Юлія Калина: Перед стартом у мене тремтіли руки

Україна — країна найсильніших у світі людей. Таке доволі гучне твердження можна часто почути з легкої подачі журналістів чи у приватних розмовах. А й справді — вітчизняні боксери, майстри єдиноборств чи «стронгмени» чимало постаралися, аби ця думка мала право на існування. Намагаються не відставати й наші важкоатлети. На недавньому чемпіонаті світу в корейському місті Гоян вони посіли восьме командне місце з дев’ятьма медалями в активі.

Уродженка Маріуполя Юлія Калина стала єдиною представницею жіночої частини «синьо–жовтих», яка повернулася додому з нагородами — її здобутком стали три «бронзових» відзнаки у вазі до 58 кг. Якщо врахувати, що для 21–річної дівчини це був перший старт такого високого рівня, то її результат можна вважати дуже вдалим. Кореспондент «УМ» знайшов надію української важкої атлетики вдома, в Маріуполі, й по телефону розпитав про деталі успіху й плани на життя.

«Мандраж зник, коли торкнулася штанги»

— Юлю, перед поїздкою на чемпіонат світу головний тренер жіночої команди Василь Кулак назвав вас реальним претендентом на медаль попри те, що для вас це був перший світовий форум...

— До Кореї я прилетіла спокійною, часом навіть забувала, що попереду старт на першому в житті чемпіонаті світу. Хоча після весняного чемпіонату Європи, де я виграла «срібло», у мене була велика перерва в турнірах, а це не дуже хороша тенденція. А вже перед стартом мене серйозно стало «трусити» — як у спорті кажуть, «бив мандраж». Руки тремтять, проблеми навіть на зважуванні, але тренер заспокоює.

Відпустило лише тоді, коли вийшла на поміст і взяла до рук гриф від штанги — страх наче рукою зняло. Усі наступні підходи минули вдало: навіть була нагода стати другою, якби обійшла білоруску. «Бронза» на той час уже була в кишені, невдала спроба нічим би не загрожувала, проте на тому вирішила й зупинитися.

— Практично перед турніром ви хворіли на грип, хоча спортсменів зазвичай ретельно оберігають. Невже «закривання» на базі не допомогло?

— Як бачите, ні. Тоді, на зборах, пережила чимало неприємних моментів: усе тіло «ломило», температура не спадала цілий тиждень. Уже навіть плакала, адже пропустити чемпіонат світу через якусь хворобу було б дуже прикро. Навіть вирішила, що буду міряти температуру лише ввечері, аби рано не псувати собі настрій.

Попри все, не переставала тренуватися. Причому навіть тоді я підіймала свою граничну вагу, яку можу взяти за нормального стану здоров’я. Добре, що за тиждень до відльоту мені нарешті стало краще.

— Певно, вояж до далекої Південної Кореї також відібрав сил?

— Дорога була складною: дев’ять годин летіли до Пекіна, потім чотири години чекали на літак до Сеула, до якого ще три години. Для повноти картини додайте сюди півторагодинну поїздку з Сеула до Гояна. Додому взагалі добиралася близько двох діб: виїхала 28 листопада о сьомій ранку з готелю, й лише 30–го числа о сьомій годині опинилася в Донецьку. Спала потім цілий день.

«Корейська кухня видалася дивною»

— Яке враження залишив у вас турнір у Кореї? Чимось відрізнявся від попередніх стартів?

— Мені все дуже сподобалося. У величезному залі розташували 50 помостів для розминки, багато людей — лише одних спортсменів набралося 300. Корейці постійно намагалися в чомусь допомогти, бодай сумку піднести. Шкода, що не встигла вирватися на ґрунтовну екскурсію Сеулом.

— Буваючи в Азії, спортсмени часто скаржаться на незвичну тамтешню кухню. Ви скуштували якусь екзотичну страву?

— Було там щось дивне на зразок черв’яків, сірого кольо­ру. Але я не наважилася це спробувати, адже зайві проблеми зі шлунком мені не потрібні. Їла те, що вже доводилося куштувати: креветки, кальмари, картоплю–фрі чи макарони. Особливо сподобалися морепродукти. Усе було смачно, але під кінець уже скучила за звичною українською їжею.

— Останнім часом у багатьох видах спорту домінують китайці, зокрема й у важкій атлетиці. Звідки взявся отакий їхній поступ?

— На чемпіонаті вони виграли командний залік із великим відривом, назбиравши 39 нагород проти 12 у найближчого переслідувача. Боротися ж можна й треба з усіма, було б бажання. А в китайців зараз абсолютно інша підготовка, ніж у нас, інший процес відновлювання. Великий акцент зараз у світі роблять на фармакологію, а ми тут відстаємо. Та, сподіваюся, в мене ще все попереду.

— Чи отримаєте за свій «бронзовий» здобуток якусь премію?

— Що буде з преміальними — поки невідомо. А от зарплату платять без запізнень, чим я особисто задоволена.

«Хвороба й мандраж допомогли зігнати вагу»

— Кажуть, що незабаром ви перейдете до вищої вагової категорії — до 63 кг. Із чим це пов’язано?

— Це була ініціатива тренерів. Основна причина — я зависока для категорії до 58 кг, у якій зараз виступаю. Перед змаганнями постійно доводиться зганяти вагу. Не скажу, що в новій вазі буде легше, але боротися за медалі можна скрізь. У нинішній моїй категорії китайці дуже сильні, та ще й білоруска Анастасія Новикова з’явилася. Вона перейшла з категорії до 53 кг, після чого виграла в мене на чемпіонаті Європи й світу.

— Наскільки неприємним є процес зниження ваги?

— Мені не потрібно було голодувати узагалі, бо грип і нерви самі зробили цю справу за мене. А перед чемпіонатом Європи змушена була навіть посидіти в сауні: зайвих якихось 400 грамів ніяк не хотіли зникати.

Зазвичай же доводиться «зганяти» десь три кілограми. І це при тому, що ще за місяць до того намагаюсь особливо не роз’їдатися. Тож перехід до вищої категорії має зробити мою підготовку комфортнішою.

— На чемпіонаті Європи наступної весни плануєте виступати вже в новій категорії?

— Так, але на нього ще треба буде потрапити. Перепустки туди розіграємо в лютому на Кубку України в Луцьку. До нього зараз й готуюся, аби якнайкраще стартувати в новій вазі. Гадаю, що в категорії до 63 кг особливих проблем у мене не виникне.

— А що вам вдається краще — поштовх чи ривок?

— Безперечно, поштовх. Я хочу вдосконалити інший елемент, адже в нас кажуть: хто сильний у ривку — той узагалі сильний.

«Наступний чемпіонат світу буде важчим»

— На вересневому чемпіонаті України в Луганську ви перемогли з результатом, що відповідає шостому місцю «на світі». Проте в Південній Кореї стали третьою...

— Цілком можливо, що на це вплинув неліцензійний статус цього чемпіонату світу. Спочатку він планувався як перший етап відбору на Олімпійські ігри, але потім цей процес вирішили розпочати наступного року, тож деякі атлети до Кореї не поїхали.

Крім того, чимало спортсменів не допустили до змагань лікарі. У нашої ж збірної в питанні недозволених препаратів проблем немає, тому з чистою совістю виходили на поміст.

— Отже, на наступному чемпіонаті світу очікується вища конкуренція?

— Це без сумніву, адже всі хочуть потрапити на Олімпіаду. На нашу користь гратиме те, що змагатися будемо в турецькій Анталії, до якої не так далеко летіти, як до тієї ж Азії. Дві години в польоті, відсутність великої різниці в часі та необхідності акліматизації — це й є плюсом.

— На відміну від більшості спортсменів, які навчаються в профільних університетах чи інститутах, ви обрали Харківську державну зооветеринарну академію. Чому саме цей ВНЗ?

— Просто з’явилася нагода отримати освіту в Харкові, й я нею скористалася. Мене справді цікавлять знання, які я там отримаю, хоча з моїм спортивним графіком вчитися нелегко. Але в академії розуміють цю ситуацію, інколи допомагають. Тільки не питайте, чим планую займатися після завершення кар’єри: я над цим ще не задумувалася. Можливо, що просто вийду заміж і забуду про спорт. Час на роздуми ще є.

— А як узагалі у житті дівчини з’явився такий, здавалося б, чоловічий вид спорту, як важка атлетика?

— У мене активна родина, батько та брати захоплюються спортом і важкою атлетикою, зокрема. Так і вийшло, що іншого шляху мені було годі й сподіватися. У 14 років потрапила в секцію до тренера Віталія Шведова. У мене, як то кажуть, почало виходити, тож закинути вже просто не змогла.

ДОСЬЄ «УМ»

Юлія Калина

Заслужений майстер спорту з важкої атлетики (категорія — до 58 кг).

Народилася 21 жовтня 1988 р. у Маріуполі Донецької області.

Бронзова призерка чемпіонату світу 2009 р.
у ривку, поштовху й двоборстві, срібна призерка чемпіонату Європи 2009 р., переможниця молодіжного чемпіонату Європи 2008 р., чемпіонка України 2009 р.

Тренер — Віталій Данильченко.

Перший тренер — Віталій Шведов.

Студентка Харківської державної зооветеринарної академії (спеціальність — ветеринар–технолог).

Зріст —160 см, вага — 58 кг.

Незаміжня.