Погоня за Муракамі

За обережною видавничою звичкою новий роман «1Q84» Харукі Муракамі порівнюють або з його попереднім успішним твором «Кафка на пляжі», або з майже однойменною антиутопією Джорджа Орвелла. І, слід зауважити, цілком даремно. Видана сім років тому, попередня книжка Муракамі стала бестселером лише через рік після отримання видавництвом авторського рукопису. Натомість стартовий наклад найновішого роману «1Q84» був розкуплений у Японії протягом дня, а за тиждень потому додруковано ще 960 тис. копій. Себто все це зазвичай свідчить на користь видавничого піару довкола нової книжки Муракамі, але щодо її літературних переваг над попередніми виданнями цього автора кшталту «Кафки на пляжі» говорити, мабуть, зарано.

Скажімо, цілком даремно новий роман Муракамі вважають прямою алюзією на «1984» Джорджа Орвелла. По–перше, «Великий Брат» із антиутопії американського класика, який символізував тоталітаризм, аж ніяк не перегукується із містичними «карликами» Муракамі, які, за сюжетом «1Q84», тчуть з утробних людських страхів «повітряну личинку» майбутньої суспільної «нірвани». Чи пак «комфортабельного заціпеніння» в дусі злободенних містерій гурту «Пінк Флойд», до якого закликають адепти новітніх релігійних культів.

По–друге, писався розглядуваний тут роман близько семи років, перекладають з японської будь–який твір не менше року, а читається «1Q84», як запевняють, зокрема, його російські видавці, на одному подихові. Вірити цьому не варто з багатьох причин. І не лише тому, що на момент виходу нового роману Муракамі, право на який першим отримало харківське «Фоліо», існував лише український переклад (виконаний мало не за півроку), а російського з англійським ще не було. При цьому на стилістичні незграбності з лексичними неточностями на кшталт «Аомаме приготувала гарячої кави й силоміць налила в живіт кілька чашок», «скінчивши їду Тенґо попрощався з Фукаері» і «Комацу взяв у рот сигарету й запалив її сірниками кав’ярні» зважати не будемо, бо наразі важить комерційна першість (перекладу), а не перекладацька вправність.

Так само не слід забувати, що перед нами твір, що походить із традиційної японської культури, чий автор, нехай навіть «зіпсутий» ерзац–продуктами європейського ринку ідей на кшталт джазу (у романах «Погоня за вівцею» і «Танцюй, танцюй, танцюй») чи рок–н–ролу (у «Кафці на пляжі») все одно сповідує більш–менш медитативний стиль оповіді, недарма отримавши свого часу престижну премію Акутагави. Навіть спільному за прізвищем, але відмінному за стилем письменнику–радикалу Рю Муракамі, який спеціалізується на сучасному японському треш–чтиві, не завжди вдається збочити з «національного» шляху уповільнено–традиційної манери викладу. Тому не дивно, що безперечно стильне чтиво Харукі Муракамі не набуло у нас такої модної ваги, як писання його жанрових попередників за часу популяризації в СРСР творів Кендзабуро Ое чи Кобо Абе.

З уваги на всі попередні порівняння, варто зазначити, що так само, як і в «Кафці на пляжі», структура роману «1Q84» складається з двох окремих історій, які, звичайно ж, наприкінці оповіді переплітаються. Ну а протягом тривалого романного часу ці не вельми напружені історії розвиваються у двох паралельних реальностях. Так, в одній з історій роману Муракамі люди, живучи в Токіо 1984 року, не дивуються містичній буденщині, що триває на їхніх очах у таємних релігійних осередках, а персонажі другої, існуючи у тому самому Токіо, але «незрозуміло якого» (1Q84) року, мирно гріються під одразу двома Місяцями в нічному небі своїх «паралельних» фантазій. Зрозуміло, що колись обидві версії однієї фабули, звичайно ж, зійдуться, а їхні «реальні» герої на кшталт учителя математики і літературного аматора Тенґо співпадуть із «потойбічними» персонажами типу інструкторки фітнес–клубу і заодно кілерші Аомаме.

Тож сюжет нового твору Муракамі не надто оригінальний. Поза всяким сумнівом, основна тема «1Q84» вкрай актуальна для сучасного японського суспільства, в якому поява «нових релігій» на зразок сумнозвісної «Аум Сінрікьо», досі залишається на порядку денному, але модних сюжетних інновацій, крім «роздвоєння» романної дії, у цьому творі ми навряд чи знайдемо. Проте нова книжка Муракамі страшніша за його «Кафку на пляжі» і динамічніша за «Хроніку заводного птаха». Як не крути, а кримінальна драма, нехай навіть упакована в обгортку психологічного роману. Справді у цьому повільному, навіть як на детектив, і часом нуднуватому чтиві чимало відвертого сексу, вбивств і зов­сім уже брудної політики. А не впадає усе це в око аж так рішуче саме тому, що майстерно сервіровано за згаданим вище рецептом традиційно–медитативного чтива. Скажімо, якщо виходить на секс–лови героїня твору, то будьте певні, що вам докладно викладуть теорію загнуздання клієнтів із підпилих офіс–менеджерів. А коли вже за переробку чужого конкурсного твору береться герой–аматор, то вставних новел із цитуванням «Хейке–моноґатарі» і «Острова Сахалін» А.Чехова та детальних інструкцій з написання постмодерністського «тексту в тексті» нам не уникнути. Причому такого, що Джордж Орвелл відпочиває.

Ігор БОНДАР–ТЕРЕЩЕНКО