У Вашингтоні покладали надії на те, що освоєння океану може прислужитися для військових програм. Жак Пікар, який тоді вважався найкращим пілотом підводних суден, допомагав американцям у керуванні «Трієстом». Відтак він і став учасником експедиції на дно Маріанського жолоба.

50 років потому

Успішна операція надихнула Пікарів на створення великого туристичного судна, яке дозволило б доставити на глибину водойм багатьох людей. Так вони «прокатали» на дно Женевського озера 30 тисяч пасажирів.

У 1969 році Жак Пікар узяв участь у ще одній цікавій експедиції. Впродовж місяця його команда вивчала поведінку течії Гольфстрім. Досвід спілкування та облаштування побуту групи на судні «Бенджамін Франклін» був використаний для організації космічних експедицій. НАСА почерпнула чимало інформації про те, як поводяться люди, тривалий час перебуваючи разом у замкнутому приміщенні, як вони сплять, як змінюються рефлекси тощо.

...Огюст Пікар помер 78–річним, через два роки після головної місії його сина.

Жак Пікар помер трохи більше року тому — 1 листопада 2008–го, у віці 86 років.

Його син Бертран пішов стопами батька й діда — став мандрівником, винахідником, випробувальником. Бертран Пікар першим здійснив безпосадкову подорож довкола світу на аеростаті. Тепер він планує іншу навколосвітню подорож — на літаку Solar Impulse, який використовуватиме винятково енергію Сонця.

Дон Уолш іще живий. Йому 76 років, він мешкає у Каліфорнії. Після мандрівки до дна Маріанської впадини Дон неодноразово брав участь в експедиціях до Північного та Південного полюсів.

«Трієст» після занурень у Маріанському жолобі кілька разів удосконалювали, він узяв участь іще в багатьох місіях. Зараз батискаф «спочиває» у Вашингтоні в музеї Військово–морських сил США.

ДОВІДКА «УМ»

Маріанський жолоб — океанічна западина на заході Тихого океану. Жолоб отримав назву від Маріанських островів, які розташовані неподалік.

Найглибша точка впадини має назву Заглибина Челенджера (Challenger Deep). Перші дані про глибину цієї прірви були отримані англійським судном «Челленджер» у 1951 році — прилади зафіксували «яму» в 10 863 м.

Заглибина тягнеться донизу значно нижче від рівня моря, ніж гора Еверест — над «нульовим рівнем» (висота Джомолунгми — 8 848 м).

Жолоб розтягується на 1500 км. Біля дна тиск водної маси сягає 108,6 МПа: це у тисячу разів більше, ніж атмосферний тиск.

Маріанський жолоб утворився внаслідок стику двох тектонічних плит, у місці, де Тихоокеанська плита заходить під Філіппінську.

Окрім «Трієста», на дні Маріанського жолоба побували ще два батискафи — Kaikoo (1995, 1998 роки) і Nereus (31 травня 2009 року). Обидва апарати були автоматичними і керувалися дистанційно.