Україна—Індія бхай–бхай

«Україна для мене — як стигле яблуко, налите соком, але торкнися його — і воно розвалиться від перезрілості», — сказав на прес–конференції напередодні відкриття своєї персональної виставки в PinchukArtCentre всесвітньо відомий фотограф Сергій Братков. 50–річний художник народився в Харкові, але став відомим після переїзду в Москву в 2000 році, відтак його проект «Україна», зроблений спеціально для цієї ретроспективи, — це погляд збоку, як не крути, — з Москви, тверезий, реальний, іронічний. Образливий — для людей, які, шукаючи свою національну ідентичність, з останніх сил концентруються на позитиві. У Браткова — критичний реалізм: ширококутні пейзажі, де тільки горизонталь дороги, горизонталь неба і між ними розкидані кавуни, або тягнеться вервечкою хресний хід, у нього на острові Хортиця лежить, заголившись, дівчина у вишиванці і вінку, а в одному з трьох телевізорів Братков—Поплавський співає про сало і кропиву, на відео «Балаклавський кураж» хлопці, випендрюючись, весело стрибають у море, а під водою загрозливо стирчать шматки арматури. На дорозі стоїть цілодобовий «євроготель» — запорожець із ліжком з рюшками всередині і необхідними зручностями — «готель–бордель», як каже Братков. «Для сучасного художника поняття батьківщини розмите», — розтягує слова художник. Він знімав не батьківщину — Україну. Просвітку в цій Україні не видно, як не видно його взагалі в проектах Сергія. «Щоденник Чикотила», «Діти», «Жахливі історії», «Принцеси», «Банка супу», «Вулканоїди» — це жорстокий погляд під одяг, під шкіру, за рекламні ширми і красиві фасади. Це жінки зі спущеними колготками і з баночками анонімної сперми, на яких написані імена королів і принців — кожна мріє про принца на білому коні й августійшого спадкоємця. Це стара жінка, що приносить щодня в кафе банку супу і їсть його в присутності інших людей, РАЗОМ із ними. Зібрані докупи, проекти Сергія Браткова справляють гнітюче враження смертельного діагнозу цього світу, або смертельного діагнозу. Чи ви боїтеся 2012?

Паралельно з Братковим відкрили виставку індійської зірки contemporary art Субодха Гупти «Віра має значення». Його називають індійським Деміеном Херстом насамперед тому, що ціни на його роботи на аукціонах сучасного мистецтва рвуться вгору з кожним місяцем — за чотири роки присутності на аукціонах ціни на роботи Гупти виросли з 13 тисяч доларів до 650 тисяч євро. Один із найбагатших колекціонерів Франсуа Піно купив найвідомішу роботу Гупти «Дуже голодний Бог» (була представлена на 51–й Венеційській бієнале) — величезний череп, зроблений з кухонного начиння. 46–річний індієць починав як живописець, займався інсталяціями, скульптурою, але найбільший успіх спіткав його арт–об’єкти з чайників, чашок, судків, таць, тарілок, салатників тощо із латуні та нер­жавійки. У Києві представлені три його «кухонні» інсталяції, сім нових живописних полотен і скульптура «Космічна битва». Сучасне місто з лискучих багатоповерхових металевих судків, що рухаються по суші–конвеєру («Віра має значення») — це символ розвитку Індії, як написали куратори? Чи символ кругообігу їжі на планеті, як розповідає симпатичний індус у шапці–вушанці? Чи красива механічна іграшка, на яку можна довго дивитися, ловлячи друзки свого відображення в бездушному промисловому конвеєрі кухонних хмародряпів? Живописні полотна, на яких ще «по–магазинному» блищить свіжа фарба, — це розвиток кухонної теми в іншому вимірі: ковшики, блюдця, соусники, чарки, пашотниці, глечики, тарелі парять у вільному польоті, у безповітряному просторі, створюючи безлюдний і «без’їжний» кухонний космос — предмети посуду як самодостатні втілення ідей, самодостатні об’єкти. На цих полотнах різна міра «різкості» і реалізму, перед нами то цілком реалістичні, знайомі по щоденному вжитку речі, то розпливчасті штуки, які плавно ковзають у часі і в ці частки секунди металевий блиск розкладається на різні кольори — художник грається оптичними ілюзіями. Як у інсталяціях, так і в картинах Гупти нагромадження предметів зовсім не випадкове і не хаотичне, міра порядку зберігається — для композиції і естетичного ефекту. Скульптура «Космічна битва» — це звернення до класичних форм «великого мистецтва»: багаторука Дурга, божество жінок–воїнів в індуїзмі, зі списом у руці бореться із кентавром із давньогрецької міфології — класичні «іконографічні» форми, утім бронзова скульптура пофарбована в біле і здалеку може здатися виготовленою з гіпсу. Це трохи знімає драматичну напругу боротьби — добра зі злом, жінки з чоловіком, зіткнення двох релігій, двох культур. «Сучасність» цій композиції додають також електроприлади в руках Дурги.

Після огляду нової експозиції в PinchukArtCentre залишається стійке переконання, що в сучасному мистецтві ніщо не має значення.