Комірчина для дитини

Подружжя Зураба та Тетяни Еджибіа, яке виховує шестеро дітей, ще рік тому отримало простору квартиру у столиці. На конкурсі Світлани та Віталія Білоножків, у Палаці «Україна», київська міська мерія вручила документ на нову оселю, оголосивши про свою доброчинність на всю державу. Але квартиру не дала. Сім’я і нині тісниться на 13 метрах житла.

Діти вчать уроки... на унітазі

Днями, після того, як одна із загальноукраїнських газет виступила із захистом багатодітної сім’ї Еджибіа, матір цієї родини Тетяну викликала у свій кабінет заступниця київського міського голови Ірена Кільчицька. І назвала її дії «квартирним шахрайством». «У Києві уже немає соціального житла», — сказала чиновниця і поцікавилася... національністю батька дітей. Довідавшись, що Зураб Еджибіа — грузин, Ірена Кільчицька заявила, що заробити на квартиру має він сам.

Якби ж то батьки з багатодітних родин були олігархами чи займалися хоча б середнім бізнесом! Зазвичай це прості чоловіки, які мають дуже скромні зарплати. Так і Зураб — колишній професійний боксер, — який за волею долі потрапив у Київ після війни у Грузії, працює звичайним охоронцем на одному з підприємств столиці.

Багатодітна родина — досить рідкісне явище для Києва. Тим більше така, як у Еджибіа — тут виховується аж шестеро дітей. І кожна дитина — особистість: вони займаються співом, танцями, усі відвідують музичну школу. Цьогоріч найстарша Діана за свої творчі досягнення була премійована путівкою в «Артек». «За що не візьметься Діана, все у неї виходить дуже гарно: чи то спів, чи то танці, — розповідає про доньку мама Тетяна. — Коли у Палаці «Україна» минулого року Діана затягнула своїм дзвінким голосочком «Ой рушник, рушничок, кольорова доріжка», зал не міг стримати своїх емоцій...» До талантів Діани треба додати ще й акторський хист. Уже кілька років поспіль ця дівчинка знімається в рекламних роликах. За гроші, зароблені нею, сім’я придбала необхідні для життя речі, наприклад, велику пухову ковдру.

У дев’ятирічної Мілани ж — хист до малювання. Уже не один рік батьки збираються відвести дівчинку до художньої студії, та щоразу передумують. «Для розвитку навичок до малювання одних занять у студії недостатньо, — розповідає Тетяна. — Потрібно багато малювати вдома. А у Мілани для цього ніяких умов. Тільки викладе фарби, пензлі, олівці, їх за декілька хвилин не стає — молодші братики й сестрички забирають, а усамітнитися ніде. Навіть уроки комусь із трьох наших школярів часом доводиться робити на унітазі...»

Але на скромні умови діти не нарікають — звикли все робити гуртом: дівчатка можуть приготувати для всієї сім’ї кашу, насмажити яєшні. Одного разу навіть торт із манної крупи спекли. Не відстає і найстарший із хлопчиків — шестирічний Давид: постійно пропонує мамі свою допомогу — то плиту вимиє, то постіль постелить. Цього року він пішов у перший клас: обожнює фільми про космос, мріє створити машину часу.

Іноді велику сім’ю запрошують у гості Тетянині подруги, також багатодітні матері. У всіх них — просторі квартири, де в кожного є свій куточок. Малим Еджибіа особливо в гостях подобається шведська стінка — вони ж усі акробати! Про таку у своїй квартирі вони навіть не мріють: це неможливо на 13 квадратних метрах житлової площі...

Замість квартири — поділ майна

Проте минулого року доля усміхнулася цій родині. Головне управління у справах сім’ї та молоді Київської міськ­держадміністрації поклопоталося про талановиту сім’ю, яка двічі перемагала на міському конкурсі «Родовід». Було вирішено виділити квартиру без зняття з черги. Родину запросили на творчий вечір сім’ї Білоножків «Мелодія для двох сердець», і представник Київської держадміністрації Віталій Журавський оголосив, що творча сім’я Тетяни Еджибіа нагороджується трикімнатною квартирою: більш ніж 94 квадратні метри проти їхніх крихітних 13...

Однак обіцяної квартири родина не отримала, тому що працівники квартвідділу повелися, як класичні бюрократи. Вони зажадали, аби багатодітна родина здала свою кімнату (бо, мовляв, особисті рахунки мешканців розділені, а відтак квартира — комунальна). І це нічого, що двокімнатну крихітну хрущівку бабуся Тамара Желіба не отримувала від міста — її свого часу вона одержала через обмін із Печерського району.

Відтак Тамару Данилівну поставили перед фактом: у її квартиру підселять чужу людину, а, може, навіть і сім’ю. Це був для неї шок: стільки років страждала від тісняви і раптом довідалася, що умови життя стануть ще складнішими... Вона змушена була сказати, що не приймає такий варіант, бо він для неї — повільна смерть... Як у тій ситуації вона реалізує багато своїх творчих задумів, як дасть знання своїм допитливим вихованцям?..

Багато років поспіль Тамара Данилівна працює педагогом–організатором підліткового клубу «Червоні вітрила» в Солом’янському районі. Вона має не один талант: за дипломом — хормейстер, від природи — художниця–самоук. У її невеликому класі флористики діти прекрасно розвиваються, пізнають світ. Талановитого педагога знають керівники міста і Солом’янського району. Тамара Желіба є лауреаткою почесного звання «Гордість Києва», нагороджена нагрудним знаком мера Києва, подяками, грамотами, дипломами Київської міськадміністрації, Міністерства сім’ї та молоді, райдержадміністрації.

Отож парадокс ситуації полягав у тому, що ця жінка не могла радіти щастю рідної доньки, бо сама лишалася у приреченому стані... Про яке мистецтво могло йтися, коли й рідних внучат (а з дітьми сина їх у неї аж восьмеро) не змогла б прийняти в гості...

Приголомшена такою «перспективою», Тамара Данилівна писала листи у всі інстанції. Чиновники одне відповідали: «Нічого не знаємо... Ваша квартира — комуналка...» Щоправда, влітку цього року її дочці запропонували інший варіант — не підселяти чужу людину до матері, лишити кімнату за сім’єю, і при цьому запропонували скромну двокімнатну квартиру. Жінка не погодилася, бо розуміла, що умови для її дітей майже не зміняться: навіть ліжок усім ніде буде поставити...

Тамара Желіба продовжує благати у листах різні державні інстанції: «Прошу, надайте мені однокімнатну квартиру з балконом взамін двокімнатної, яку зобов’язуюся здати». Вона настільки скромна, що балкон хоче мати замість майстерні, на яку за законом як професійний творчий працівник має повне право.

Тетяна НЕТУДИХАТА

КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ

Олександр Тарасов, віце–президент добродійного і культурно–просвітницького фонду «За покликом серця», психолог: «Мене дивує підхід можновладців до демографічної проблеми. На різних офіційних рівнях ми чуємо, як багато робиться для того, щоб в Україні підвищилася народжуваність. Але в реальному житті часто буває навпаки. Те, що відбулося з родиною Еджибіа, — це образа всієї великої їхньої сім’ї. Спочатку говорять «Так», діти вже готуються до переїду, оглядають квартиру, а потім їм кажуть: «Ні». Від цього травмується дитяча психіка. Жити ж в одній кімнаті вісьмом — це нестерпно. Але інтереси людини у багатьох можновладців насправді стоять на останньому місці, головною для чиновників є абстрактна буква закону. Але народ–то знає, в яких умовах живуть самі чиновники. Виходить, що надання квартири було просто показною акцією. Виходить, що діти в багатодітних родинах зростають не завдяки державі, а всупереч їй».