Як не «ковтнути» Голод

22 травня цього року СБУ порушила кримінальну справу за фактом геноциду в Україні. Один із доказів злочину: «Етнографічна карта проживання слов’янства» 1906 року, складена професором Флоринським, нещодавно віднайдена архівістами СБУ. Відтінком кольору на ній позначено межі компактного проживання українців. Це нинішня Україна, Поволжя і Північний Кавказ. Саме ці території були охоплені голодом–геноцидом у 1932—1933 роках, на їх кордонах стояли тоді загони оточення. «14 грудня 1932 року за підписом Сталіна вийшла Постанова ЦК ВКП(б) та Ради народних комісарів СРСР про хлібозаготівлі (читай — знищення голодом) на Україні, Північному Кавказі та в Західній області. Я впевнений, що у Йосипа Віссаріоновича були подібні мапи», — каже голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко.

— Валентине Олександровичу, свого часу пресою прокотилася скандальна інформація, ніби ви заявили, що Голодомор організували самі українці...

— Цю фразу вирвали з контексту. Я казав, що ми, національна спецслужба, розслідуємо злочин на власній території.

— Рафаель Лемкін зазначав, що геноцид в Україні — це комплексна, детально продумана акція, що включала нищення церкви, інтелігенції та селянства. Розслідування цієї справи також комплексне?

— Безумовно. Етапи злочину такі: знищення інтелігенції, розстріли духовенства, придушення збройних повстань на початку 1930–х і після цього вже остаточне рішення Сталіна про знищення селян голодом. Нещодавно ми розсекретили архівні документи про знищення української церкви у 1920–ті роки. 1300 парафій зникли з території України. До цього, з початку 1920–х, розпочалося нищення української інтелігенції. Відомо з архівів, що при кожному губернському відділенні НКВС створювався міні–концтабір: оточена територія без умов для проживання, куди зганяли людей, передусім відомих інтелектуалів. Думаю, що більшість із них вмирала від тортур. Знаємо, що така тюрма існувала на вулиці Липській — у тому приміщенні, яке СБУ передала Українському інституту національної пам’яті. Розстріляних у підвалах вивозили в биківнянський ліс. Десятки тисяч людей були замордовані ще до 1937–го, до початку Великого терору.

Запланований геноцид реалізовував Молотов, Каганович та інше партійне керівництво з Москви, яке приїжджало сюди чи письмово вимагало виконання від місцевих органів влади. Тих, що не зовсім рішуче діяли, негайно замінювали. Приклад: у Харкові таким чином керівника замінили на Постишева, який і реалізував винищення людей у конкретних районах. У Дніпропетровській області це був Хатаєвич. На Одещину з Москви прислали Разумова. Доповідні місцевих каральних органів у Центр є прямим свідченням виконання наказів більшовицької влади. Друге беззаперечне підтвердження злочину: розстріли сільської інтелігенції — учителів, бухгалтерів, працівників сільрад, які намагалися роздавати людям їжу. Тисячі рішень про їх розстріли долучені нині до кримінальної справи. Рішення називалося красиво — «высшая мера социальной защиты», а наприкінці назва розшифровувалася: розстріл.

— Відомо, що в 1934 році новостворений Інститут етнографії АН УРСР направив в українські села експедицію для збирання матеріалів «про відживання пережитків у матеріальній культурі, побуті й свідомості людей» та «зростання колективного господарства й нового побуту на протязі 1929—1934 рр.». Чи збереглися в розсекречених архівах документи, що свідчили б про «замірювання» у післяголодовому українському суспільстві подібних показників?

— Безумовно, ми розсекретили такі матеріали. Слідча група фіксує, що після скоєння злочину були перевірені його результати. Далі у вимерлі населені пункти примусово переселяли людей з інших територій, переважно з Росії.

— Роман Шухевич у 1933 році організував замах на радянського консула у Львові Майлова, щоб привернути увагу світу до вимирання мільйонів українців у центрі Європи. Чи є документи, які засвідчили б реакцію на цю подію радянського керівництва?

— На жаль, таких документів не маємо. На початку 1990–х зникли 12 томів справи Шухевича. Так само не маємо оперативних архівів про дії НКВС проти Романа Шухевича. Слідство триває.

— Інформаційна політика стосовно Голодомору в радянські часи була продуманою чи стихійною?

— Не лише продуманою, а й цілеспрямованою. Я за три роки роботи в цій темі бачив масу фотокарток, справжніх і підроблених, звітів правдивих та агітаційних, вказівок таємних і тих, що призначалися для публікації у газетах. Різниця — з точністю до навпаки. От агітаційна фотокартка з 1933–го: один з керівників Компартії України отримує від «вдячних селян Харківської області» отакенний коровай на честь доброго врожаю. І саме в тому районі в той момент, як ми тепер читаємо у звітах НКВС, вимирають люди, а органи НКВС вимагають їм збільшити квоту на розстріли. Одночасно з’являються таємні вказівки щодо знищення людей і пропагандистські широко публіковані вказівки «допомагати хлібом голодуючим районам України». Де, кому допомагали?

— І Росія сьогодні публікує оті пропагандистські райдужні тексти... Чи простежується певна спільність методик нинішньої інформаційної війни проти обговорення теми Голодомору з інформаційною блокадою у 1932 — 1989 роках?

— Безперечно. Ми розсекретили вказівки 1988 року керівництва КДБ УРСР. Вони дослівно збігаються з деякими текстами МЗС Російської Федерації. Ось, наприклад: «Спецслужбы противника, прежде всего США, подрывные центры и зарубежные украинские националистические формирования пытаются развернуть на Западе широкомасштабную антисоветскую кампанию вокруг так называемого искусственного голода в Украине, организованного в 1930–х годах, преследуя цель обвинить СССР в проведении акции геноцида в отношении украинского народа». Це 5 травня 1988 року, звернення до товариша Щербицького. КДБ у 1988 році вважав одним із головних завдань протидію науковим виданням, зокрема праці Роберта Конквеста «Жнива скорботи»! І вони досі наводять нам ті ж самі «аргументи».

— Які висновки може зробити держава з результатів дослідження Голодомору?

— Особисто для мене зрозуміло, що важливо чітко обмежити в законодав­стві повноваження силових органів. Щоб не з’являлися у нас більше масові поховання, щоб не зникали люди і не застосовували тортури до людей. Друге, щоб спецслужби були під контролем громадськості, закону й правоохоронних органів.

На території України — тисячі масових поховань. 1932—1933 років, до цього — 1920–х років і після цього — 1940, 1960–ті роки... Останнє місце масового поховання, яке виявила СБУ разом з прокуратурою якраз у тому місці, де був убитий Гонгадзе. У тому ж лісі ми знайшли десять трупів з ознаками насильницької смерті, закопаних у 1980—90–ті роки. Ось чому маємо до кінця розслідувати цю справу. Щодо освітніх програм, то ще Володимир Мономах у своєму Юридичному кодексі в 1125 році говорив: сильні люди не можуть нищити слабких. Тому дітей треба не лякати фотокартками жахливих смертей, а пояснити їм, що людину не можна переслідувати за політичними ознаками, а злочини мають бути розслідувані.

ДОВІДКА «УМ»

Над розслідуванням кримінальної справи сьогодні працюють 150 працівників СБУ. Це слідчі, оперативники й історики–архівісти. Під час слідства віднайдено 857 масових захоронень, з’ясовано назви 735 населених пунктів, занесених на «чорну дошку», розсекречено і долучено до кримінальної справи 400 документів, що свідчать про злочинні вказівки та їх виконання. Опитано понад 1300 свідків. Зібрано 253 томи кримінальної справи. Прийнято рішення про відкриття в кожній із 17 областей, де був Голодомор, окремої кримінальної справи.

ВАРТО ЗНАТИ

Естонські слідчі упродовж чотирьох років розслідували кримінальну справу за фактом геноциду естонського мирного населення (депортація у 1947 р.). Одна з обвинувачених осіб, за результатами судового розгляду цієї кримінальної справи, у 2004 році звернулася до Європейського суду з прав людини, посилаючись на неможливість застосування статті про геноцид через «термін давності». Європейський суд виніс рішення, що строки давності стосовно злочину геноциду не застосовуються. Це відкриває судову перспективу і для кримінальної справи за фактом Голодомору.

ЗАМОВНИКИ ВБИВСТВА

Досудове слідство СБУ дійшло висновків, що головним організатором геноциду проти української нації були: секретар ЦК ВКП(б) Сталін–Джугашвілі, член політбюро і голова Ради народних комісарів Молотов–Скрябін, секретар ЦК Лазар Каганович, секретар ЦК Павло Постишев, а також секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор та голова Ради народних комісарів УСРР Влас Чубар. Вони віддавали злочинні накази за власними підписами.