Працівники донецької «підземки» приступили до роботи — таке рішення було прийняте на зборах трудового колективу. Про це повідомив керівник профспілкової організації «Донецькшахтометробуд» Василь Антюшеня. За його словами, метробудівці вже найближчим часом отримають зарплату за грудень 2008 року і жовтень 2009 року.
Як повідомляла «УМ», ще кілька днів тому над трьома центральними районами Донецька — Ворошиловським, Будьонівським і Пролетарським, у яких проживає 262 тисячі чоловік, висів дамоклів меч екологічної катастрофи. Тільки загроза йшла не зверху, а знизу — з багатостраждальної донецької «підземки». Працівники «Донецькшахтометробуду» 1 грудня не вийшли на роботу й припинили відкачувати воду з тунелів метро. Це могло призвести до підтоплення та руйнації житлових будинків, промислових підприємств, об’єктів інфраструктури тощо. Вони оголосили страйк, вимагаючи виплатити їм заборговану за останній рік зарплату. Наступного дня мер Донецька Олександр Лук’янченко, не відкладаючи справу у довгий ящик, прийняв рішення про виділення трьох мільйонів гривень на потреби Донецького метрополітену, а саме на відкачування води з гірничих розробок, на погашення боргу підприємства за використану електроенергію та часткову виплату заробітної плати персоналу метробуду.
Також міський голова повідомив, що на ім’я віце–прем’єра була надіслана телеграма з проханням дозволити «взяти» гроші з міської казни на вирішення цієї складної проблеми. У свою чергу, Василь Антюшеня заспокоїв жителів міста, заявивши, що небезпека підтоплення шахтарської столиці, про яку останній тиждень тільки й було розмов, Донецьку не загрожує.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
