Від Єрусалимки до Єрусалиму й далі

Мистецький детектив — одна з найбільш вдячних форм організації художнього тексту. Гадаю, маю право казати це як професіонал. Витвори мистецтва найбільшою мірою надаються на роль матеріальних об’єктів покладання духовного змісту. А якщо письменник ще й демонструє знання, якого не мають рядові читачі — мистецький ринок (як аукціони, так і чорний), технології вироблення й підробки, знання реалій Середньовіччя, коли вироблялися найзагадковіші малярські шедеври — до його книги виникає особливе зацікавлення навіть у колах тих, хто нібито ніколи не цікавився гостросюжетною літературою, або принаймні публічно демонструє зневагу до цього жанру.

У сучасній світовій літературі найбільшим авторитетом у такому жанрі є іспанець Артуро Перес–Реверте, чиї книжки давно знайомі на пострадянському ринку через російські переклади й кінематограф. Новий роман російськомовної ізраїльської письменниці Діни Рубіної «Белая голубка Кордовы» вже встигли порівняти з романами цього знаменитого іспанця. Але у Рубіної можна побачити не тільки інтригуюче знання предмету оповіді, а й сильні характери й драматично прописані долі, що не завжди фігурує в мистецьких — в усіх відношеннях — романах Реверте.

Отже, обдарований хлопець із бідної єврейської родини зі злиденних кварталів вінницької Єрусалимки поступово стає Майстром. Він уже не у провінційній Вінниці, він у столичному Ленінграді, вчиться, малює своє, копіює великих майстрів, реставрує пошкоджене, кохає дівчат, заводить цікаві й ризиковані знайомства... І от враз його кращого друга вбито, його картини (цикл «Єрусалимка») знищено. Він переживе цей шок, але більше не буде художником, буде тільки майстерно, артистично, хвацько й бездоганно підробляти, імітувати й продавати — звичайно ж, за шалені гроші. Та ще й по–хуліганськи мітити підроблені картини великих майстрів «власною» білою голубкою.

І тут Діна Рубіна ставить основне питання і свого роману, і взагалі чи не основне питання сучасної культурної ситуації: а де ж воно, достеменне, і де вона, підробка? Якщо сучасні технології дозволяють так імітувати твори великих майстрів давнини, що не розрізнить ні Бог, ні диявол, то чи не досягло саме мистецтво того стану, коли імітація перестає бути підробкою? Бо ж головне, аби було досягнуто необхідного мистецького рівня імітації...

Саме такого рівня й досяг Захар Кордовін, головний герой роману Діни Рубіної «Белая голубка Кордовы». Його підробки прикрашають провідні музеї світу та приватні колекції найзаможніших людей. А він сам офіційно виступає «експертом» достеменності — нерідко й власних «витворів». Адже в темному світі імітації й наживи з ним весь його рід іспансько–єврейських авантюристів, який нашому героєві несподівано й неждано щастить простежити досить далеко вглиб сторіч.

Аж ось настає момент, коли ні Бог, ні диявол більше не хочуть рятувати генія імітації. Нібито взято останню твердиню — Ватикан, але саме тут відбувається збій. І не тому, що мудровані експерти Святого Престолу розкусили підробку. Ні, вони відвалили суму, яку з них просили. Збій полягав в іншому.

...Ми живемо у світі, де ідеологія підробляється під матеріальний зиск, де будь–яка ідеологія є чи не головною імітацією Ідеї. Але це закон матеріального світу. ТАМ — все–таки передує Ідея. Досвідчений авантюрист порушив щось суттєве в ідеології свого роду, — і свого народу — спотворив щось дуже важливе, коли зімітував «Святого Бенедикта» нібито самого Ель Греко, і «впарив» його Ватиканові. Саме тому й досягли Захара, Заккаріуса люди з його пітерського минулого. Але молода іспанка Пілар встигла народити близнюків, і лише Бог або диявол знає, кого ще дуритимуть вони на своєму життєвому шляху, ці малюки.

Мета даного допису — аж ніяк не переповідати зміст цього авантюрного роману. Мета полягає в іншому. Невідомо, чи така мета була в авторки, але їй вдалося створити не лише цікавий пізнавальний роман із яскравими характерами та химерними переплетіннями доль. Авторці вдалося створити символічний текст, в якому зашифровані чи не основні таємниці сучасності: таємниці підробки, імітації, історії сучасності, роду, родини, нації, національної гордості, зрештою! Це вже щось більше, ніж просто захоплюючий текст із ностальгійними описами Вінниці й Ленінграда та екзотичними замальовками Єрусалима, Толедо, Кордови, Ватикану. На початку в романі відчувається легкий антиукраїнізм, бо основні негідники носять підкреслено українські прізвища. Але згодом цей, помітний лише національно чутливим читачам, вимір компенсується іншими враженнями, які притлумлюють перше. А в цілому можна констатувати, що на пострадянському ринку з’явився якісний мистецький продукт особливого жанру, аналогів якого пригадати не можу. Будемо сподіватися, поступово подібного роду текст буде створено і на українському ґрунті з українськими реаліями — і з українською ідеологією.