Жива смерть: Олександр Кривенко

09.04.2004
Жива смерть: Олександр Кривенко

      Зналися з ним оддавен. Ще від тих — наших — часів: чесних, бунтарних, світлих... Ще від тієї, молодої України, що її спільно починали кінцем 80-х. Я тут, у Києві. Він там, у Львові. «Двотижневик «Просвіти» «Слово» (тоді ми були ще разом з нинішнім Мовчановим відомством. — Авт.) поступово стає інтелектуальним ядром української правиці: «доповнює політичний спектр незалежної нації — по праву руку. Це запорука того, що національні барви в центрі залишаться незмінні». (Анатоль Щербатюк «Дух крові» в ч. 4 ц. р.). Це його «POST-Поступ» — ч.11 (25), 1992р. Добротна часописна легенда, що її творив Олександр од 1991-го по 1995 роки. З ним було затишно, надійно і легко. То розкішне чисте відчуття — не передати, коли знаєш, що поруч — міцна рука, поруч — хлопці, котрі цільно й ревно дотримуються одинадцятої благочестивої заповіді «Не бійся!», що її, певно, зумисне притлумили і вилучили з Євангелія...

      Останні два місяці, перед самою смертю, — фактично через день — там чи там — ми з ним стабільно кавували. Сашко умів красномовно мовчати. Якось перекидалися про нову книжку когось із близьких знайомих — він переклав видання з руки на руку: «Знаєш, старий, книжка, звичайно, — то добре. Тільки в країні от біда велика», — сказав. Просто. І точно.

      Болить!!! Не сказати: вже рік як Його нема!!! Згадую, як торішньої траурної весни стояли з Іваном Рибалком добрих півгодини коло собору святого Василія, що на Вознесенському узвозі, — хоч би як хотілося в Україну емігрувати (так сталося, що ми — не прибалти, не поляки і нарешті — не чехи), задовольнившись цілком природним бажанням — до дому, до хати...

      Подам наразі суспільно-політичні означення державного життя в Україні з торішніх видань.

      «— Велика роль у культивуванні «синдрому хохла» належить і засобам масової інформації. — А ви подивіться, кому належать ці засоби масової інформації. Хоч би як ми крутилися, хоч би про що говорили, ми знову повертаємося до питання політичної волі влади. Я ж не можу це сказати про «Громадське радіо» (покійний Олександр Кривенко був на ньому президентом, хлопцям і дівчатам з цієї достойної команди од Господа снаги і сили — надалі триматися! — Авт.), де є позиція, де є журналісти, які цю землю люблять, культивують правду, гласність, відкритість...» Це писав

Володимир Яворівський.

 

 

СПІВЧУТТЯ

      Раптово, на 53-му році, обірвалося життя відомого журналіста, редактора «Новой Интересной газеты» Анатолія Кацая.

      Колектив редакції газети «Україна молода» глибоко сумує з приводу смерті колеги і висловлює щирі співчуття рідним і близьким покійного.

  • Мор людей

    На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>

  • Штани з протертими колінцями

    «У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>

  • Науково необгрунтоване хуліганство

    Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>

  • От собака!

    Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>

  • Економічний Нобель знайшов своїх героїв

    Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>

  • Вранці — вибори, через місяць — результати

    У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>