«Маленькі мазаночки» Козина

07.04.2004

      «Мікрорайон» Києва Козин (а фактично — заміська територія) не є надто відомим. Проте територія Козинської селищної ради стала не тільки місцем елітної забудови, а й місцем відпочинку городян. Але віднедавна декому забракло місця, і заказник «Козинський», що розташований на цій території, став привабливою можливістю розширення зони забудови і, напевне, способом особистого збагачення. Тож нині там засипають русла річок, що є місцем нерестилища дніпровських риб, захоплюють землі, знищують як ландшафт, так і представникiв флори та фауни, які входять до Червоної книги України. 

      І це при тому, що ще в 1994 році Указом Президента України було створено цілу низку об'єктів природоохоронного фонду, і серед них — ландшафтний заказник «Козинський». Очевидно, що вже тоді фахівці зрозуміли складність екологічної ситуації навколо Києва. Згідно із законодавством України, заказники й інші об'єкти природо-охоронного фонду, за винятком заповідників та національних парків, повинні використовуватися в оздоровчих та рекреаційних цілях. Рекреаційне використання передбачає створення зон відпочинку, застосування туристичних маршрутів, адаптацію можливостей природного фонду під потреби аматорського спорту тощо.

      Але схоже на те, що у нової влади Козина свої погляди на екологію та ландшафтний заказник. Голова Козинської селищної ради — Валентина Іванівна Горобець — прийшла до свого обрання під гаслом забезпечення мешканців села ділянками під забудову. В результаті нещодавно було написано відповідного листа на ім'я Президента про скорочення заказника більш ніж на 100 гектарів та про передачу цих земель мешканцям. Правда, як показує досвід, на елітних ділянках, як правило, будуються не мешканці Козина, а «населення» Печерських пагорбів Києва. 

      Якщо врахувати, що одна сотка в Козині коштує не менше тисячі доларів (а подекуди вартість доходить і до трьох тисяч), то загальну ціну такої ініціативи прорахувати не складно. Втім, як і те, що за благими намірами Валентини Іванівни пiклування про екологію аж ніяк не стоїть. Тож стурбована громадськість сподівається, що результатами перевірки з боку Генпрокуратури (яка зараз здійснюється у Козині) стане об'єктивний аналіз ситуації, а не поява нових котеджів на місці заказника.

Таїсія ПІДМОГИЛЬНА,

колишній головний ревізор Мінекобезпеки України,

пенсіонерка державної служби.   

  • 900 мільйонів гривень за півсотні доларів

    Судовими справами з приводу фінансових махінацій та ухилення від сплати податків нікого не здивуєш. Проте справа, про яку йтиметься тут, є унікальною. Феноменальнiсть полягає у тому, що особи, які бажали досягти своєї мети, а це ухилення від сплати податків, відтак, і обкрадання сумлінних платників, не просто не сплачували таких податків, а ще й заручилися на такі дії рішеннями різних судів. Така судова підтримка могла виникнути з декількох причин. Аби докладно розібратись у вітчизняному податковому законодавстві, треба мати багато здібностей та не одну вищу освіту. Але якщо це все ж таки вдалося, то можна віднайти такі лазівки, щоб і вовки були ситі (спритні підприємці отримували прибутки), і вівці майже цілі (усе робиться із дотриманням законів). >>

  • «Вогняна вода» та супутні товари

    Податківці, виявляється, теж люблять горілку. Так, на Волині податківці зробили оперативну закупiвлю горілки майже на сім тисяч гривень в одному з магазинів Луцька. Це було зроблено для того, аби визначити достовірність марок акцизного збору, якість горілки, метод продажу. Закуплені пляшки слідчі віддали на експертизу. Згідно з довідкою, яку надали експерти податківцям, зазначалося, що рідина являє собою водно-спиртову суміш, виготовлену з недоброякісної сировини, що становить загрозу життю та здоров’ю людей. >>

  • Міняй, та державу не «кидай»!

    Якось громадянин Львова вирішив відкрити власний обмінний пункт валюти. Нічого дивного, якби не одне «але»: готівкову валюту львів'янин видавав в обмін на неіснуючі товари та послуги, що мовою податківців називається незаконною конвертацією. Як пояснив «УМ» начальник слідчого відділу ПМ ДПА у Львівській області Василь Кундик, справа почалася 2002 року, коли молодик створив злочинну організацію в кількості десяти осіб, з допомогою яких відкрив мережу з дев'яти приватних підприємств. Мережа ПП призначалась для конвертації безготівкових грошей. >>

  • Мінне поле чи законодавче?

    Не через відсутність інших подій, а через вперте бажання декого зробити сьогоднішній і без того вельми складний стан української журналістики ще складнішим, ми змушені вкотре повертатися до одних і тих самих тем. Зокрема, до окремих статей Цивільного кодексу України, про який на сторінках «УМ» писала вже неодноразово. Отже, Цивільний кодекс України і дві його найбільш «визначні статті» — 277-ма та 302-га... Нагадаємо, перша із цих статей передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, а друга — що офіційні заяви посадових, службових осіб є достовірними. >>

  • П'ятірка вбивць — «п'ятірка» за слідство?

    Як хотілось би позбутися сарказму і повідомити цю новину з кількома знаками оклику: Генеральна прокуратура завершила слідство у справі Александрова. Генеральна прокуратура готова висунути обвинувачення п'ятьом особам, які виявилися причетними (згідно з висновками ГП) до вбивства директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Александрова. Таким є текст офіційного повідомлення від ГП, що надійшло на адресу «України молодої». >>

  • Хто платить гроші, той і замовляє піар

    Зовсім нещодавно «Україна молода» писала про нараду керівників державних ЗМІ, проведену в Житомирі й «освячену» присутністю на ній Прем'єра Віктора Януковича. Попри весь антураж (словесний — передусім), який мав довести незаангажованість цієї зустрічі й готовність її учасників вільно та невимушено обмінюватись думками, було очевидно, що представники місцевих державних ЗМІ й очі бояться підвести на чиновників від виконавчої влади, котрі є для них уособленням і шматка хліба, густо змазаного маслом, і гнівної руки, що у неслухів цей хліб запросто відбере. Тому у цієї категорії українських мас-медіа, на превеликий жаль, є здебільшого одна-єдина думка про все, що відбувається в області (варіант: районі), де судилося бути започаткованим тому чи іншому виданню. Причому ця думка навіть не є думкою власне журналістського колективу, вона зазвичай належить котромусь з представників влади — «губернатору» абощо, словом, тому, хто є «хазяїном» регіону, а відтак — і його преси. >>