Анатолій Квасюк за роботою. (Фото з сайту wikipedia.org.)
На цю подію чекали довгих тринадцять років. Саме стільки часу знадобилося відомому волинському реставратору Анатолію Квасюку, аби повернути автентичний вигляд чудотворній іконі Холмської Богоматері, що є не лише найдревнішою в Україні, а й однією з найдавніших у світі богородичних ікон і пам’яткою візантійського мистецтва кінця ХІ століття. Її було виставлено для огляду після багаторічної реставрації в Музеї волинської ікони, що є, до речі, єдиним в Україні подібним музейним закладом.
Побачити оновлену святиню, яку повернули до життя титанічні зусилля волинських реставраторів, могли під час урочистої події не лише волиняни, а й учасники Міжнародної конференції «Волинська ікона: дослідження та реставрація», що розпочала свою роботу в Луцьку минулого тижня. Саме науковці мають сказати своє остаточне слово: залишити цю унікальну пам’ятку і святиню у тому первозданному вигляді, який повернув їй Анатолій Квасюк, чи зробити реконструкцію і покласти на неї фарби ХХІ століття.
Іконі вдалося повернути фактично 70 відсотків авторського письма. На думку волинських фахівців, доречніше залишити її такою, як вона є зараз, а для порівняння — намалювати повну її реконструкцію. Ця ікона прожила майже 10 століть і ще житиме не одне сторіччя, але вже в музейній експозиції у надійній скляній вітрині з куленепробивного скла, яку спеціально придбали в Німеччині, щоб забезпечити належні умови зберігання. Жоден з українських музеїв не має такої вітрини. Волинянам просто пощастило, що долею древньої святині перейнявся свого часу тодішній Прем’єр–міністр України Анатолій Кінах. Йому під час відвідання музею розповіли про проблеми реставрації та зберігання ікони, після чого з коштів, призначених для надзвичайних ситуацій, і були виділені гроші на придбання спецвітрини для Холмської Богоматері.
Пощастило волинянам і в тому, що ця чудотворна ікона знайшлася саме на Волині. Її привезли в Україну депортовані з Холмщини представники родини священика Гавриїла Коробчука. У післявоєнний період сліди святині надовго загубилися, хоча за раритетом полювало чимало церков і країн. Деякий час вона перебувала в Івано–Франківську, в сім’ї однієї з доньок Коробчука, чоловік якої був священиком. Родина суворо берегла таємницю ікони. Коли ж про існування раритету все таки стали здогадуватися, то родина вирішила негайно забрати її до Луцька, де проживала Надія Горлицька, друга донька Гавриїла Коробчука. Саме тут, у луцькій міській квартирі, вперше побачив Холмську Богоматір реставратор Анатолій Квасюк, якого запросили, щоб він «продіагностував» святиню, яка вже потребувала допомоги.
— Святий лик берегли від сторонніх очей: коли двері відчинені, члени родини закривали ікони, — згадує реставратор. — Якби навіть випадкова людина зайшла в приміщення, вона б Богоматір не побачила. Ікона була в рушниках, закрита плівкою. У мене був стан, ніби мене облили крижаною водою. Коли я навчався в інституті (нині Національна академія мистецтв у Києві), нам професор Людмила Міляєва, нині вже академік і доктор мистецтвознавства, розповідала, що в XX столітті лишається нерозгаданою загадка — зникла Холмська ікона, сліди її губляться, і ніхто не знає, де вона поділася... А тут я побачив ікону дійсно давню — ковчег на кипарисових дошках, золоті пластини з перегородчатою емаллю — такі виробляли у Київській Русі в XI—XII століттях, до монголо–татарської навали... Це такі хрестоматійні речі, їх можна зараз побачити в Лаврі — те, що було знайдено в скарбах під час розкопок.
Пан Анатолій дав обітницю мовчання і в суворій таємниці у 1996 році розпочав реставрацію святині. Це була справді подвижницька праця. І часи випали не найкращі, бо не було ні зарплати, ні матеріалів. Він працював без вихідних і відпусток, адже залишався у майстерні для реставрації цієї ікони після роботи. І ніхто навіть не здогадувався, над чим працює художник–реставратор. Хотілося виконати хоч частину роботи до 2000 року, до Всесвітнього конгресу холмщаків, щоб представити її вперше на огляд. Як справжній професіонал, він усвідомлював величезну відповідальність, що йому випала. Він мусив зафіксувати всі етапи реставрації, задокументувати, щоб потім можна було показати, як і що робилося. А для цього потрібна була новітня апаратура, якої в музеї, звичайно, не було. Виручали колеги з видавництва «Ініціал», а пізніше, коли таємниця Холмської Богородиці відкрилася і її у 2000 році виставили у музеї, допоміг голова УНП Юрій Костенко. Було надано кошти для закупівлі необхідної апаратури, без якої фахову реставрацію робити було неможливо.
Майже чотири роки Анатолій Квасюк знімав лише пізніші записи на іконі, міліметр за міліметром відкриваючи авторський першозапис. На жаль, у 1979 році ця пам’ятка іконопису була безжально замальована. І реставратору доводилося очищати її від вкраплень піску та битого скла, які шпателем невідомий новітній автор просто втиснув у древній запис, руйнуючи його. Гострий, як лезо, скальпель реставратора не витримував більше двох–трьох хвилин такої роботи. Для мікроробіт Анатолій Квасюк сам виготовляв безліч своїх інструментів. Як зізнався, добре його виручали ще радянські бури та звичайні циганські голки, виготовлені з якісної сталі. Сьогодні в арсеналі реставратора набереться понад сто кілограмів такого інструментарію. Він йому знадобиться і для подальшої роботи, бо художник повертає життя багатьом іншим іконам із запасників музею.
У центрі Луцька вже виділено земельну ділянку, де невдовзі постане храм чудотворної ікони Холмської Богоматері. Копію святого лику для церкви писатиме Анатолій Квасюк. Він уже припас для цього кипарисові дошки, точнісінько такі, на яких написаний древнім майстром оригінал. Це дерево спеціально доставили з Криму. Коли на пилорамі його розпилювали, то стояв такий неймовірний запах,аж робітники дивувалися.
Тим часом волиняни не втрачають надії, що колись, можливо, повернеться на Волинь ще одна святиня — ікона Волинської Богоматері, яка зберігається нині в Українському національному художньому музеї...
«Віднайдення Чудотворної ікони Холмської Богородиці є явищем настільки значущим і неординарним, що збагнути його поки що важко... Під час зняття записів і шпатлівки по всьому полю ікони виявлено велику кількість цвяхів (по суті, вони утримували відшаровану від основи паволоку) мідних, латунних, срібних, залізних, під шляпками яких були залишки золотої та срібної фольги. Це свідчить про те, що ікона не раз прикрашалася коштовними ризами і по–варварськи грабувалася... Навколо голів Богородиці та Ісуса Христа є п’ять золотих цвяшків, ймовірно, від золотих корон, дарованих Папою Римським 1765 року».
Чудотворну ікону Холмської Богоматері вважають неоціненною святинею не лише землі української, а й світовим шедевром іконопису. Віряни приписують авторство ікони євангелісту Луці, хоча фахівці вважають, що створена вона у Візантії в X—XI століттях. За переказами, ікона є посагом візантійської царівни Анни, нареченої князя Володимира. Під час юридичної передачі цієї ікони Музею волинської ікони Надія Горлицька (вже покійна) просила зробити помітку — ікона повинна залишатися в Луцьку. Це було необхідним кроком, адже святиню хотіли повернути і поляки. З ХІІІ століття вона перебувала в Холмі, столиці Галицько–Волинського князівства, у 1765 році її коронував папа Римський як чудотворну і над головами Богородиці та Ісуса було прикріплено золоті вінці. У роки Першої світової війни ікону вивезли до Москви, потім до Києва і лише в 1943 році вона повернулася до Холма. Звідти, як відомо, разом із депортованими холмщаками, святиня повернулася в Україну і опинилася в Луцьку. Тут їй і належить бути. «Ми її нікому не віддамо», — сказав голова Волинської облдержадміністрації Микола Романюк на урочистій презентації ікони в музеї.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
