Андеґраунд на дивані

Донедавна до нас доходили відео з Пітера, Москви чи Калінінграда, як десь на квартирі у колі шанувальників акустичні концерти давали «Кіно», «Акваріум», «Аукціон», Олександр Башлачов. Наші музиканти про «квартирники» тільки в книжках читали і сприймали їх винятково як легенди про російський рок.

Коли у 2006 році на один із московських «квартирників» запросили «Океан Ельзи», Святослав Вакарчук ніяк не міг «вдуплитися», що від нього хочуть. Він то пиріжками з чаєм ласував, то намагався щось про музику розповідати, то гітаристу Петрові Чернявському «Бітлів» пропонував зіграти. На початку вечірки всі як один «Океани» зізналися, що ніхто з них раніше не бував на «квартирниках» і навіть не здогадувався, що такі тусовки в ХХІ столітті можуть бути актуальними. Якийсь час справді про квартирні концерти ніхто не згадував. Звісно, молодь із гітарами збиралася по квартирах, але такі посиденьки аж ніяк не відбувалися у форматі «квартирників». Сьогодні ні сіло ні впало знову, як у важкі для андеґраунду 80–ті, народжується нова хвиля «квартирників». «УМ» побувала на кількох, попила чаю, послухала музику і заодно розвідала ситуацію: чим «квартирники» «доісторичні» відрізняються від сьогоднішніх концертів «на хаті».

За «квартирник» у тюрму

Явище «квартирників» виникло в СРСР на початку 1980–х років, коли більшість музикантів і рок–груп у зв’язку з політичною цензурою не могли давати офіційних концертів. За правління Леоніда Брежнєва до виступів на квартирах ставилися лояльно. Якщо концерт «просікали», рокова тусовка щонайбільше отримувала усне попередження. З приходом до влади Костянтина Черненка рокерів на квартирах почали переслідувати, звинувачувати у підприємницькій діяльності й засуджувати до тюремного ув’язнення. Мовляв, своїми «квартирниками» вони весь хліб відбирають у гастрольно–концертного об’єднання «Росконцерт». Хоча у 80–х мало кому спадало на думку, що за «квартирники» можна брати гроші, робити вхід платним і працювати в режимі невеличкого клубу. Це пізніше, коли музиканти стали відомими і почали збирати стадіони, проте так і не змогли відмовитися від квартирного затишку, старі посиденьки за портвейном переросли у проект за символічну ціну.

Сьогодні аналогічні тусовки знову набувають обертів завдяки ексклюзивності та екзотичності. Є охочі, які готові прийняти вдома півсотні незнайомих людей, пригостити всіх чаєм, дозволити грати на різних інструментах до півночі, а декого й на ніч прихистити. Знову прохідні забиті взуттям вперемішку, вішаки ламаються від кількості курток, кухні обкурені, а у ванній, стомившись від передозування музики, хтось хропе голосніше, ніж у кімнаті гудуть тусовщики.

Тепер замість того, щоб просиджувати десь у клубі серед різношерстої аудиторії, легко можна потрапити у затишну квартиру та послухати хорошу музику за пару гривень, а то й просто за «дякую».

«Навколо мене всі генії»

На вулиці Франка, навпроти Міністерства культури і туризму, є будинок, в якому мешкають оперні співаки. Сюди стежка добре протоптана. А інколи й ціле подвір’я. Недавно під вікнами двоє людей влаштували фаєр–шоу. Крутіння вогнів входило у програму недільного «квартирника» в Насті. Вона не оперна співачка, не художник і не музикант. «Навколо мене всі генії, тільки я не вмію нічого робити. Їм потрібна публіка, увага. Це моя лепта в мистецтво», — сміється дівчина. В однокімнатній квартирі Насті двері не зачиняються. На її дивані можна зустріти цілий Андріївський узвіз: продавці сувенірів, мультиплікатори, молоді поети, які пишуть для себе, письменники з надрукованими, але «нерозкрученими» книгами, маловідомі музиканти, добре відомі фолк–, рок–гурти, живописці та дизайнери, буддисти і хіпі, а також «нормальні люди». Нормальними Настя називає себе й тих, хто на її квартирниках не пнеться до мікрофона.

«Квартирники» в Насті проходять регулярно у вихідні. Господиня рада бачити всіх, за вхід їй і на думку не спадало брати гроші. Інколи Насті телефонують і питають, що принести. «Бери, що хочеш. Ми ні від чого не відмовляємося», — каже у таких випадках. Хоча є одна вимога. Ніякого алкоголю. Річ у тім, що на початку діяльності «квартирника» бували випадки, коди збиралися художники, випивали трохи вина, й дехто починав буянити. Доходило до бійок. Тому Настя прийняла рішення — приходять усі, розважаються, але вином не розслабляються.

Щоб не запудрювати алкоголем мізки, Настя дивує відвідувачів організаторськими витівками. Знайомі дизайнери щоразу по–іншому облаштовують кімнату. Хлопці, які люблять готувати, до чаю печуть тортики. За музичну частину відповідає вокаліст гурту «Артіш» Тимофій Ведерник (Незнайка). Якось він написав оголошення, що «Артіш» виступатиме на квартирі за такою–то адресою, і повісив його в Могилянці. На виступ, окрім традиційної публіки, прийшли 50 спудеїв. Ось тоді вперше квартира, як рукавичка, мало по швах не розійшлася. А загалом у Насті стандартно збирається до 30 «психів». «До Насті не всіх запросиш. Це мають бути люди з певним рівнем «безбашеності», — пояснює моя приятелька, яка частенько буває на «квартирниках».

Вечір проходить за імпровізованою програмою. Хто прийшов і хоче виступити, матиме слово. Перевага надається «Артішу», як упорядникам квартирника, а також відомим гостям. Куток кімнатки перекваліфікували в сцену, де стоїть колонка, є мікрофон, два стільчики. Зірками квартирників упродовж двох останніх місяців були Тарас Компаніченко з «Хореєю Козацькою» та гітарист гурту «Рутенія» Григорій Лук’яненко з дружиною Нелею Франчук. У перервах між музичними номерами розказують казки і читають вірші. Кімната не дуже велика, тож можна було б виступати без звукової апаратури, але Тимофію Ведернику хочеться відчути себе артистом сповна. Інколи звук такий сильний, що мимоволі починаєш співчувати своїм вухам, не те, що сусідам. Настя каже, що сусіди на такий балаган і гру на саксофоні після 23.00 не жаліються. Хоча на квартирні концерти теж не заходять. Напевне ще не розкусили, що в Насті можна поспівати перед не менш вишуканою аудиторією, ніж в оперному театрі.

Тур по «квартирниках»

«Квартирники» в Насті — радше виняток, зазвичай все буває скромніше і за гроші. Солістки гурту «Наголос» Юлія Лопаніцина та Оля Глотка мешкають у гуртожитку. Гурт надто молодий і не такий професійний, щоб виступати на фестивалях і по клубах. В Олі з дитинства була мрія грати для залу. Надивившись відео з московських «квартирників», дівчата з «Наголосу» вирішили запросити всіх бажаючих до знайомого на квартиру. Інформацію про «квартирник» вивісили на різних сайтах, «Вконтакте». Зустрічалися на ст. метро «Тараса Шевченка». Оскільки у квартирі тривав ремонт, дівчата попереджали, що з собою треба прихопити килимок чи подушку для сидіння і горнятко. За вхід зі скромності брали по 15 грн. «Це був наш перший і поки що єдиний «квартирник». Знайомому, в якого ми збиралися, сподобалася така тусовка. Тепер він свою квартиру називає студією. Після «Наголосу» він влаштовував і концерт для гурту «Холодне сонце», — каже Оля Глотка. — Навесні ми збираємося робити тур по Україні по «квартирниках». На Східній Україні проблем із квартирами нема. Там люди виросли на російському року, знають, що це за проект, і радо запрошують до себе музикантів. А от на Західній Україні слухають іншу музику, і про «квартирники» мало хто знає».

У метро зустрічаються й ті, хто йде на «квартирник» до Сергія Бабкіна. Колишній соліст гурту 5’nizza не перший рік із гітарою виступає по квартирах у Києві й Харкові. У 2006 році Сергій давав концерти в старій перукарні, ці тусовки називалися «перукарниками». Сьогодні це може бути студія чи офіс. У Києві, неподалік метро «Арсенальна», є туристичний центр, куди час від часу приїжджає Бабкін. У невеликому приміщенні поміщаються декілька столиків, до 20 стільців. У Бабкіна на підлозі не сидять. Сергій приходить з гітарою, без ніякої апаратури, максимально спілкується з глядачами.

Бабкіну нема чого жалітися на брак уваги. Його часто запрошують на концерти, грає в театрі, але не приховує, що квартирники — «один із способів підзаробити». Коли його питають, чого так дорого, каже, що на «квартирниках» доступ до нього дуже прямий. За вечір із Бабкіним його шанувальники платять по 150 грн.

У Лесі Українки теж були квартирники

На жаль, до весни зробили перерву «Квартирники у музеї Лесі Українки». Цей проект минулого року запустив лідер гурту «Самі Свої» Олег Сухарєв. Акустичні концерти, які організовував Олег, «квартирниками» — з роззуванням, чаюванням, кухнею і млинцями — важко назвати. У музеї цього всього, звісно, немає. Проект назвали «Квартирники у музеї Лесі Українки» через те, що люди збираються в одній із кімнат, де мешкала відома поетеса. Однак назва виправдана, якщо звернутися до історії. З 1899 по 1909 рік у неї гостювали Панас Саксаганський, Михайло Старицький, Микола Лисенко, заїжджав Іван Франко. Очевидно, що творчі посиденьки відомих діячів культури цілком могли б називатися «квартирниками». Олег Сухарєв вирішив відновити традицію. На концерти до музею Лесі Українки запрошував гурти інтелектуального спрямування: «Сад», «Пропала грамота», «Сестри Тельнюк», «Оркестр Янки Козир», «ТаРУТА». «Цим гуртам клуби для виступів не підходять. Вони несуть думку, а люди сидять, п’ють пиво, їдять. Втрачається контакт із глядачем. Хотілося чистого спілкування з аудиторією, без пива і цигарок, щоб музиканти виступали, а глядачі сприймали», — каже Сухарєв.

Олег пообіцяв «УМ», що навесні «квартирники» до музею Лесі Українки повернуться. От тільки вирішать технічне питання. У першій частині проекту грали київські гурти. Не було можливості запросити музикантів з інших міст за відсутності технічного забезпечення. Музиканти приходили зі своєю апаратурою. «Роздобудемо апаратуру і знову запросимо на квартирники. Вдома на п’янках добре грати, але там збираються лише свої, а треба, щоб наших музикантів люди чули», — ділиться планами Олег Сухарєв.