Мільярди в «заначці»

      Дивні дива кояться у нас із роздержавленням майна. Якщо раніше процес ішов, як мокре горить, то тепер, схоже, і мільярд додаткових коштів не становитиме труднощів для приватизаційного відомства. І це на тлі постійної «невезучості» уряду при поданні Програми приватизації. У вересні минулого року Верховна Рада відхилила Програму приватизації, розраховану на 2003—2008 роки. Незважаючи на скандальний провал, глава Фонду держмайна Михайло Чечетов зберіг професійну рівновагу (ще б пак, вона так необхідна чиновнику високого рангу, який працює у сфері роздержавлення, до того ж, у рік президентських виборів). Трохи більше місяця тому Кабінет Міністрів запропонував Верховній Раді затвердити  Державну програму приватизацiї, розраховану на 2004—2006 роки, що передбачає надходження за цей період у державний бюджет не менше 6 мільярдів гривень.

      У бюджеті 2004 року кошти від приватизації визначено в розмірі 2,1 мільярда гривень. Недавно пан Чечетов запропонував збільшити цей показник на 600 мільйонів гривень. Формально для такого «ударництва» нібито є підстави: за підсумками першого кварталу цього року, від продажу держмайна було виручено 944,5 мільйона гривень. Маховик роздержавлення зачепив найпривабливіші об'єкти. Досягнутий з великим випередженням поточний показник надходжень від приватизації до бюджету засвідчує, що Фонд держмайна з планом не матиме проблем. Проте експансія покупців на приватизаційному ринку викликає не захват, а пересторогу в народних депутатів від опозиції. За словами лідера «Нашої України» Віктора Ющенка, починаються маніпуляції навколо стратегічних об'єктів в Україні, таких як Криворіжсталь і Укртелеком, які оператори ринку оцінюють не менш як у 1 мільярд доларів. Кошти від приватизації цих та інших підприємств повинні надійти до бюджету. Для цього необхідно ухвалити зміни до бюджету, передбачивши надходження додаткових мільярдів. А до того часу належить встановити мораторій на приватизацію, щоб стратегічні підприємства не були передані «декільком клановим політичним силам за безцінь», вважає керівник фракції «НУ».

      Як швидко слід відреагувати, аби не справдилися негативні прогнози «нашоукраїнців», можна судити з інтерв'ю, яке дала «УМ» голова парламентської Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Валентина Семенюк.

Ексклюзив для «дядька»

      — Наскільки системною сьогодні є приватизація у стратегічно важливих галузях економіки? Чи не станеться так, що продамо пiдприємства, а, у пiдсумку, це нічого не дасть для структурної перебудови української економіки?

      — Говорити про Програму приватизації слід, враховуючи особливий підхід до неї з боку парламентської більшості та коаліційного уряду. У цьому документі є загальні слова: про структурну перебудову секторів економіки, сприяння інвестиційному клімату, поглиблення правових відносин тощо. Проте в Програмі не визначено, яким має бути рівень капіталізації державного сектору. В Україні залишилося 28 відсотків державної власності, якщо говорити про основні засоби виробництва. Рівень економічної безпеки держави досяг критичної позначки.

      Усе робиться для того, щоб Програма мала вигляд документа, який не готовий для прийняття. А найголовніше, що переслідують на меті автори Програми, — це вирвати у Верховної Ради повноваження контролю за приватизаційним процесом і керувати ним шляхом прийняття постанов Кабінету Міністрів. Це суперечить Конституції України. Ми вже мали період «указотворення», «декретотворення» з трастами і відповідними наслідками для людей. Восени, розглядаючи подану урядом Програму, парламент — як меншість, так і більшість — не підтримав такий принцип приватизації. І ось знову пропонується те саме. Якщо говорити, крім усього іншого, про коаліційний уряд i сферу приватизацiї, то, хто на якій посаді сидить у ньому, тому й підлягає відповідна галузь. Члени коаліційного уряду конкурують між собою і ділять майно, яке підлягає приватизації, між собою.

      — Валентино Петрівно, але ж зовні все виглядає, наче «на параді», буцімто прозоро. Після затвердження Програми діяльності уряду на 2003 рік було прийнято постанову, в якій зазначалося, що необхідно створити реєстр об'єктів державного майна.

      — Чи не запізно спохопилися? Дванадцять із лишком років незалежності, а до цього часу не складено такого реєстру. Створюють лише видимість добрих намірів. Нагадаю, що й у минулорічному посланні Леоніда Кучми до Верховної Ради йшлося про створення єдиної державної системи реєстрації прав на нерухоме майно. Після того треба було почекати аж до 29 жовтня 2003 року і лише тоді видати розпорядження Кабміну «Про інвентаризацію об'єктів державної власності та формування їх реєстру». І досі це розпорядження не виконано.Що ж, у такому разі, можна говорити про відповідальність уряду за свої дії? Є і заява парламентсько-урядової коаліції, і Програма діяльності Кабінету Міністрів, але їх не виконують.

      До цього часу немає Закону «Про управління об'єктами державної власності». Хоча 11 вересня 2003 року Верховна Рада його прийняла, Президент 6 жовтня того ж року наклав на нього вето: мовляв, Україні такий закон не потрібний. Подивимося, хто подавав проект закону і хто готував вето — і побачимо: це одні й ті ж люди. У цьогорічному посланні Президента до Верховної Ради учергове зазначається: необхідно розробити реєстр об'єктів державного майна і першочергово прийняти закон про управління державними частками майна.

      Аналогічна ситуація стосовно прийняття закону про холдингові компанії, про акціонерні товариства. Коли законопроект про державні холдингові компанії подають на розгляд сесії — парламентська більшість не голосує. Така поведінка більшості має свою глибинну мотивацію. Згідно з указом Президента, холдингові компанії відчужують державне майно без погодження з Кабінетом Міністрів. Тим, хто перебуває біля влади, вигідно безконтрольно продавати це майно. Отож гра навколо контролю за державною власністю потрібна, щоб розтягти те, що є сьогодні в руках у нинішнього коаліційного уряду.

      Ідеологічно Програму не було змінено навіть після того, як Верховна Рада провела парламентські слухання з питань приватизації. Недавно, під час Дня уряду в парламенті, було чітко заявлено, що немає критеріїв, скільки об'єктів слiд залишити у державній, комунальній власності, для того щоб забезпечити функціонування соцiальної iнфраструктури територій. А у Програмі з цього приводу є тільки загальні слова. Не сталося змін і після того, як народні депутати у травнi минулого року прийняли постанову «Про наслідки і перспективи приватизації в Українi». Не врахували уроків приватизації й після постанови власне Кабінету Міністрів, прийнятої при звільненні попереднього голови Фонду держмайна України Олександра Бондаря. Словом, уряд Януковича продовжує дотримуватися правила: кращі об'єкти — «дядькові», гірші — залишити у державній власності.

Емісія поза правилами гри

      — Чи не візьмете ви на себе ініціативу запропонувати внести зміни до бюджету 2004 року в зв'язку з проведенням додаткових емісій?

      — Якби Кабмін був до кінця послідовним, то мав би запропонувати у зв'язку з цим внести такі зміни до бюджету 2004 року, а також до Бюджетного кодексу України. Проте, схоже, цю Програму готували лише з тим наміром, аби фактично залишити в силі той спосіб позаприватизаційного розподілу державного майна, який використовують нині.

      Я вважаю, якщо держава хоче зберегти контроль за своїми частками майна, то треба прийняти закон про управління об'єктами державної власності, де визначити за собою пріоритетне право приймати рiшення щодо об'єктiв, якщо вона має в них навіть 0,1 відсотка активів. Такий закон діє у багатьох країнах. Час і нам подбати про це. В Україні 1322 об'єкти знаходяться в оперативному управлінні Фонду держмайна. З-поміж цих об'єктів частка держави на 175 підприємствах становить від 75 до 100 відсотків. А от контракти з керівниками укладено лише на 108 ВАТ. За таких умов про які дивіденди, про які прибутки від діяльності цих підприємств на користь держави може бути мова?

      — Ви висловилися проти проведення додаткової емісії акцій страхової компанії «Оранта», після чого у власності держави залишиться 25 відсотків плюс одна акція (нині держава володіє 50 відсотками). Ідеться тільки про цю компанію чи ви у принципі проти додаткових емісій?

      — В «Оранті» лежать мільйони страхових договорів на загальну суму 8 мільярдів гривень. Якщо сьогодні продаємо частку — це означає, що зазнають втрат люди, які уклали ці договори. Держава брала на себе зобов'язання i давала  гарантії щодо того, яким чином використовуватиме кошти страховиків — отже, вона повинна відповідати перед цими людьми. Тому вважаю, що прийнята у лютому цього року постанова Кабміну про зменшення частки держави в «Оранті» — це крок на догоду одній особі, яка прагне заволодіти нею, а саме — на догоду  зятеві Леоніда Кучми Вікторові Пінчуку.

      — А у випадку з Інгулецьким гірничо-збагачувальним комбінатом?

      — Додаткова емісія на цьому підприємстві відбулася з благословіння Фонду держмайна і Кабміну. Протокол зборів щодо схвалення додаткової емісії завізували у Кабміні і Фонді держмайна, а потім вони ж і звернулися до суду. З акціонерами Інгулецького ГЗК обійшлися як наперсточники. Фонд держмайна, коли побачив, що комбінат відходить від державної акціонерної холдингової компанії «Укррудпром», де менеджерів поміняв пан Пінчук, вирішили в такий спосіб начебто відновити вплив держави на цьому підприємстві, а фактично — створити умови для переходу його у власність усе того ж Віктора Пінчука. Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради прийняла з цього приводу рiшення, в якому вказала на порушення в ході приватизації Інгулецького ГЗК.

      — У своєму щорічному посланні Верховній Раді Президент наполягає на найшвидшій реалізації всіх контрольних пакетів акцій, які перебувають у власності держави. Глава держави вважає, що таких пакетів не повинно бути вже до кінця 2005 року. Наскільки реальним є це завдання?

      — Якщо це плата за наступні президентські вибори на користь Леоніда Кучми або на користь його правонаступника, то завдання виконають дуже швидко. Крім того, думаю, незабаром розгорнеться боротьба за те, щоб держава якнайшвидше продала найприбутковіші об'єкти — з тих міркувань, аби поповнити «кошторис» президентських виборів. Саме таким кошторисом, який має піти на потреби майбутнього кандидата у президенти Віктора Януковича, можна вважати бюджет 2004 року. Принаймні так у парламенті називають цей бюджет, зважаючи на те, в який спосіб його приймали у Верховній Раді. Це може стати реальністю після прийняття Програми приватизації у такому вигляді, в якому вона є.

Заходи швидкого реагування

      — Якщо ж Верховна Рада виявить принциповість, не піддасться на тиск і відхилить Програму приватизації вдруге, діятиме стара Програма?

      — Швидше за все, так і станеться. Тому я й подала на розгляд парламенту законопроект №4230 «Про внесення змін до Закону «Про приватизацію». У ньому чітко поставлено заслін на шляху до деяких норм чинної Програми, зокрема щодо стратегічного інвестора, тому що цю норму було прийнято під потреби олігархів. Пропоную також підприємства, які працюють прибутково, щодо яких є звернення трудових колективів і Кабміну, залишати у власності держави. А збиткові об'єкти, будь ласка, приватизовуйте. Крім того, у цьому законопроекті я порушила питання про наведення порядку в Державному управлінні справами.

      — Продаж багатьох привабливих об'єктів нерідко супроводжується тривалими розборками, судами, апеляційними скаргами. Результативність приватизації, її ефективність, а, у пiдсумку,  доходи до державного бюджету нерідко потрапляють у залежність від того, як працює судова влада. Наскільки вона, за вашими спостереженнями, відповідає своєму покликанню?

      — За невеликим винятком, сьогодні суди, особливо коли йдеться про скарги стосовно приватизації, відповідають одному-єдиному призначенню — бути для мафії госпрозрахунковими підрозділами, які працюють на основі передоплати. Візьмімо ситуацію, що склалася навколо об'єднання «Укрвино» (це підприємство належить до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації). Його здали в оренду трудовому колективу. Підприємством зацікавилося одне угруповання, згодом — інше. Розпочалися судові розборки. Шевченківський районний суд Києва виніс рішення: віддати Укрвино комерційній структурі. Проте, згідно з рішенням Печерського районного суду, об'єкт належало передати іншій структурі. А держава вклала в Укрвино 500 мільйонів гривень і підпорядкувала його Міністерству аграрної полiтики, щоб підприємство розпочало працювати. Цьому завадило ще одне рішення Печерського районного суду: Міністерству припинити втручатися в господарську діяльність підприємства. У відповідності з цим рішенням до об'єднання «Укрвино» було вжито найсуворіших заходів: заарештовано банківські рахунки, закрито склади, припинено перерахування коштів до бюджету, заблоковано реалізацію продукції. Як можна в такому разі назвати судову систему, якщо, з одного боку, держава володіє підприємством і хоче на ньому розгорнути нормальне виробництво, а, з iншого,— суди приймають щодо нього аж три рішення — і всі не на користь законного власника?

      Таких прикладів досить багато, тому я написала доповідну з цього приводу на ім'я голови Верховної Ради з пропозицією провести спільне засідання Спеціальної контрольної комісії і двох комітетів — з питань правової політики та з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Окрiм того, Спецiальна контрольна комiсiя звернулася до Верховного Суду України з проханням надати роз'яснення застосуванню правової норми стосовно приватизацiйних процесiв у країнi. Верховний Суд уже дав роз'яснення з цього приводу, але питання ще не доведено до кінця. Розглянемо й ситуацію, коли ми звертаємося від Верховної Ради до кваліфікаційної комісії i Вищої ради юстиції з претензiями щодо дiй того чи iншого суддi, а нам подекуди навіть відповіді не пишуть. Крім того, варто буде ініціювати зміни до законодавства щодо права фiзичних осiб впливати на хiд приватизації. Ці питання обов'язково розглянемо, тим більше що, згідно із законом про судоустрій, на парламент, з-поміж інших інституцій, покладено право відкликати суддів. Проте Верховна Рада ще жодного разу не скористалася цим правом.