«Якщо колись спробували, і не пішло — тут він зробив крок Вам назустріч, поєднавши свою фірмову «об’ємну» манеру із вражаючим антуражем та динамічним сюжетом», — таким вступом принаджують нас до читання нового Ульянового роману «Там, де Південь». Побивши горшки із харківським «Клубом сімейного дозвілля» (через скандал із відвертим романом «Жінка його мрії»), письменник звернувся до іншого видавничого дому в тому ж таки Харкові — «Треанту», який раніше видавав Фоззі.
«Цей твір з’явився для нас дуже неочікувано. Можу сказати, що він чітко прописаний, у ньому є безпосередній зв’язок дії і тієї метафізики, якою займається Олесь. Він виписаний короткими і динамічними сценами», — характеризує новий роман представник видавництва Завен Баблоян. Презентація книги відбулася у Києві, буквально через тиждень після того, як письменник розв’язався із судовою тяганиною з Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі. Тому дуже показовим було публічне підписання контракту між «Треантом» та Ульяненком щодо перевидання «Жінки його мрії» — у новому, light–варіанті. Чи таким чином письменник хотів показати свою перемогу над Комісією, а чи втерти носа «Клубу», який заварив усю ту кашу з експертизами? — запитання відкрите. Проте акт набув присмаку показушності після того, як письменник Андрій Курков привселюдно пожартував: «А прочитайте контракт».
Але повернімося до нового роману. Як зізнався Ульяненко, цей текст він написав одним махом. Писалося легко, бо йшлося про буремні молоді роки наприкінці 1970–х, які Улян провів у портовому совдепівському місті Миколаїв. «Це було законсервоване місто, де будували кораблі. Місто зеків, де із семирічного віку навчають, як поводитися, коли потрапиш до тюрми. Це місто, де м’яка атмосфера і холоднокровні, як риби, жінки», — розповідає автор. Перегорнувши перші сторінки роману, відразу впізнаєш фірмовий почерк лауреата малої Шевченківської — відвертий, жорсткий, проте тут немає відвертого аж до нудоти вивертання внутрішнього світу. Хоча це тільки перше враження. Письменник Сергій Грабар, який ознайомився із цим текстом ще коли його друкували в журналі «Київська Русь», зауважує: «Мені як читачеві не сподобалося, що на один квадратний сантиметр друкованої площі так багато дєрмєца. Вважаю, що не треба так часто заходити в натуралізм, описуючи те чи інше». Заперечити чи погодитися з такою думкою можна буде після того, як ми вивчимо, що відбувається в романі «Там, де Південь».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
