Відома співачка, взірцева дружина, мати трьох синів Тетяна Нєдєльська ... виходить заміж. Ось так, щоб вам мало не здалося. Щоправда, і діти, і дорогоцінний Ян Петрович Табачник залишаються при ній — весілля Тетяна справляє у своєму новому кліпі на пісню «Без тебя».
Події розгортаються ... на величезному торті, де Нєдєльська у білій сукні та фаті розбирається зі своїми нареченими. Їх у такої красивої жінки знайшлося аж шість. Без Яна Петровича Табачника така урочиста подія втратила б свою вагомість принаймні наполовину — і Табачник тут як тут. У ролі кондитера. Він готує весільний торт, яких у кліпі аж два, один справжній, вагою 15 кг, і один бутафорський, діаметром 3,5 і висотою 2,5 метра, де й розгорілися ці весільні страсті. Кондитер Табачник що не поставить біля солодкої нареченої фігурку жениха, а та оживає і скидає благовірного донизу... Ставить нового, а Нєдєльська знову за своє. Та ще й співає, танцює і поводиться так розбишакувато, що наявність у неї аж трьох дітей викликає величезні сумніви. Словом, нікого мені, крім вас, Яне Петровичу, не треба, так що можете не підсовувати.
Знімав це, м'яко кажучи, нестандартне весілля оператор Олексій Степанов, а тамадою, себто режисером на знімальному майданчику була Наталя Шевчук. Сукню для нареченої пошила Анжела Лисиця.
Тоді як колеги Білик та Нєдєльська влаштовують особисте життя й приміряють весільні сукні, Олександр Пономарьов грабує банки. Не насправді, звісно, а в своєму новому кліпі Baby ticket. Образ романтика до жорсткого сюжету не пасував абсолютно, то ж Олександр «перекваліфікувався» у такого собі рішучого парубка, який і з пістолетом вправляється на раз-два, і дівчину до себе може міцно притиснути.
Сам співак задоволений результатами зйомок та роботою режисера Михайла Шелепова. «Я вперше працюю з Михайлом, і мені надзвичайно імпонує його оригінальний підхід і професіоналізм. Не буду зарікатися, але сподіваюся, що Baby ticket — не остання наша спільна робота». До речі, режисер виявися з дуже розвиненим почуттям гумору. І на перше квітня презентував Пономарьову кліп із кадрів, які не увійшли до основної версії, змонтувавши їх в особливий відеоряд. Вийшла така собі прихована камера — народ же був переконаний, що «відбракований» кадр полетить у кошик. І сказав, так, мовляв, і так, оце і є наш новий кліп, редагувати нічого не дозволяю. Кажуть, видовище вийшло — обсміятися можна. Хоча з оприлюдненням цього так званого відео Пономарьов не поспішає. 
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
