Куди приїхав цирк

Монако, князівство на 2,02 квадратних кілометра, — це не лише місце, де підземні переходи схожі на коридори музеїв, а жінки у коштовностях можуть спокійно прогулюватися по нічній набережній. Уже 36 років Монако є ареною Міжнародного циркового фестивалю — щорічної зустрічі «creme de la creme» представників циркового мистецтва.

«Все тот же купол и фасад,
И каждый зритель видеть рад
Огни знакомых фонарей,
И пару вздыбленных коней».

Ю.Нікулін

На мій погляд, взимку в Монте–Карло немає кращого місця для спостереження за публікою, ніж «Паризьке кафе», за два кроки від найвідомішого у світі Казино. Тут можна побачити всіх і вся на будь–який смак: від норкових шуб до обшарпаних джинсів. Правда, при доскональнішому дослідженні може виявитися, що старі джинси, непоказний светр і стоптані туфлі теж «іменні» і обійшлися їхнього господареві в сотні й сотні євро...

Людей у Монако можна розділити на чотири категорії, які легко розпізнати при зустрічі: туристи–одноденки, що заїж­джають у князівство тургрупою або поодинці й обов’язково фоткаються на кожному розі; туристи–«важковаговики», які зупиняються в готелях на кілька днів або знімають квартири на триваліший термін (їх відмінна риса — показна недбалість завсідника, допущеного в передпокій закритого клубу); і, нарешті, корінні монегасці або ж ті, хто має свої власні квартири чи будинки. Ці останні — найпримітніші, бо їм уже нічого і нікому доводити не потрібно. Їхня візитна картка — право на проживання на двох квадратних кілометрах князівства, а воно обходиться зовсім недешево: квартиру в «34 квадратні метри з прекрасним видом на море» пропонували до кризи за 1 мільйон 100 тисяч євро. Апартаменти у 103 квадратні метри коштували вже 4 мільйони 250 тисяч. А ось за межами Монако ціни падали (і падають) із запаморочливою швидкістю: зовсім поряд від кордону з князівством житлоплощу у 60 квадратних метрів (із терасою і теж видом на море) пропонують уже за 400 тисяч. Але це там, «за кордоном», а тут і ціни, і мораль інші. «Тут» ви можете придбати перстень із цейлонським сапфіром у 27 каратів або перстень із п’ятикаратним алмазом. Але «тут» же зможете насолодитися і прекрасною культурною програмою, відвідати музеї, які задовольнять навіть найвимогливішого туриста: Музей доісторичної антропології, Національний музей, Океанографічний музей, а також Маринаріум, де в 90 басейнах представлена величезна кількість видів риб та інших морських мешканців... І, звичайно, щорічний Міжнародний цирковий фестиваль, де зустрічається «крем де ля крем» артистів манежу! Квитки на циркові шоу коштують від 25 до 170 євро, мінімальна ціна дитячого квитка — 10 євро.

«Вічний цирк живе ясно і зухвало...»

На початку 70–х років цирк у Франції переживав глибоку кризу. Кількість глядачів катастрофічно падала, і багато хто передрікав близький кінець різноколірним шатрам. І тут на допомогу Великій Франції прийшло маленьке князівство Монако. Нині покійний князь Реньє III, великий прихильник і шанувальник циркового мистецтва, вирішив організувати і провести Міжнародний цирковий фестиваль, приурочивши його до 25–річчя свого правління. І 26 грудня 1974 року відбувся перший фестиваль, і його резонанс перевершив усі сподівання. Відтоді фестиваль проходив щороку, за винятком двох разів: у 1982 році його було скасовано через смерть принцеси Грейс (дружини Реньє III, яку він гаряче любив і яка загинула в автокатастрофі) і в 1991 році через першу війну в Перській затоці. Починаючи з 1987 року, всесвітню зустріч зірок цирку було перенесено з грудня на січень–лютий, щоб таким чином допомогти готельному і комерційному секторам пережити слабкий зимовий сезон.

Алан Фрер, з 1974 року беззмінний консультант із питань мистецтва Міжнародного циркового фестивалю в Монте–Карло, розповідав в одному інтерв’ю авторові цих рядків: «Безпосередня участь князя Реньє III відіграла дуже важливу роль — адже вперше в історії заступником цирку став глава держави, який, до речі, згодом був присутній на всіх виставах! Це був початок відродження. Фестиваль став усе більше і більше привертати увагу, кількість його учасників із кожним роком зростала, а якість програм усе покращувалася. Радянські акробати з’явилися вперше в 1976 році й відразу завоювали «Срібного клоуна». Правда, це ще не було постійною участю — група приїхала в Монако з паризьких гастролей. Офіційна ж делегація прибула в 1978 році, на П’ятий фестиваль. Номер Белякова з дресированими ведмедями отримав «Золотого клоуна», і відтоді участь «Союздерж­цирку» стала обов’язковою. Це був синонім якості та професіоналізму. Особливо сильними були акробати. Єдині, хто міг із ними зрівнятися і були прямими конкурентами, — акробати з Китаю та Північної Кореї. На журі завжди чекала нелегка робота у виборі переможця.

«Товаришу цирк, твої вогні горять біля входу...»

Вибір інтернаціонального журі, до якого входив на цей раз і українець Микола Кобзов — президент Циркового союзу Кобзова, виявився нелегким і цього разу. На 34–й Міжнародний цирковий фестиваль з’їхалися 150 артистів із 20 країн світу. Втім, як це вже стало традицією, акробати знову виявилися на висоті — у всіх сенсах цього слова. «Золотий клоун» поділила трупа Шандонг із Піднебесної з дресирувальником Мартіном Лейсі Джуніором, зіркою німецького цирку Krone. Чесно кажучи, я не є прихильником номерів зі звірами, але маю визнати, що 12 левиць і лев, що немовби зійшов із хрестоматійної картинки, з густою гривою (його подарував Лейсі один саудівський принц), якого дресирувальник цілував у ніс, виглядали дуже ефектно. А завершальним акордом став момент, коли Лейсі приліг на лежачого лева, обійняв його і залишився в цій позі під повільно згасаюче світло прожекторів і бурю оплесків...

Китайські ж акробати своїм номером «Ікарійські ігри» практично відразу зняли будь–які сумніви у виборі переможця. Здавалося, що це були не живі люди, що діють на межі можливого, а гутаперчеві роботи, які не знають слова «помилка». Синхронне перекидання з ніг на ноги трьох акробатів з одночасним підхопленням трьох інших, які пролітали в миттєвий проміжок, що утворився, — лише один із прикладів роботи найчисельнішої трупи на фестивалі, яку глядачі нагородили standing ovation.

«Срібний клоун», у свою чергу, дістався бразильцям за чудово виконаний повітряний політ, киргизькій трупі джигітів Ешимбекова, швейцарській парі Дусс із наймилішими морськими левами, і канадцям — за номер на жердинах (або, як його ще називають, на «Російських палицях»), до речі — взірець ідеально виконаної роботи, коли б не одне але... Канадці під керівництвом росіянина Олександра Моїсеєва представляли всесвітньо відомий Cirque du Soleil. І саме це, швидше за все, і позбавило їх «золота». Річ у тім, що будь–яка програма Cirque du Soleil — це панно, що складається з десятків, сотень елементів, які в сукупності пропонують глядачеві одну цілу картину, де всі деталі підігнані одна до одної, як мозаїка на вітражі. І вилучення з цієї програми одного елемента (а саме це й сталося з представленим номером) можна порівняти лише із спробою викинути слова з пісні: залишилася чудово відточена, без єдиної помарки представлена робота екстракласу, але... без душі.

На жаль, і цього разу найслабшою частиною фестивалю став номер клоунів. Франко–італійське тріо «Ліс Росіян» хоча й отримало «Бронзового клоуна», але, на мій погляд, не заслужено, бо нічого нового глядачеві не представило. Людмила Олексіївна Шевченко, режисер–постановник Національного цирку України, що приїхала на фестиваль із чоловіком Володимиром, генеральним директором НЦУ, мала рацію, коли говорила, що останніми роками клоуна з артиста перетворили на аніматора, такого масовика–витівника... До речі, Володимир Шевченко, охарактеризувавши фестиваль у Монте–Карло як «свято цирку», розповів, що наступного року Україна, швидше за все, заявить новий номер, бо цього року серед вершників циркового світу українців не було. За словами Шевченка, на підготовку номера такого рівня йде близько 2 років.

Російські акробати під керівництвом В’ячеслава Чернієвського покинули фестиваль перед гала–концертом через конфлікт з адміністрацією. Трупі Чернієвського, що представила прекрасно зрежисований і прийнятий публікою «на ура» номер на підкидних дошках «Час московський», дістався лише Спеціальний приз журі. Річ у тім, що трупа Чернієвського вже отримала «Золотого клоуна» в 2000 році за, на думку віце–президента і художнього директора фестивалю Урса Пілса, схожий номер, але з іншою музикою і в інших костюмах.

Були, звичайно, ще й виступи дресированих слонів і голубів, акробатів на трапеції і на ременях, еквілібристів у кільці й танцюристів на вільному дроті, і, і... Але відгриміли звуки оркестру, а беззмінний конферансьє фестивалю мосьє Луаяль уже запросив усіх присутніх на нову зустріч у 2011 році. А значить, як співав Юрій Нікулін: «Цирк продовжується, друзі!»

Карл КУЯС–СКРІЖИНСЬКИЙ