Одного дня моя давня приятелька Марія (ім’я змінено) з рішучим виглядом заявила: «Все! Пора влаштовувати особисте життя! Дитина прилаштована, мені сорок стукнуло. Якщо не зараз, то вже ніколи... Але в нас же нормальний нежонатий мужик за сорок — один на десять тисяч! Так що буду знайомитися тільки з іноземцями в інтернеті. В них там у такому віці купа пристойних чоловіків якраз тільки збираються одружуватись уперше». У відповідь на мій контраргумент, що пристойні іноземні женихи можуть знайти собі пару без допомоги інтернету і десь поближче, Марійка миттєво згадала свою далеко не красуню однокласницю, яка торік вийшла заміж за мадридця саме в такий спосіб. А також мою зовсім не юну родичку, яка вже років три є дружиною американця. Це обеззброїло. «Дійсно, нехай спробує. Вона гарненька, англійську знає, і, на відміну від мене, ніколи не сприймала виїзд за кордон назавжди як катастрофу», — подумала я. Відтак погодилась стати своєрідною Марійчиною помічницею і порадницею...