У селах веселих і люди веселі

Можливо, ця «кругла» дата й лишилася б непоміченою, якби не випадковість. «Моє село — козацьке, — розповідає «УМ» меценат Андрій Дрофа, який є генерал–отаманом Білоцерківської січі Українського козацтва. — Мені захотілося увічнити цей факт. Відтак вирішив до Покрови, коли традиційно вшановують козаків, спорудити на в’їзді до Кищенців пам’ятний знак. Коли ж дещо уточнював у істориків, вони й звернули мою увагу на дату, яку збиралися викарбувати на стелі — 1629–й, рік заснування села. Та ж Кищенцям цьогоріч 380 років виповнюється! Ну як пропусти такий ювілей? Тим більше що жодне село в районі таких поважних дат ще не святкувало!»

Є діти, значить, і село житиме

Шкода, що не всім українським селам щастить із такими вихідцями, як Андрій Григорович Дрофа. Хоча мешкає він у Білій Церкві, де очолює Білоцерківський домобудівний комбінат, та село, «свою життєву колиску», в якому поховані батьки і де досі мешкають родичі та 29 хрещеників (на двох із дружиною) не забуває. За його допомогою в оселях сільчан цьогоріч вперше спалахнув блакитний вогник. Його коштом збудовано церкву та трапезну (тут щодня харчують одиноких немічних пенсіонерів та нагодують кожного знедоленого, який попросить шматок хліба). А до ювілею села Андрій Григорович разом із дружиною Ніною Олексіївною подарували односельцям... церковну криницю, де на релігійні свята освячуватимуть воду. Сільчани кажуть, що це справжній витвір мистецтва: прикрашена різьбленим дубом, увінчана банею та дзвоном, ця криничка тепер є справжньою окрасою села.

Також до ювілею коштом Андрія Дрофи встановлено в центрі Кищенців стелу з іменами людей, які своїм розумом і працею прославили село. Коли ж стали думати, хто там має честь бути увічненим, то такий список людей зібрався, що й стели б не вистачило! Ніде правди діти, якщо селу і є чим гордитися, то це людьми. Зрештою відібрали 17 достойників, серед них — генерал–лейтенант Микола Бутенко, хірург Петро Груша, полковник Олександр Дрофа, заступник декана юридичного факультету КНУ ім. Шевченка Лідія Корнійчук та інші.

У Кищенцях ви не побачите порожніх, зарослих бур’янами хат. Бо нема в селян потреби кидати все і шукати кращої долі. Село газифіковане, всі вулички заасфальтовані, централізовано підведено воду. А що вже природа мальовнича! Одних лише ставків аж шість! Андрій Дрофа чесно зізнається, що на святі найбільше боявся побачити серед односельців злидні. Може, людям і не до святкувань зовсім... «Але, на радість, не зустрів жодного знедоленого: люди гарно вдягнені, веселі, видно, що мають хліб і до хліба. Це неабияк тішить, — каже він. — Коли під час концерту в будинку культури всіх дітей попросили вийти на сцену, в мене аж душа співала — малеча все йшла і йшла, ледь сцена вмістила їх. Це ж якщо стільки діток, то й село житиме!»

А кукурудза тут — мов джунглі

У більшості сіл нині сутужно з роботою. Але в Кищенцях з цим немає проблем. У селі є млин, зернотік, працює агрофірма «Кищенська». 3400 га орних земель, розділених на паї, свого часу у селян взяла під свою опіку голландська фірма. Керує нею німецький управляючий пан Кейс. Тож у господарстві й порядок німецький. Такого, що був у куми в гостях, а потім проспав і не вийшов на роботу, тут немає, жартують селяни. Недобросовісного працівника відразу звільнять. Роботу в агрофірмі цінують, адже тут платять непогані гроші — 3—3,5 тисячі гривень. Ну де в селі ще стільки заробиш? Та й сільчани, які здали в оренду голландцям паї, задоволені, бо отримують хороші дивіденди, які дозволяють їм тримати по 10, а то й 20 поросят у господарстві. Увесь район, та й область, знають, що в Кищенцях — найбільші в регіоні врожаї. Передові голландські технології повертаються сторицею на українському родючому ґрунті. Кукурудза тут, мов джунглі: стебла заввишки по три метри, і на кожному по чотири качани, не без гордості констатують селяни. Агрофірма «Кищенська» не раз витягувала своїми показниками Маньківський район у передовики. Та й кожна сім’я в селі має наділ не менше 60 соток. Словом, працювати є біля чого. Було б лише бажання.

...З нагоди ювілею усі мешканці села Кищенці вперше зібралися за одним святковим столом. Відтак дякували організаторам за таку можливість — і радощами поділитися, і про наболіле запитати. Найбільше ж селянам болить, за кого голосувати. «Я до останнього залишаюся з Президентом Ющенком, — ділиться з односельцями Андрій Дрофа. — Не треба вірити в оманливі обіцянки політиків. Треба слухати своє серце. А воно мені каже: втратимо Ющенка — втратимо свою мову, культуру, підуть у небуття рідні звичаї. Помилки можна вибачити, адже всі ми живі люди і всі їх робимо. Головне — визнавати їх і мати бажання виправляти».

ДОВІДКА «УМ»

Село Кищенці Маньківського району на Черкащині було засноване в 1629 році під назвою Митки (так поселення було назване на честь козака Дмитра Звенигородця, якому тут належали землі). Згодом отримало статус містечка, де було споруджено козацьку фортецю. У 1655 році місто зруйнувало польсько–татарське військо, а 10 тисяч його мешканців татари погнали в полон. Поселення змогло відродитися майже через сто років (в історичних документах від 1716 року згадується як «пусте село»). У 1775 році в селі налічувалося 197 дворів та хат, а в 1905–му — вже було 633 двори. У сучасних Кищенцях нараховується до 700 дворів.