Психологічні перформанси рекламного чарівника: рецензія на «Рекламу Аведона»
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Торчалов — Станіслав Боклан.
...Одного разу прихопило у чоловіка серце, поклали його в лікарню. Враховуючи, що чоловік був відомим політиком і науковцем, відповідно, проблем із грошима та потрібними зв’язками не мав, ситуація загрозливою не виглядала: ну, відпочине у палаті «люкс», підлікується та й далі вершитиме свої надважливі політичні та наукові справи. Але одного разу наш герой прокинувся, а йому говорять: усе, Павле Максимовичу, відтоптав ти своє на землі, пора і честь знати. У власну смерть чоловік, звісно, не повірив. Та факти не залишали жодних сумнівів: коли серцебиття відсутнє, а в паспорті стоїть дата смерті, то життя, напевне, і справді в минулому. Після такого початку вистави «Торчалов» у Молодому театрі зародилася підозра, що далі буде багато чорного гумору і філософії. Інтуїція не підвела: драматург Микита Воронов, режисери Станіслав Мойсеєв та Валерій Легін, а також актори цього спектаклю налаштували глядачів саме на таку тональність. А питання, навколо якого обертається сюжет, звучало підкреслено серйозно: чи здатна людина, душа якої прямує на небеса, згадати свій найтяжчий земний гріх?
Чистилище, в якому герої намагалися покаятися в скоєному, художник Лариса Чернова оздобила відповідно до ситуації, в якій опинилися герої: металеві ліжка, деякі — двоярусні, солдатські ковдри, розхитані табуретки, клишоногий стіл... У кутку стоїть шафа з секретом. Так–так, саме з секретом, а не із скелетом: скелет — то для фахівців з анатомії, а тут головна — душа. Коли хтось із мешканців цього так званого гуртожитку згадує свій найбільший гріх — лунає сигнал, дверцята шафи розчиняються і грішник може безперешкодно потрапити на той світ. Компанія у чистилищі підібралася різношерстна. Ліза (Олена Узлюк) тут ще з 1839 року, жвава молодичка у кокошнику й сарафані розповідає, як її домагався сам Пушкін, і пам’ятає пожежу, коли згоріла Москва (потім виявиться, що вона ж своїм, як сказали б зараз пожежні інспектори, необережним поводженням із праскою Білокам’яну й підпалила). Або Сашко Пижов (Олександр Галафутник) — повна протилежність доброзичливій, компанійській Лізі. Цей слизький тип, ходяча провокація з нестійкою психікою лише «косить» під ортодоксального бійця з класовою нерівністю. Насправді ж він наче складається з людських пороків. Погані в ньому самому та його житті так багато, що згадати свій найбільший гріх він ніяк не може. Через що комендант гуртожитку Римма (Римма Зюбіна) посилає його знову на Землю... ні, не жити — страждати. Павло Максимович Торчалов (Станіслав Боклан) свої гріхи згадував дуже старанно, аж до підлого доносу на колегу. Але найбільшим його гріхом... була нездатність розпізнати справжнє кохання. Людям узагалі цей гріх дуже властивий. Це не вбивство, не зрада, не крадіжка. Але наслідки, як у випадку з Торчаловим, від такої сліпоти чи небажання змінити своє більш–менш влаштоване життя, бувають катастрофічними. Хто знає, скільки людей напружують свою пам’ять у цьому проміжку між «до» і «потім», слухаючи гуркіт трамваю, що ходить по колу, але так і не можуть згадати цю «дрібничку» в своїй біографії.
Павла Максимовича залишають жити. «Збій у системі», — пояснює Римма і серце героя забилося гучно і ритмічно. І вже на цьому світі йому вручають цуценя: щоб жити, людина має про когось піклуватися.
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Монету у формі писанки випустив Королівський канадський монетний двір. Авторами дизайну стали канадець українського походження Дейв Мельничук – член Українського музею Канади у Торонто, та Стівен Розаті. >>
Коаліція дієвців культури зауважує очевидну тенденційність у призначенні Ігоря Гладуна на посаду генерального директора Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», яке відбулося 3 березня 2026 року рішенням Державного агентства України з питань кіно. >>
Рівно 77 років тому - 4 березня 1949 року народився Володимир Івасюк, композитор, який відкрив усьому світу красу і мелодійність українських пісень, прищепив любов співати українською. >>
Я дозволила собі перефразувати слова героїні драми Лесі Українки «Лісова пісня» Мавки. Бо саме так хочеться сказати про Тараса Шевченка – знаного українця, але разом з тим велета духу, відомого >>
Історією посягання на культурну цінність, пошуку й успішного результату називають виставковий проєкт «У світлі Караваджо. Порятунок. Дослідження. Реставрація». >>