Емігранти у білих халатах

      Монастирищенський район у Шевченковому краю вважається одним із найвіддаленіших: він «примостився» аж під боком у сусідки черкащан — Вінницької області. Отож якщо виникає потреба рятувати життя людині, то тамтешні медики сподіваються тільки на власний досвід та знання. Тому тут стараються, аби районна лікарня була оснащена усім необхідним, і роблять усе можливе, аби у Монастирищі приживалися лікарі. Нещодавно Монастирищенська районна лікарня придбала для родини своїх лікарів трикімнатну квартиру, а ще два автомобілі —  для потреб лікувального закладу. Вдалося також замінити діряву плоску покрівлю на шатрову, відремонтувати  дах над приміщеннями пральні та дезкамери, осилили й ремонт у поліклінічному відділенні.

      Завдяки Черкаському обласному управлінню охорони здоров'я розжилися торік на монітори для спостереження за новонародженими та апарат для дозування ліків, запаслися інструментарієм, постільною білизною, протичумними костюмами, які в теперішні неспокійні часи повинні бути у запасниках. Тож, звісно, при нинішньому фінансуванні охорони здоров'я це стало подією. Адже, на думку головного лікаря цього лікувального закладу Василя Дахна, який у районі працює вже 31 рік, недостатнє фінансування та низька заробітна плата медичних працівників є для лікарні сьогодні найбільшою проблемою.

      Чимало клопотів райлікарні завдає й застаріле обладнання, яке складає 90 відсотків. Василь Петрович бідкається, що заміни потребує наркозодихальна, рентгенапаратура, апарат ультразвукового дослідження. Все це необхідно для щоденної напруженої роботи монастирищенських лікарів. Зараз, приміром, у районній лікарні троє людей перебувають у дуже важкому стані, без свідомості, є тяжко травмовані. І необов'язково в результаті дорожньо-транспортних пригод, пацієнтів нерідко привозять з їхніх власних домівок, бо побутові травми бувають не менш тяжкими.

      «У людей сьогодні бракує грошей, отож вони тягнуть до останнього й не звертаються до лікаря, сподіваючись, — а раптом пройде. Так що, наприклад, замість звичайного апендициту привозять їх до нас уже з перитонітом. Тож буває нелегко», — розповідає «УМ» головний лікар Василь Дахно. А скільки клопоту завдають молоді матері, які полюбляють пиячити або й колотися! Сьогодні це величезна проблема невеликих містечок: у дитячому відділенні щороку лікарі опікуються в середньому 20 кинутими дітками.

      І хоча тепер у Монастирищенській лікарні повністю укомплектовано штат лікарів, але немає впевненості, що вони довго затримаються в цих краях. Торік це віддалене місто покинули 5 лікарів, які знайшли краще оплачувану роботу в Росії й у далекій Португалії. Ситуацію врятувало те, що натомість приїхала така ж кількість фахівців. Василь Петрович каже, що особливо велика проблема з медичними кадрами настає для села. Нині у Монастирищенському районі працює 29 фельдшерсько-акушерських пунктів, 3 лікарські амбулаторії й одна дільнична лікарня. ФАПи перейшли у відання сільських рад, які є бідними й не в змозі дати достойну й своєчасну зарплату фельдшерам. А що таке фельдшер на селі? Це виснажлива, нерідко цілодобова робота. Бо тільки повернувся з одного кінця села, як уже надійшов виклик з іншого. «Сьогодні дай лікарям нормальну зарплату —  й вони будуть триматися свого робочого місця», — переконаний Василь Петрович. Незважаючи на такі труднощі в роботі, він оптимістично дивиться у майбутнє. Каже, що на цей рік у задумці чимало роботи. Хотілося б перекрити гаражі, купити ще один автомобіль швидкої допомоги, придбати дві сучасні пральні машини замість тих, які служать лікувальному закладу вже 40 років. Тут без допомоги Монастирищенської районної ради та адміністрації ніяк не обійтися. Там таку підтримку вже пообіцяли, й це обнадіює.