Заснування Українського наукового інституту Гарвардського університету було по-своєму унікальним. Ідея виникла ще в 50-ті роки, коли студенти-українці з різних університетів у різних кінцях Америки висловили незадоволення викладанням історії України, яка подавалася або з російсько-імперських, або з прорадянських позицій. Реалізацією задуму створити кафедру українознавства ініціатори зайнялися всерйоз, буквально пішовши з простягнутою рукою по всій тамтешній діаспорі. На шляхетну справу жертвували хто скільки міг, аж поки не набралася необхідна сума, щоб заснувати спершу одну кафедру, а згодом ще дві, які й склали інститут, уфундований у статут Гарварду. Це означає, що він існуватиме стільки часу, скільки й сам університет!

Я вже давно майже не дивлюсь телевізор. Бо тамтешнє життя мене не стосується. І я до нього відношення не маю. Воно лисниться щоками, котить округлі, наче більярдні кулі, кістяні слова про бюджет і валовий продукт, про зростання і наростання, придихає в рекламних павзах і верещить «пєснями», а навкруги — так мені здається — мертвіє повітря.
Плюшева опозиція, вишикувавшись клином, на вістрі якого — кулаки і золоті «гайки» найбойовитіших олігархів, врізається в «свиню» парламентської більшості, теж з відчайдухами-олігархами на чолі. І від того зудару змінюються не контури майбуття, а хіба бездоганний обрис «версачевських» піджаків. Ну, може, ще лінія черги до буфету ВР.