Антарктида — не тільки сніг і пінгвіни, а й багатюща сировинна база. (з сайту alaska-in-pictures.com.)
«Антарктика має оригінальну форму управління — екс–територіальну, — розповідає «УМ» завідувач відділу міжнародного співробітництва Національного антарктичного наукового центру Олександр Кузько. — Там немає уряду, поліції, суду, хоча постійно на континенті мешкає до чотирьох тисяч людей. На сьогодні Договір про Антарктику об’єднує 46 країн світу. Раз на рік вони проводять свої консультативні наради. Саме вони і є найвищим органом управління Антарктидою. До речі, торік така нарада відбувалася в Києві, а цього річ — в Балтіморі (США). На ній було ухвалено декларацію на честь 50–річчя антарктичного Договору, якою країни домовилися й надалі підтримувати діяльність в Антарктиді в межах цього документу».
Із 46 країн, поєднаних Договором, 28 мають право вето (Україна, до речі, між ними з 2004 року). А ще 18 країн мають право бути присутніми на цих нарадах, але не мають права голосу. Цікаво, що всі рішення стосовно Антарктиди ухвалюються консенсусом. І якщо бодай одна із 28 країн буде проти, то рішення не ухвалять.
Але попри наявність договору і той факт, що Антарктида офіційно начебто нікому не належить, сім країн вже давно поділили її територію. Територіальні претензії до Антарктиди мають Нова Зеландія, Франція, Норвегія, Аргентина, Великобританія,Чилі й Австралія. Остання, до речі, хоче відразу 43% території крижаного континенту. А в Аргентині та Чилі навіть на мапах цю територію позначено як свою. На деякі землі претендують навіть кілька країн одразу. Приміром, Аргентинський півострів, де розташована українська полярна станція «Академік Вернадський», хочуть відразу Аргентина, Британія й Чилі. Між іншим, антарктичний Договір, зазначає Олександр Кузько, не скасував претензії цих країн, він заморозив їх. Тож у майбутньому ми ще можемо стати свідками антарктичних «розбірок».
Цікаво, що є в Антарктиді й території, на які ніхто не претендує. Вони настільки важкодоступні, що ними досі не зацікавилася жодна з країн. «Там дуже важко забезпечити свою присутність, — пояснює Олександр Кузько, — круті береги, до яких жодне судно не причалить, а місцевість така, що не дозволяє приземлятися літакам. У такому місці навіть станцію поставити — дуже дорого. У принципі, Україні теж нічого не заважає там осісти і проголосити цю територію «своєю».
Оскільки відкрито ділити крижаний материк заважають нормативні документи, окремі країни знайшли спосіб відтяти собі ласі шматочки Антарктиди. Приміром, якась держава декларує, що певна частина узбережжя Антарктиди має, скажімо, рідкісну рослинність чи тваринний світ. Відтак, оголошує його районом, що особливо охороняється. «Країна начебто бере цю територію під свій захист, — каже Олександр Кузько. — Якщо, наприклад, ми, українці, захочемо потрапити туди, то вже маємо попросити дозволу в цієї країни. Ось такий вигадали механізм прихованого «дерибану» Антарктики».
Чому сувора Антарктида є такою бажаною для багатьох країн? Як відомо, на території крижаного континенту зберігається 90% запасів прісної води Землі. А нафти, вуглеводнів і газу тут знайдено більше, ніж на Аравійському півострові! Є також там поклади золота, алмазів, вугілля, залізної руди, інших корисних копалин. А ще тут багатющі рибні ресурси. Біологи кажуть, якщо зважити всіх ссавців земної кулі, то їхня вага дорівнюватиме вазі криля, який водиться у водах Антарктики. Саме ним живляться кити, яких тут теж надзвичайно багато.
Поки що апетити різних держав стримує мадридський Протокол, підписаний у 1991 році. «Згідно з ним, до 2041 року в Антарктиці заборонено промислову діяльність та видобуток корисних копалин. А тоді хтозна, може на це й дадуть добро. До речі, дуже важко навіть уявити, як з Антарктики возити, приміром, воду? Це ж не айсберг на буксирі затягнути! І які мають бути технології, щоб добувати та транспортувати з полюсу нафту й газ. Та вони будуть для нас золотими», — каже Олександр Кузько. Тому Антарктида на сьогодні — це, швидше, своєрідний «НЗ» людства, ніж потенційне джерело ресурсів.
Українці в Антарктиді опинилися, можна сказати, за щасливим збігом обставин. Адже колишній СРСР мав в Антарктиді аж 8 своїх об’єктів. Та коли Союз розпався, усі їх прихопила Росія. Українці зверталися до «старшого брата» з проханням поділитися навіть не по–братськи, а бодай однією станцією. І хоча Росія тоді переживала не найкращі часи і стільки станцій їй були не потрібні, задарма українцям віддавати нічого не захотіла, запропонувавши викупити або взяти в оренду.
Тож коли від британців надійшла пропозиція отримати в дарунок свою станцію «Фарадей», ми довго не роздумували. На «Фарадеї» Великобританія проводила дослідження з 1947 року. А коли збудувала собі сучасніший і потужніший комплекс, «Фарадей» виявився непотрібним. «За арктичним законодавством, якщо станція закривається, то всю її, до останнього гвинтика, потрібно вивезти з континенту, — каже Олександр Кузько. — Коли ж британці підрахували, скільки їм це коштуватиме, то вирішили, що вигідніше станцію комусь віддати в користування, ніж розібрати. Вони запропонували її кільком державам. І Україна не стала відмовлятися».
Відтак з 1996 року ми маємо в Антарктиді свій об’єкт, що був перейменований на «Академіка Вернадського». Правда, подарунок британців був не зовсім дармовий. За умовами меморандуму, Україна зобов’язувалася впродовж десяти років продовжувати початі Британією дослідження та ділитися їх результатами. Умови угоди ми виконали, відтак з 2006 року працюємо вже винятково у своїх національних інтересах. І хоча «Академік Вернадський» обходиться Україні недешево — приблизно 1 мільйон доларів на рік, але наша присутність там — це престиж країни та майбутнє науки.
Чим займаються на континенті миру наші науковці? Згідно з Державною програмою досліджень в Антарктиці на 2002—2010 роки, це біологічні, біофізичні та біоресурсні дослідження, дослідження атмосфери та близького космосу, спостереження за кліматичними змінами та організмом людини в екстремальних умовах, пошук геологічних ресурсів тощо. Нині готується нова програма, розрахована на 2011—2020 роки.
* * *
…Сьогодні, з нагоди 50–річчя підписання Договору, в США має відбутися саміт «50 років договору — науково–політична співпраця в Антарктиці». Буде там і представник від України. На цьому поважному зібранні планується обговорити унікальний досвід управління Антарктидою. «Адже за всі 50 років в Антарктиці не було жодних конфліктів, жодної суперечки між людьми, які там працюють, і державами, — каже Олександр Кузько. — Без поліції і суду всі проблеми досі вдавалося вирішувати винятково мирним шляхом. Відтак досвід Антарктиди мають намір використати як зразок для управління територіями, які сьогодні перебувають поза національною юрисдикцією, тобто нікому не належать. А такими є 75 відсотків територій Землі».
Цікаво, що українські зимівники, незважаючи на тріскучі морози (іноді й до
40—50 градусів), майже ніколи не хворіють на грип та застуду. Адже в Антарктиді практично відсутні віруси й бактерії. А якщо й завозяться, то швидко знезаражуються на морозі та від сильного ультрафіолетового випромінювання (а воно над територією станції «Академік Вернадський» особливо потужне, бо тут виявлено озонову дірку).
Щороку Антарктичний центр оголошує конкурс для бажаючих поїхати на 12 місяців в Антарктиду. Стати зимівником у наступному році вже пізно, але на майбутнє майте на увазі, що, окрім науковців, в Антарктиді потрібні кухар, лікар, дизеліст–електрик, механік, системний адміністратор. Тож якщо вам не більше 45 років, маєте п’ятирічний досвід роботи за фахом і міцне здоров’я та знаєте іноземну мову, то цілком можете прожити один рік на полярній станції. До речі, зарплатня зимівника — близько тисячі доларів щомісяця.
Навіть далеку Антарктиду не можна назвати місцем, де не ступала нога туриста. Якщо мандрівники вже в космос літають, то південний полюс освоїли й поготів. Причому кількість бажаючих скуштувати антарктичного екстриму з кожним роком зростає. Якщо в 2007–му крижаний материк відвідало 30 тисяч туристів, то цьогоріч — майже 50 тисяч. Не лякає навіть вартість турів (7—25 тисяч доларів). Екологи вже б’ють на сполох: такі вояжі призводять до збільшення викидів вуглекислого газу в атмосферу, побутового сміття в антарктичних водах і забруднення їх нафтопродуктами. Водночас туристичні лайнери можуть завезти молюски й мікроорганізми, яким «сподобається» на півдні земної кулі. І тоді може статися так, як із кроликами в Австралії.
Тож як поїхати в Антарктиду? В Україні такі тури надає всього кілька турагенцій. Назвавшись клієнтом, телефонуємо в одну з них. Виявляється, в Україні такий відпочинок користується попитом. Адже тури на листопад та грудень були заброньовані ще в березні! Втім на наступний рік вільні місця ще є. Якихось суттєвих обмежень за віком та здоров’ям для туристів немає (правда, турист сам має знати, як переносить холод, і якщо має хронічні захворювання, то мусить порадитися з лікарем, аби зайвий раз не ризикувати). А от дітей у такі тури ліпше не брати, й не тому, що поїздка може бути екстремальною, малечі там просто буде нудно. Адже тур пізнавальний, у дорозі до Антарктиди проводитимуть семінари, читатимуть лекції, показуватимуть наукові фільми… Також у турагенції запевнили, що поїздка хоч і екстремальна (до Антарктиди туристи пливуть кораблем, а отже, можна потрапити в шторм, особливо в затоці Дрейка, яка є найнебезпечнішим на маршруті місцем), досі ніяких форс–мажорів з українськими туристами не траплялося. (Правда, відомі випадки, коли туристичні лайнери застрягали в льодах, але для туристів усе закінчувалося благополучно). А от екіпіруватися в Антарктиду треба дуже ретельно: спеціальний одяг або взуття, які витримують сильні морози, можна купити самому або взяти на прокат.
До речі, вартість турів в Антарктиду стартує від 6900 доларів (приплюсуйте сюди ще 1500 доларів на дорогу в Аргентину, звідки розпочинається подорож). Туристичний сезон на Південному полюсі триває з 7 листопада по 20 березня. Це полярне літо, найтепліший у цих краях період, коли температура на материку може бути навіть плюсовою.
У серпнi 1929 року Київська єдина трудова школа №79 готувалася до нового навчального року. Викладачi юрмилися бiля учительської, весело розглядаючи один одного. То була щаслива серпнева пора, коли тривала вiдпустка налила тiло мiцнiстю та здоров’ям, коли буденна рiч, до якої в серединi року поставишся цiлком серйозно, тепер здатна викликати веселий, нiчим, до речi, не обумовлений смiх. >>
Трагедія на Чорнобильській станції сталась у ніч iз 25 на 26 квітня 1986 року. У результаті радіоактивними елементами було забруднено 150 тисяч квадратних кілометрів територій, постраждало близько п’яти мільйонів людей... >>
Великий поет Тарас Григорович Шевченко завжди був на боці знедолених. Співчуття до них, нетерпимість до насильства, жорстокості, несправедливості, приниження людської гідності було властивістю його душі. У цьому плані показовим є і ставлення Кобзаря до «братів наших менших». >>
Із перших днів Революції гідності жінки поводилися не менш активно, аніж чоловіки: готували на польовій кухні; допомагали пораненим; носили дрова, шини та бруківку; патрулювали райони Києва. Під час протестів жінки ставали на лінію вогню і пліч-о-опліч iз чоловіками виборювали свободу та можливість жити в європейській демократичній країні. >>
«Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила», — так о п’ятій ранку депутат Андрій Шевченко повідомив про незаконну акцію силовиків проти учасників Євромайдану. >>
«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», — із цього повідомлення журналіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» два роки тому розпочався Євромайдан. Тієї ночі у центрі української столиці зібралося близько тисячі людей, а вже наступного дня подібні акції пройшли чи не в кожному обласному центрі країни. >>
