Людство деградує, розвивається чи стоїть на місці? На це запитання різні особистості і різні релігії відповідають по–різному. Хто з нас не мав думки, що «колись люди були кращі, духовніші, чутливіші»? І це при тому, що «незрозумілий» ще й досі безумовний альтруїзм понад дві тисячі років тому ввійшов не просто в норму людського життя, а у віру. Сповідників християнства перестало лякати потойбіччя, майбутнє уже не вважалося «царством долі», яку можна задобрити чи обтяжити. Усвідомлення і любов виправляли будь–які помилки. Мертві, живі й ненароджені різних народів, рас та історичних епох, — розумні й нетямущі, успішні й не дуже — з’єдналися в єдиній спільноті, де все взаємопов’язане і кожен є даром для іншого. Це почалося з народження Дитятка «не від світу цього» в убогій печері на Святій землі у Віфлеємі.