Вар’ятство як фішка

Не обов’язково бути на Балканах, щоб грати балкансько–циганську музику. Цей жанр завдяки божевільній енергії давно став міжнародним і популярним у всьому світі. Хвиля балканізму докотилася і до Києва — 4–5 грудня у Палаці Спорту кияни вперше змогли нагулятися на фестивалі балканської музики Balkanfest так, що аж гай шумів. Таких веселощів на наших теренах давно не спостерігалося.

Вибухонебезпечні на молекулярному рівні

Balkanfest мав би викликати жваве зацікавлення не тільки у фанів хедлайнерів фестивалю — Gogol Bordello та Еміра Кустуріци з The No Smoking Orchestra, затійник балканської забави Любомир Васильєв підібрав колективи, які краще раз побачити вживу, ніж сто разів чути у записі. Жоден альбом, у якій крутій студії б не записувався, не може передати того, що твориться на сцені. Візьмемо хоча б сербський гурт KAL. Переглядаючи відео­ролики цих циган, перше, що спадає на думку: «Не вставляє». Халупи, як у нас на Закарпатті, мелодії, ніби перейняті від циган з електрички «Львів — Мукачево». Похмурі враження миттєво розвіюються, як попіл на вітрі, після того як на великій сцені з якісним звуком бачиш весь оркестр, добре організований, відшліфований до дрібниць. Кожен із музикантів — циган і має за честь показати світу свою культуру, що вона може бути сучасною і водночас не позбавленою коріння. На сцені хлопці з KAL у якусь мить почали нагадувати фільм Федеріко Фелліні «Репетиція оркестру», де для музиканта його інструмент тотожний пупу землі.

Соліст Gogol Bordello Євген Ґудзь давно любить румунський колектив Fanfare Ciocаrlia. На прес–конференції перед фестивалем він зізнався, що вони не раз виступали на одній сцені, і для нього честь грати з цими хлопцями в Києві. Своїми балканськими ритмами Fanfare Ciocаrlia Палац спорту вмить перетворили на весілля. Деякі мелодії чітко перегукувалися із награваннями Горана Бреговича, що й не дивно, адже обоє черпають натхнення в традиційній музиці балканських народів. Якщо б усі колективи були з однієї країни, можна припустити, що кияни б не відчули чіткої різниці між ними і сприймали б їх як єдину велику балканську оркестру. Організатори продумали програму так, що після кожного виступу залишався свій неповторний присмак.

На початку фестивалю, коли я пройшла коридорами, стало трішки лячно і соромно, що зібралося так мало народу. Фестери за стійками дудлили пиво, пропускали виступи жвавих, але не божевільних гуртів і на щось явно чекали. «Я боюся, щоб під час появи на сцені цього гурту Палац спорту не розвалився», — дивлячись у бік Євгена Ґудзя, промовив Любомир Васильєв. Gogol Bordello виправдав сподівання на всі сто. Від його ритмів підлога аж тріщала, зал вищав, у всіх зонах від танців люд обливався сімома потами. Євген з горла пив вино, витанцьовував як козак–розбійник на одній нозі, роздягався, кидав гітари, обіймався з публікою. «Ввімкніть світло, я хочу бачити своїх друзів!» — вигукував розкуйовджений Ґудзь.

Вірогідно, що між музикантами і глядачами спрацював принцип спорідненого темпераменту. «Приємно бути у Києві. Я ж із Києва, тому давно вже час було приїхати, та ніхто не запрошував. Вчора їли борщ, вареники і пиячили. Настрій піднесений у всіх. Те, що я звідси родом, передається всій групі на молекулярному рівні. Ми налаштовані на дуже сильні веселощі, — розповідає Ґудзь. — Зрозуміло, що в мене балканського нічого немає і бути не може. Тому що я з України, і в мені є дещо карпатське. Ми граємо не балканську музику. Наші мелодії більше схожі на бразильські, аргентинські, латино–американські». До речі, у Києві Gogol Bordello зіграв кілька нових пісень із майбутнього альбому, який презентуватиме у березні. «Ви, напевне, зможете почути його у грудні», — натякаючи на річне відставання, сказав Ґудзь.

На Балканах як на футболі

Після виступу Gogol Bordello на другий день фестивалю македонці Kocani Orkestar ніяк не могли зібрати публіку. Всі знову чекали на зірку вечора, цього разу — Еміра Кустірцу зі The No Smoking Orchestra. Якби не «Гайдамаки» зі своїм запальним козацьким роком, польками і маршами, всі так і залишалися б у стані невизначеності — чи то піти, чи спробувати потанцювати. The No Smoking Orchestra ще раз довів, що балканська музика популярна не тільки на батьківщині. Їх знають не за рахунок піару, а завдяки живим оригінальним шоу, комунікабельності з публікою і їхній роботі на сцені, яку вони просто обожнюють. Чи входить Кустуріца до складу групи, Емір відповів, що заплатив солісту The No Smoking Orchestra Неле Карайлічу великі гроші, аби з ним пограти. «Я їм віддав всі гроші, які мав на рахунку. Після чого разом із The No Smoking Orchestra я став дуже багатим», — зізнався Кустуріца.

Неле Карайліч виступав у синьо–білому костюмі футболіста. Його однофамілець і серб грає за «Динамо». Тож спеціально замовляти нічого не довелося. Неле й поводився як на футболі у фан–зоні. Багато стрибав, танцював, перегукувався з публікою, на сцену витягував хлопців і дівчат, створював балаган на повну. Всі чекали епатажу від Кустуріци, який був вбраний у футболку з портретом Че Гевари. Та він скромно і, здається, втомлено грав на гітарі, інколи сідав за барабани. Словом, тримався осторонь від буйства вокаліста. А коли на сцену винесли величезний смичок, який нагадував перетинку на футбольних воротах, музиканти по черзі бралися рвати свої струни об цей артефакт. Такого вар’ятства у Палаці спорту точно ще ніколи не було. Сподіватимемося, що обіцянки організаторів не будуть пустими, і Balkanfest не раз потішить нас своїми витівками.