Віра Ульянченко: Президент України не підпише спільного листа до МВФ

На флагштоках біля президентського секретаріату — зеленожовті бразильські прапори, а на мокрому асфальті, здається, ще залишилися сліди автомобілів кортежу глави цієї держави, який щойно завершив свій візит до України. «Щоправда, кілька їхніх міністрів, що прибули до нас у складі офіційної делегації, не повернулися назад, а залишилися в Києві, — вони відвідають кілька вітчизняних підприємств, які виготовляють обладнання для гідроелектростанцій, — глава секретаріату Президента України Віра Ульянченко перед початком інтерв’ю коротко резюмувала підсумки двосторонніх перемовин. — Ми напрацювали «меню» на 6—8 років роботи, у тому числі й щодо спільного виготовлення ракетиносія «Циклон». Уявіть собі: у всій Бразилії діють усього лише два спільні підприємства з іноземцями. Й одне з них — з Україною!».

Президента України та його секретаріат часто звинувачують у надмірному інтересі до економічних проблем держави. Численні вето Віктора Ющенка, його звернення та відкриті листи «доброзичливці» називають втручанням: мовляв, за Конституцією керувати економікою — це компетенція Кабінету Міністрів і тільки його! Але на вулиці Банковій мають контраргументи. Саме з них і почалася наша розмова з пані Ульянченко.

«Бюджет перебуває у ручному управлінні на межі беззаконня»

— Нещодавно з вуст членів фракції БЮТ ми довідалися, що бюджету на 2010 рік країна за цей місяць не одержить! І ніхто не може пояснити: а чому? — емоційно розпочала Віра Іванівна. — Склалася дуже цікава ситуація: в Україні існує правляча коаліція, якою керує Прем’єр­міністр. Принаймні ніхто з членів цієї коаліції не поставив під сумнів її існування. До складу коаліції також входить спікер парламенту. Навіть більше: вперше в українському парламенті Бюджетний комітет очолює не представник опозиції, як це було завжди, а також учасник коаліції — Микола Іванович Деркач, представник партії Литвина. Тобто в руках коаліціантів є всі інструменти, щоби сформулювати бюджетний кодекс, бюджетну резолюцію, запропонувати дер­жавний кошторис парламенту й ухвалити його.

І які ж успіхи ми маємо завдяки такій «централізації»? Жодних!!! Ні кодексу, ні резолюції, а про готовий проект бюджету й говорити не доводиться. Хто у цьому винен? Звинувачувати нікого! Тут присутнє тільки одне, але нестримне бажання — керувати бюджетом вручну. Бо тоді дуже легко у цій мутній воді ловити рибку. І хаос, безладдя з переліком доходів та витрат призвели до того, що ми навіть не знаємо, що ж робиться у нас з бюджетом 2009 року. Парламент жодного разу не почув звіту про його виконання, громадськість має тільки здогадуватися.

Але що найгірше — ми не знаємо, на якій саме базі виконуватиметься бюджет 2010 року. Ситуація не просто погана, вона непрогнозована. Бюджет перебуває у ручному управлінні на межі беззаконня.

— Отримання доходів та планування витрат відбувається у «закритому» режимі?

— Так. Підняття заробітних плат учителям, бібліотекарям, сільським головам відбувається не через Верховну Раду, так як це передбачено законом, а тільки постановами уряду. Ці процеси ще ніколи не були такими закритими. Зростання зарплат, інші соціальні ініціативи завжди розглядали на бюджетному комітеті, їх обговорювали, вказували джерела фінансування. Сьогодні ж бюджет перетворили на касу, через яку намагаються покрити всі передвиборчі обіцянки кандидата на посаду президента Юлії Володимирівни Тимошенко.

І зробили з нього альтернативний механізм, через який можна роздавати солодкі цукерки виборцям Прем’єр­міністра. Такого не було у цій державі щонайменше 10 років! Це ситуація, яка кидає країну в хаос. Ми починаємо звикати, що закон можна виконувати при бажанні, і якщо не хочеться, то його можна зігнорувати. Це нонсенс, бо уряд — це команда менеджерів, яких суспільство наймає для виконання законів України. Якщо ми чуємо з трибуни, що закон можна не виконувати, то така позиція дає змогу ігнорувати дух і букву закону будьякому чиновникові. Це вкрай небезпечна тенденція розхитування у суспільстві.

— Чим небезпечна така ситуація? Хто і як за таких умов може впливати на уряд, на коаліцію?

— Країні треба мати активнішу опозицію, адже саме їхній голос має звучати, коли йдеться про зловживання. А небезпека полягає у тому, що ситуація в економіці межує з дефолтом країни. За 18 років наша держава не набрала стільки боргів, скільки за останні півтора року. Для того щоб заплатити відсотки за користування позиченими грішми, у наступному році треба віддати суму, еквівалентну бюджетам освіти, охорони здоров’я та Збройних сил, разом узятих! У країні з’явилася така собі «державна наркоманія», коли країна сіла на боргову голку і не може з неї злізти.

Звичайно, багато зарубіжних країн сьогодні має підтримку МВФ, інших міжнародних фінансових донорів. Але тут ключове питання — на які цілі вони витрачають ці кошти? Насамперед, щоби провести реформи та дати змогу вижити економіці. Тобто пустити гроші для реалізації основних інфраструктурних проектів, які дають змогу економіці втриматися на певній стадії розвитку. Що ж робимо ми? Нарощуємо борги! Але найстрашніше навіть не це, а те, що ми «проїдаємо» ці гроші. Ми вже звикли, що у нас стоять без руху будівельні крани, а падіння обсягів виробництва у будівельній галузі зафіксовано на рівні 52%. Понад 23% становить падіння промисловості. Кредитні кошти ми чомусь не витратили на будівництво об’єктів «Євро­2012».

— Що виглядало би цілком логічно...

— Звичайно! Адже країни, які отримали право на проведення таких чемпіонатів, отримували шанс розвинути інфраструктуру, створювали нові робочі місця, таким чином штовхаючи перед собою віз розвитку держави. Ми ж фінансуємо підготовку до футбольного чемпіонату, випускаючи цінні папери Мінфіну — і тим самим знову нарощуємо борги.

— Або ж намагаємося використати напівміфічні прибутки Нацбанку.

— Натомість за ці кошти ми не підтримали ні головні галузі промисловості, ні сільське господарство. Всі без винятку бюджетні програми у нас недофінансовані! І щонайдивніше — ми регулярно слухаємо звіти уряду й чуємо, що бюджет у нас, виявляється, перевиконують. За винятком останнього місяця. Якщо ж це так, то чому ж ми тоді не фінансуємо у необхідному розмірі жодну урядову програму? Ви знаєте, що твориться з фінансуванням Збройних сил? Вони сьогодні на межі виживання. Це безпрецедентний випадок, коли за два останні роки військову службу покинуло 800 офіцерів­контрактників. І при цьому ми ще говоримо про перехід на контрактну армію, її європейськість!

«Автобуси не закупили, медицина без грошей»

— Свого часу лунали обіцянки перевести українську армію на контрактну основу. Причому завершити цей процес планували до 2008 року.

— Сьогодні у нас строкова служба забезпечена краще, ніж контрактники. А про це ми вже забули: на той час їх автор, Прем’єр­міністр, уже отримала голоси виборців, а виконувати обіцянки ж не обов’язково! Тепер ми бачимо, яке насправді є ставлення керівника уряду до Збройних сил держави: практично жодної копійки не витрачено на оснащення, розробку нових видів зброї, на розвиток. Сьогодні армії дали три відсотки потрібних коштів на забезпення переходу на цифрові технології у системі зв’язку! Про це навіть соромно говорити. Особливо, враховуючи, що програму розвитку контрактної армії не скасовано.

— А інші державні програми, які ви вже згадували?

— Будь ласка, візьмемо програму «Шкільний автобус». Два місяці тому, перебуваючи у Луцьку на місцевому автозаводі, Прем’єр­міністр пообіцяла: до кінця року держава закупить 700 автобусів для перевезення школярів. Я дуже хочу, щоб ви поїхали на Луцький завод і побачили реальність виконання цієї обіцянки. Школи не отримали жодного автобуса!

Або програма фінансування розвитку української мови. У нас же працює демократична коаліція, яка розуміє, що для утвердження незалежності, державності і формування своєї країни мова — це основний інструмент, який нас ідентифікує як націю. Не було ще такого року в незалежній Україні, щоб держава, бюджет якої становить близько 300 млрд. гривень, на розвиток української мови витратила... 1 млн. 200 тисяч гривень.

Але й це ще далеко не все. Звернімося до медицини. Згадаймо, якою «підготовленою» підійшла країна до очікування епідемії грипу. Незважаючи на те, що 27 квітня Президент України листом звернувся до уряду з проханням зробити все, аби перед небезпечним для розвитку епідемії періодом підготуватися до нього. Вся країна знає, як люди не могли купити найелементарніше: марлеву маску, оксолінову мазь. Не йдеться навіть про «Таміфлю» чи інші дорогі препарати, які треба завозити із­за кордону.

У будьякій галузі, якої ми торкнемося, проблеми будуть одними й тими ж. Чому? Тому що непрофесійно працює уряд! Він використовує ручне управління бюджетом, яке призводить до страшних наслідків. І для нас найстрашнішою є не світова криза, а хаос цього ручного управління. Як результат цього управління економікою. Який породжує кризу в бюджеті, фінансовій політиці. Адже надвисокі проценти, під які нині продають цінні папери Мінфіну, — це повторення кризи 90х років. Ми сьогодні роздаємо державні гарантії, не маючи на це права! І проводимо закупівлі товарів, послуг, не маючи закону. Хоча коаліція може ухвалити ці документи, але чомусь не робить цього. Уряд, маючи коаліцію, вперше працює без програми! Тому країні не варто дивуватися, що ми маємо такі проблеми.

Колапс із грифом «Таємно»

— На думку деяких аналітиків, бюджетний дефіцит в Україні до кінця 2009 року сягне рекордної відмітки за всю нашу історію — 122 млрд. гривень. Наступого року прогнозують дефіцит 172 млрд. і ймовірне банкрутство держави. Ви вважаєте, є підстави говорити про такі цифри?

— Сьогодні всім, хто не працює в Кабінеті Міністрів, дуже важко отримати показники реального стану економіки. Ви ж знаєте, що у нас існує фактична заборона на використання статистики, отримання поточної інформації. Проте з інформації, якою ми володіємо, можна зробити висновок, що ці розрахунки є вірними. І це найбільша загроза економічній політиці, причому загроза не тільки для нас. Зарубіжні експерти кажуть, що Україна — це держава, яка найгірше справляється з кризою.

— Деякі зарубіжні дипломати стверджують, що фінансові донори виділяють кошти нашій країні тільки з «гуманітарних» прагнень — не допустити колапсу України.

— Сьогодні варто говорити про негайну зміну керівництва українського уряду. Бо ні до чого доброго нинішній Кабінет Міністрів не приведе.

— Наскільки легітимною є відмова керівництва уряду виконувати закон про підвищення пенсій і зарплат?

— Це навіть некоректно коментувати. Бо апріорі зрозуміло: закон існує, і його треба виконувати. І жодні дебати, суперечки тут недоречні. Публічна ж відмова виконувати закон — це явка з повинною про вчинений злочин. Претензії до закону має висувати суд. Доки цей документ розглядають судді, його треба виконувати. І крапка.

«Це не маніпулювання, це брехня!»

— Члени уряду, в тому числі представник Пенсійного фонду, заявляють: для соціально незахищених людей цей закон нічого не дасть. Що пенсіонери одержать доплату 60 копійок, натомість чиновники — астрономічні суми.

— Ви знаєте, це навіть не маніпулювання громадською думкою. Це відкрита брехня! Бо у законі дуже чітко сказано, що пенсія і заробітна плата зростає у тих громадян, у кого вона є нижчою за прожитковий мінімум. А тих, у кого вона вища, закон не стосується. Тож зрозуміло, що під нього не підпадають чиновники, котрі мають вищу зарплату за встановлений мінімум. І не треба людям морочити голову! Якщо декому з громадян не вистачає 60 копійок до мінімуму, то їх треба додати. Але в нас багатьом людям до цієї точки відліку не вистачає 200 гривень!!!

Президент України, ще будучи кандидатом на цю посаду, заявив — у країні має виконуватися конституційна норма: пенсія і заробітна плата не можуть бути нижчими за прожитковий мінімум. Уперше цього досягли в 2005 році. Потім глава держави кілька разів повертав бюджет країни на доопрацювання, якщо бачив, що ця норма порушена, з цього приводу лунали гострі суперечки. Адже жодні доплати, виконані постановами уряду, не є виконанням норми Конституції! І якщо уряд хоче платити, то він може це робити — з дозволу Бюджетного комітету, Верховної Ради. Але спочатку треба виконати Конституцію. Президент як гарант Основного закону цього вимагає.

І я не розумію, чому навколо цього положення лунає така істерика. Адже для її виконання не треба надто багато коштів. До речі, підписуючи закон про підвищення соціальних стандартів, Віктор Ющенко паралельно вніс на розгляд інший закон, де передбачив джерела фінансування положень про підвищення пенсій і зарплати. І, на відміну від урядових постанов, не порушив при цьому бюджетний кодекс. Утім логіка дій Прем’єр­міністра зрозуміла: категорії населення, яким у переддень виборів підняли зарплати — лікарі, вчителі, бібліотекарі, сільські голови — беруть найактивнішу участь у виборчому процесі. І Прем’єр­міністр по суті дала їм політичний хабар, намагаючись прикрити його благими намірами.

«Узяти на себе відповідальність за непрофесійність уряду ми не можемо»

— Насправді ж про ці кошти багато розповідають, але реально вони також не виділені.

— Так, триває складний процес пошуку грошей — з порушенням закону: нарощується заборгованість із заробітної плати, наперед стягують податки. Але чомусь не чути справедливого обурення членів урядової коаліції.

Зрештою, ми є свідками елементарного порушення логіки: якщо немає коштів для виконання закону про підвищення соціальних стандартів, то де ми візьмемо гроші для урядової ініціативи? Зауважте, що вона вимагає більших сум. Закон про соціальні стандарти передбачає виділення щонайбільше 8 млрд. гривень. Для нашої дер­жави — це далеко не астрономічна сума. Якби цю ідею подав уряд, її би вже профінансували! І дуже яскраво розповіли в усіх ЗМІ, що це манна небесна на людей опустилася... Всі країни запроваджують у себе такі стандарти, які передбачає українська Конституція. Бо нижче рівня прожиткового мінімуму людина не може вижити. Це межа!

— Чиновники заявляють: без четвертого траншу МВФ Україна не виживе. Тим часом Фонд вимагає, щоби листа з проханням виділити кошти підписали Президент України, Прем’єр­міністр, Голова Верховної Ради та голова Нацбанку. Чи реально домогтися сьогодні такої одностайності?

— Позиція МВФ зрозуміла: вони хотіли би бачити цільову програму використання своїх коштів. МВФ не дає гроші на проїдання, а підтримує економіку. Три попередні спільні листи успішно підписали, незважаючи на дебати та гострі суперечки. Глава держави сподівався, що всі шість пунктів вимог Фонду буде виконано. Натомість виконали тільки один пункт — і то він стосувався Національного банку.

Повторити цей крок сьогодні — значить знову взяти на себе відповідальність. А віри словам уряду вже немає. Ми маємо розуміти, що беремо в борг великі кошти і маємо думати, як ми будемо їх повертати: надати чітку збалансовану програму їх використання, а також програму боротьби з кризою. Зрештою, кредит давали на боротьбу з кризою, а використали їх, як власні заощадження уряду — для виконання популістських обіцянок.

— Тож Віктор Ющенко готовий підписати такого листа?

— Знову погоджуватися взяти на себе черговий мішок боргів — значить брати на себе відповідальність за непрофесійність уряду. Президент цього сьогодні зробити не може.

«Ми не бачимо ні світла в кінці тунелю, ні роботи над помилками»

— Президент Ющенко має великий досвід у макроекономічних питаннях і показав, що саме він може вивести країну з кризи. 2000 рік, як ми пам’ятаємо, в економіці країни був гіршим, ніж 2008 і 2009й. Україні ніхто не позичав, ми були на межі дефолту. За рік, не взявши ні копійки в борг — це була принципова позиція Прем’єр­міністра Віктора Ющенка — ми обслужили наші міжнародні зобов’язання і створили перший бездефіцитний бюджет 2001 року. При цьо­му погасили заборгованість із пенсій і зарплат — у тому числі й борги минулих років. Ми змогли ухвалити закони (про ринок електроенергії . — Авт.), які навели порядок у секторі електроенергетики. До сьогодні країна не має проблем у цій галузі, ми забули, що таке масові відключення струму. Уряд тоді зміг реструктуризувати борги по газу. Пам’ятаєте, тоді кожен громадянин знав, хто поставляє нам газ? Назву компанії «Ітера» знали всі, хто жив у цій державі, навіть 80річна бабуся. Але найголовніше — тоді країна вийшла на зростання економіки! 2000 рік — був першим, коли у нас почало зростати ВВП. І цей процес тривав до 2008 року. Ми прийшли до кризи із економікою, що зростає. Якби тоді ми професійно, розумно оцінили свої можливості і реальну ситуацію, ухвалили фахову антикризову програму, то криза в Україні не відчувался б так сильно. Але найтривожніше, що не видно світла в кінці тунелю. Ми не бачимо роботи над помилками і не бачимо, що саме ця урядова команда здатна вивести країну з економічної кризи.

«Не провокуйте Президента на неконституційні кроки. Їх не буде!»

— Я пропоную трохи відійти від економічних проблем...

— Залюбки. Бо жодної хорошої новини тут не почуєш. На підручники коштів немає, на транспорт немає. Навіть культура, яка вже звикла, що її недофінансовують, не отримує нині навіть того мізеру. Я б із задоволенням говорила про приємні речі, але, на жаль, змушена констатувати, що немає спланованих кроків подолання кризи, що в економіці ми перетягуємо куцу ковдру, якої на всіх не вистачає.

— Утім тема майбутніх президентських виборів не виглядає веселішою. Уже сьогодні лунають голоси, що в регіонах очікують масштабних фальсифікацій.

— Сьогодні маємо день, коли про це треба говорити. Верховна Рада досі не ухвалила закон про вибори. Попередній варіант закону Президент, як ви знаєте, опротестував у Конституційному Суді, а перед тим його дуже розкритикувала Венеціанська комісія — тому що там були порушені фундаментальні права вибор­ців. Зрозуміло, що Президент як гарант їхніх прав не міг стояти осторонь. КС висловив зауваження, направив їх до парламенту.

Були сподівання, що депутати прислухаються вже не до думки Президента, а до рішення Конституційного Суду. Це обов’язок! Два дні навколо закону відбувалися дебати у парламенті, якщо їх можна так назвати. І закон не підтримали! Я це розцінюю як спробу і більшості, і меншості провести вибори «втемну». У мене складається враження, що дві найбільші політичні сили зроблять усе, аби фальсифікувати результати волевиявлення. Президент завтра висловить свою думку у зверненні до громадян, спікера та Прем’єр­міністра (розмова з Вірою Ульянченко відбувалася напередодні звернення Віктора Ющенка. — Авт.), щоби внести зміни до закону, які суд вважає неконституційними. Це єдиний шлях захистити вибори від фальсифікацій. Президент заявив, що його позиція — вибори проходитимуть чесно. Не варто сподіватися і провокувати главу держави на якісь неконституційні дії. Їх не буде! А Верховна Рада має зробити свою справу — до виборів ми маємо прийти із законом, який відповідає Конституції і міжнародним нормам.

— Усіх державних чиновників, котрі водночас є кандидатами на виборні посади, підозрюють у використанні адмінресурсу. Мабуть, такі закиди лунають чи лунатимуть і у ваш бік.

— Слава Богу, ми живемо у країні, де існує свобода слова. Сподіваюся, що саме журналісти фіксуватимуть порушення закону. І якщо вони будуть, то за ними мають послідувати розслідування, з оголошеними публічно висновками. Кандидат у Президенти Віктор Ющенко із своїми виборцями зустрічатиметься у позаробочий час, і ці зустрічі організовуватиме не Секретаріат, а виборчий штаб Віктора Ющенка. Сьогодні вони так і проходять, і жодних можливостей звинуватити главу держави у використанні адміністративного чи фінансового ресурсу не існує.

— Якою є сьогодні ситуація у політичній партії «Наша Україна»? Зокрема, в Київській міській організації — після заяв колишнього голови Миколи Мартиненка про його нібито незаконне усунення з посади, а також проблемами з фінансуванням партійного осередку.

— Ситуація в партії нормальна, робоча. Ви знаєте, що з’їзд партії, який відбувся у минулу суботу, підтримав кандидата на посаду Президента України Віктора Ющенка. Для нас велика честь, що глава нашої партії — кандидат на найвищу посаду. Київська міська організація за рішенням ради партії пройшла перереєстрацію, і її головою обраний Юрій Іванович Єхануров. Сьогодні там триває нормальна, спокійна і виважена робота.