Не вишневі усмішки,

Поняття «гумор» непомітно для стороннього вуха втратило додаток «український» і друкований аналог. Тепер гумор — тільки в телевізорі і, за окремими винятками, лише російськомовний. Не виправив ситуації навіть український телеканал «Гумор ТБ», який нещодавно оселився у кабельних мережах. Він транслює старі випуски російських гумористичних програм, які, у свою чергу, тасують радянські, перебудовчі та не нові російські зразки естрадного гумору зі старими випусками комедійних скетчів Віктора Андрієнка на кшталт «Кримінальна міліція» та повторами вітчизняних розважальних проектів на зразок «За гроші». Тобто кволі сподівання на те, що «Гумор ТБ» буде замовляти в Україні або виробляти власний свіжий та ще й смішний контент, поки що не справдилися.

Класичний естрадний гумор, у свою чергу, зник, бо зникла літературна основа — ті самі «гуморески з «Перця», які незлим тихим словом згадав у одній зі своїх класичних п’єс Лесь Подерв’янський. У часи, коли на УТ–1 виходила гумористична програма «Вишневі усмішки», справді активно творили українські письменники–сатирики, чиї оповідання та монологи брали в роботу естрадні читці–гумористи, найбільш сакральним серед яких був Анатолій Литвинов. До того ж письменники самі могли читати зі сцени і, відповідно, з телеекранів, і в цій царині на право називатися «українським Жванецьким» претендував Євген Дудар. Проте «вишневий» гумор щедро розбавлявся фольклорно–етнографічними колективами та традиційною українською естрадою, і від цього «смішна» складова з єдиної української телевізійної гумористичної програми зникала.

Як зник нині естрадний гумор. Тому, коли треба знайти ретро–записи 1980—1990–х років, простіше відшукати збірники «Аншлагу» чи щось інше, ніж питомо українську гумористичну класику. Натомість сучасний телевізійний гумор в Україні — це, насамперед, адаптація форматів скетч–шоу. До того ж не оригінальних зразків західних форматів, а здебільшого — їхніх копій, уже зроблених для Росії. Жодного злочину в цьому вбачати не слід. Просто займаються цим колишні кавеенщики, а україномовний КВН успішним ніколи не був, тому широко не популяризувався. Кволі спроби кавеенщиків жартувати українською обмежувалися скетчами про кума і сало.

Оскільки гумор — поняття позитивне, то позитив ниніш­ньої ситуації з телевізійними жартами в Україні слід, як на мене, вбачати в наступному: з ефірів відразу і несподівано зникли «Аншлаг», «Кривое зеркало» та «Новые русские бабки», здають позиції ювілейні концерти Винокура та Петросяна, і скоро остаточно вичерпається практика «сольників» Задорнова, переглядаючи які громадяни України разом із гумористом з «Ве­ликоросії» дружно регочуть над «хохлами». Натомість «95–й квартал» з команди КВН перетворився на потужного виробника гумористичного продукту, де лідирує «Вечірній квартал». Останній раз, щоправда, він уславився тим, що залишився в ефірі «Інтера» (однозначно, за рішенням керівництва каналу) у День пам’яті жертв голодоморів. Проте доля забутого «Олександр–шоу», яке під орудою «тата всея КВН» Олександра Маслякова вийшло в січні 1991 року в той самий день, коли в Ризі радянський спецназ молотив демонстрантів саперними лопатками, — «Вечірньому кварталу» не загрожує. Адже за гумористами тепер стоять гроші, зароблені ними чесною працею: артисти Володимир Зеленський та Євген Кошовий названі в перших позиціях найуспішніших у фінансовому плані діячів українського шоу–бізнесу.

З «кварталівцями» якщо не конкурують, то стоять поруч вчорашні фронтмени «Comedy Clab UA» Сергій Притула та Андрій Молочний: їхнє скетч–шоу «Файнa Юкрайна» за рік ефіру вирвалося в лідери «не вишневого» телевізійного гумору. І якщо глядачі «Вечірнього кварталу» — це давні фанати КВН, котрі з 1988 року підросли, то аудиторія «Файної Юкрайни» — ті, хто специфіку КВН просто не зрозуміє. Решту телевізійного гумору для аудиторії віком від 18 до 35 років з перемінним успіхом (швидше — без стабільного успіху) виробляють інші резиденти Comedy Clab UA, котрі розбіглися між людьми. Пошук Антоном Лірником нестандартного формату для свого «Насправді шоу» призвів до того, що цей телепродукт протримався в ефірі ТРК «Україна» трохи більше місяця, а проекти Максима Бахматова «Українці Афігенні» та «Гумористично–інформаційна програма» (канали IСTV та К1 відповідно) не зірвали гумористичний джек–пот і виглядають вторинними програмами, хоча виробники дуже стараються.

Елегійне поняття «вишневі усмішки» замінило комерційне «виробництво гумору». Причому активний телеглядач в Україні не належить ані до фанатів «Файни Украйни», ані до аудиторії «Вечірнього кварталу», бо за віком краще сприймає оті самі «Вишневі усмішки» та «Аншлаг». До скетчів глядачі «50+», за поодинокими винятками, ставляться відверто вороже. Тому «кварталівці» часто залучають до своїх шоу артистів російської естради (Басков, Кіркоров та ін.) і жартують про українських політиків — для аудиторії «Шустера» чи «Великої політики» такий гумор більш близький, ніж жарти на межі фолу Притули і Молочного.

І до всього цього наповнення є постійні претензії у так званого інтелігентного глядача: мовляв, гумор нижче плінтуса. До речі, з «Вишневими усмішками» нинішній гумор якось не порівнюють: мабуть, теж не еталонний зразок...

Андрій КОКОТЮХА
письменник