25 грудня 1979 року розпочалася воєнно–політична спецоперація СРСР в Афганістані. Цю подію, що затягнулася майже на десятиріччя, донині ніхто не вивчав за законами академічної науки. Як наслідок — розуміння суспільством цієї спецоперації «зависло» на побутовому, донауковому рівні, який є благодатним підґрунтям для неточностей, міфів і навіть фальсифікацій.

Для більшості тих, хто потрапив на війну в Афганістан, ця країна з мусульманськими звичаями та традиціями назавжди залишиться у спогадах. Минулого літа троє колишніх «воїнів–інтернаціоналістів» із Києва — Олександр Денисов, Валерій Севрюков та Володимир Жмак, які здружилися уже після служби у складі обмеженого контингенту радянських військ у Демократичній Республіці Афганістан, — пройшлися по старих маршрутах.

Євгеній КИСЕЛЬОВ,
аналітик, телеведучий «Великої політики» на «Інтері»:

— Я потрапив в Афганістан улітку 1979 року, ще до введення радянських військ, — служив військовим перекладачем високопоставленого радянського генерала, одного з керівників апарату радянських радників. Я бував на нарадах у Радянському посольстві, у резиденції тодішнього першого заступника міністра оборони СРСР маршала Сергія Соколова, який очолював так звану оперативну групу міністерства оборони, що координувала дії всіх силових структур: військових радників, 40–ї армії, ГРУ, Генштабу, різних спецпідрозділів. Працював на зустрічах у вузькому колі з Бабраком Кармалем. Тому я бачив узагальнену картину. Зрозуміло, я був молодою людиною і не володів усією інформацією, проте знав і знаю трохи більше про те, як ішла підготовка до Афганської війни і про подальший розвиток подій.