Лісова братва

Наші політичні партії — священні корови. Не можна їх торкатися. А якщо торкнешся — ти найманець. Інформаційний кілер, який навмисне нищить найчистішу репутацію фірми–партії. Правда — це нині явно застарілий термін. Вона — марна, нікому не потрібна й навіть шкідлива. Та в нашому випадку реальний стан речей значно гірший. Істинна суть сьогоднішніх подій — наростаюча конкуренція політичних партій за право монопольно використати державу для створення неконкурентних умов на всіх ринках. Споживчих, банківських, медійних і навіть умовних моральних.

Утім набагато краще за всіх інших цинічне й прибуткове політичне сателітство вдається Петрові Миколайовичу Симоненку. Тут він неперевершений майстер. Дозволяє собі голосні викривальні заяви, а в цей час тихенько пхає своїх «спеців» на гарні посади. У розмін. У підтримку. І БЮТ (вірніше, Юлія Володимирівна) справно й акуратно платить Петрові Миколайовичу за його неформальну підтримку.

Нинішня образа олігархічного друга комуністів Костянтина Григоришина, якого жорстоко обдурили на «керованому продажі в потрібні руки» ОПЗ, не береться до уваги. Григоришина і його енергетичні ґешефти з урядом залишимо за дужками. Візьмемо птахів меншого розміру. Скромних таких комуністичних пташинок. Є така державна управлінська структура — «Держкомліс». Очолює її «конкретний» комуніст — Микола Тимошенко. Банальний збіг прізвищ. Отож зайшов цей комуніст на цілу — лісову — галузь точно в 2008 році. За пропозицією Юлії Володимирівни Тимошенко.

Особисто мене цікавить галузева компетентність Тимошенко (Миколи) і результати його повсякденної роботи. Відразу поясню очевидне: такі структури як «Держкомліс» насамперед потрібні для того, щоб виконувати роль своєрідних галузевих маркетологів. Детальне вивчення споживчих ринків. Зіставлення цін на ринках. Вироблення оптимальних торговельних маршрутів. Регулярний моніторинг ініціатив конкурентів. Це дуже великий і дорогий обсяг роботи.

Лісгоспи, природно, з таким обсягом робіт самостійно не впораються. Їм потрібний координатор. Але тільки не в Україні — у нас подібні «Держкомлісу» структури сприймаються винятково як «тіньові наглядачі» за галуззю, що контролюють реальні фінансові потоки й... конкретні підприємства, які збирають данину для конкретних VIP–персон.

Отож відразу після приходу Тимошенко в галузь вона загрузла в нескінченних скандалах. Кульмінація наступає сьогодні. Безвідносно до Тимошенко (Миколи) намалюю таку похмуру картинку. Гіпотетичну. Умовну. Україна пиляє багато лісу. Лісгоспи працюють активно. У них є плани із заготівлі так званих «кругляків» — сировини. Однак криза вносить у ці плани істотні корективи. Попит на кругляки на внутрішньому ринку істотно «просів». Зовнішні ринки теж демонструють стагнацію.

У цей час з’являється негласне, але дуже наполегливе розпорядження якогось містера Х.: «негайно продавати кругляки тільки через «уповноважених» турецьких посередників з обов’язковим дворазовим дисконтом». Скажімо, учора ціна на ринку за одиницю товару становила 100 доларів. Сьогодні (з урахуванням просідання ринків) — 85. Але ваш начальник настійно радить вам продавати цю «одиницю» по 50 доларів. Задоволені всі. Крім лісгоспів, зрозуміло, операційні збитки яких стрімко збільшуються.

До посередників претензій немає. Кожен крутиться як може. Але дуже вже дивну роль грає галузевий регулятор. Замість пошуку оптимальних шляхів він змушує галузь банкрутувати. Нащо? Два варіанти. Перший — суто корупційний. Містер Х., можливо, отримує конкретні відкати з кожної конкретної товарної одиниці. Мова може йти про 2,5—3 млн. доларів щомісяця.

Другий — олігофренічний. Містер Х. не хоче, не вміє працювати й не хоче шукати ринки збуту. Він хоче ліниво сидіти, збирати свою винагороду. Не хоче він також хоч трохи подумати над тим, що при падінні попиту ринок можна підтримати тимчасовим скороченням виробництва тощо. Занадто складно.

Утім є й третій варіант відповіді: непомітно просувається навмисне банкрутство галузі. З наступним традиційним «приватизаційним» набором на користь правильних людей. От вам «навколополітична» конкретика. Знову ж поставлю нав’язливе запитання: а навіщо взагалі віддавати такий гігантський ресурс у годівлю комуністам? Якось сама Юлія Володимирівна обмовилася, що «Держкомліс» більш потужний і грошовитий, ніж її нав’язлива любов до «Нафтогазу».

Що таке « Держкомліс», поясню на пальцях. Перше: гігантські обсяги лісу, з яким працює кілька сотень лісгоспів. Пиляють, обробляють (не завжди) і вагонами женуть на експорт. Друге: гігантські мисливські господарства. Окреме пікантне питання. Мисливські угіддя в наших широтах — це своєрідні мітки кланової успішності. Цими угіддями, як правило, володіють депутати, заступники міністрів або місцевих топ–начальників.

Але особлива привабливість цих володінь полягає у тому, що (увага!) ці тимчасові власники не платять жодних орендних платежів. Грубо кажучи, вони беруть під своє управління тисячі гектарів лісу, купують одноразову дешеву ліцензію й більше нічого не платять. Безкоштовно роками користуються гектарами. Безоплатно. Зовсім без грошей. Задарма. Кілометри землі, кілограми лісу — і все це абсолютно безкоштовно. Але, зважаючи на все, Тимошенко (той, що Микола) отримує щось матеріальне в даному питанні за те, що... нічого не робить.

І третє, що має «Держкомліс» — земельні ресурси під забудову. Ліс вирубують, потім переводять (саме собою, чесно–корупційно) один вид землі в іншій, починають забудову. Хтось дістає прибуток. Так чи інакше, «Держкомліс» — це найсправжнісінький клондайк, який дозволяє отримувати гігантський прибуток–маржу при нульовому (що традиційно для сучасної України, де домінує принцип «вичавити все й відразу, а потім викинути») вкладі.

Тож чому Юлія Тимошенко з неймовірною легкістю віддала «Держкомліс» — змушений розчарувати всіх. Відповідь буде немудрою і десь навіть примітивною. Симоненко, зважаючи на все, блискуче справляється з почесною й дохідною роллю неформального члена тимошенківської реальної коаліції.

До речі, про Симоненка. З Петром Миколайовичем все просто й навіть якось нудно. З одного боку, цей багаторічний «суб’єкт великої політики» продовжує продавати радикальний лівий популізм. Гарний чи поганий — не важливо. Але робить це все гірше й гірше. З іншого боку, Симоненко чудово розуміє, що співає свою лебедину пісню й що як самостійна політгрупа КПУ вже нікому не цікава. А тому відверте вбудовування у фарватер Юлії Тимошенко — це банальний ситуативний заробіток. Банальна політична пенсія. І якщо зв’язка Симоненко й Тимошенко (Юлії) має багато навколо політичних кулуарних домовленостей, то пов’язування Тимошенко (Юлії) та Тимошенко (Миколи) — чисто комерційне, галузеве. З конкретними неоподатковуваними «лісовими» доходами.

Михайло ПОДОЛЯК
(сайт «Обозрєватєль». Друкується зі скороченнями)