Усім вийти з тіні!

Народний депутат України, член Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України, заслужений лікар України Володимир Карпук вважає, що саме зараз — на піку боротьби з грипом — необхідно вирішувати глибинні проблеми охорони здоров’я і нарешті прийняти законодавство для реформування галузі. У бесіді з паном Карпуком «УМ» з’ясувала, що саме для цього потрібно.

«Починаємо гасити пожежу, коли вже все палає»

— Володимире Георгійовичу, на вашу думку, чи була Україна готовою до боротьби з епідемією грипу?

— Хоча Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) попереджала про пандемію «каліфорнійського грипу», Україна не була цілком готова до епідемії. Було створено комісію, виділено кошти в розмірі 50 мільйонів гривень, які не були ефективно освоєні. На момент спалаху захворювань лабораторії в регіонах не працювали, лаборанти практично не були готові для такої роботи. І не лише в регіонах. В «Українському центрі грипу та гострих респіраторних інфекцій», створеному два роки тому, фактично зараз працює шість людей. У закладі діє штатний розпис на 25 осіб із зар­платнею лікаря 1200 гривень у місяць. Хто в Києві буде працювати за такі гроші? Звичайно, можна перекладати вину на виконавців, але суть проблеми значно ширша. Допущені прорахунки на рівні медичного менеджменту, і це прорахунки, в першу чергу, керівників держави.

— У чому ви вбачаєте основні прорахунки?

— По–перше, необхідно моделювати перебіг тієї чи іншої епідемії: прогнозувати, коли буде спалах, яким чином буде розвиватися ситуація, і відповідно планувати проведення профілактичних заходів, заходів щодо захисту населення й лікарів, та й навіть санітарно–освітню роботу. Залежно від розвитку подій проводити фінансування цих заходів і задіювати певні ресурси. Але ж заздалегідь мають бути прораховані сценарії. У нас ситуація з епідемією не була змодельована. Починаємо гасити пожежу, коли вже все палає.

Біда в тому, що ми й далі діємо поспіхом. Прийнято рішення виділити додатково мільярд гривень на боротьбу з епідемією. Звідки взялася цифра один мільярд? Ніхто не може сказати. Рішення приймають, і лише після того відбувається наповнення відповідною номенклатурою — обладнання, діагностичні тести, медикаменти тощо. До чого це може призвести? Або цих коштів знову не вистачить і виникне ще один привід для піару, або ж частина бюджетних коштів буде використана не за призначенням і осяде в певних кишенях.

По–друге, суспільство програло інформаційну війну з епідемією. Фактично всі канали телебачення комерційні і перебувають у приватних руках. Не дивно, що як тільки найпопулярнішою темою стала тема грипу, то всі студії заполонили політики. Медикам, які справді працюють на державну медицину, пробитись на таке телебачення немає змоги. Я вже не кажу про рівень запобіжного інформування населення напередодні епідемії.

Є й інший бік цього питання. Політизація інформаційного процесу призвела до того, що люди, не отримавши адекватної інформації від фахівців, кинулися скуповувати ліки. Звісно, вже ніхто не підрахує, на яку суму українці накупили в аптеках ліків, які потім будуть просто викинуті, оскільки в них не буде потреби.

— Напевно, всі ті недоліки мали б місце під час спалаху будь–якої іншої небезпечної хвороби?

— Дійсно, епідемія висвітлила найвагоміші проблеми: вкрай незадовільне забезпечення обладнанням, необхідними ліками, відсутність резерву цих ліків. Виявились елементарно незахищеними ані громадяни, ані лікарі. Тим часом медицина, здоров’я людей є пріоритетними напрямами діяльності політиків у багатьох країнах. Це — невід’ємна і вагома складова програми Барака Обами. Нещодавно Палата представників США прийняла закон про реформу медичного страхування. Суть реформи в тому, щоб кожний громадянин США мав медичну страховку. Якщо людина не може собі купити страховку, то держава буде субсидувати цю страховку.

На жаль, такого підходу годі шукати в політичних програмах кандидатів у президенти України на виборах 2010 року. Охорона здоров’я там висвітлена побічно, декларативно, скоріше політичними гаслами. Я маю надію, що після всіх подій навколо «каліфорнійского грипу» в Україні ставлення очільників держави зміниться.

— Але ж більшість питань, пов’язаних з охороною здоров’я, елементарно залежить від об’єму фінансування?

— Сьогодні абсолютно зрозуміло, що тих коштів, які виділяються з бюджету (а максимально було 3,4% ВВП у 2007 році), не вистачає для нормального функціонування системи охорони здоров’я. Ще кілька років тому ВООЗ наводила такі цифри: якщо держава виділяє 5% ВВП, то це дозволяє зберігати потенціал охорони здоров’я, а щоб вона відновлювалась — потрібно 7%. У нас на рівні 3%. Але навіть ці кошти розподіляються більш ніж на 15 різних відомств і організацій. Триває боротьба між відомствами, і якщо, наприклад, говорити про ліжковий фонд, то багато ліжок просто не використовуються, хоча фінансування відбувається.

Другий момент. Майже всі кошти витрачаються на стаціонарну допомогу, і лише невелика частина — на профілактичні заходи. Ми багато років говоримо про первинну медико–санітарну допомогу, про сімейних лікарів, але всі ці програми фінансуються недостатньо кількості. Планувалося ще п’ять років тому, що будуть підготовлені 30 тисяч сімейних лікарів, а сьогодні маємо близько дев’яти тисяч.

Третє. Окрема ситуація з виконанням державних програм закупівлі різних медикаментів та медичного обладнання. Достатньо прикладів, коли переплачуються величезні суми. У першу чергу, потрібно згадати «великі» проекти будівництва Центру ПЕТ–технологій в Києві і закупівлю «гамма–ножа». Використано близько 300 мільойнів гривень бюджетних коштів, але в Україні досі немає ні Центру ПЕТ–технологій, ні «гамма–ножа».

— Але ж є контролюючі органи, які перевіряють використання бюджетних коштів?

— Так, дійсно, Рахункова палата України перевірила і встановила порушення у використанні бюджетних коштів. Усе питання в тому, яка реакція на висновки Рахункової палати і КРУ з боку правоохоронних органів. Як це не прикро, але мій особистий досвід показує, що політичні й правоохоронні структури настільки між собою пов’язані, що навіть при наявності зловживань довести їх надзвичайно важко. Я особисто направляв до правоохоронних органів депутатські звернення з приводу будівництва ПЕТ–центру, закупівлі «гама–ножа» та інші. Результату немає. Центри не працюють, обладнання насправді закуплене, але лежить на складах, бюджетні кошти відмиті.

«Навіть у Молдові вже 13 років діє медичне страхування»

— Які заходи допоможуть вивести систему охорони здоров’я на інший рівень розвитку?

— Нам потрібно зробити дві глобальні речі: змінити систему фінансування охорони здоров’я і змінити законодавство. Але для цього, по суті, необхідно змінити світогляд людей. Завжди не вистачає якоїсь критичної маси щодо початку якісних перетворень. Хотів би сказати дуже важливу річ: ми втратили сприятливий момент, коли потрібно було проводити реформи в охороні здоров’я. Чим далі ми відтягуємо, тим гірше. Сьогодні значному прошарку медичних спеціалістів стала вигідна існуюча система. Люди знають, що за послуги треба платити зі своєї кишені, інколи лікарі відкрито називають суми. Тіньовий ринок медичної індустрії стрімко розвивається. При тому не сплачуються податки, немає дотримання клінічного протоколу чи стандартів надання медичної допомоги. Гальмується проходження певних законів у Верховній Раді України, оскільки лобісти від медицини є в усіх політичних силах. І вони домовитись поки що не можуть.

— Насправді потрібні суттєві зміни в законодавстві. Чи спроможна на це Верховна Рада?

— Зміни законодавства необхідно починати з 49 статті Конституції України. Там сказано, що лікування має бути безоплатним, а це не відповідає сьогоднішнім реаліям. Крім того, підготовлені законопроекти «Про фінансування охорони здоров’я», «Про загальнообов’язкове дер­жавне соціальне медичне страхування», «Про лікувальні медичні заклади», «Про права пацієнта», «Про лікарське самоврядування». Також потрібно змінити низку законодавчих актів, у першу чергу «Основи законодавства про охорону здоров’я» та інші. Загалом близько тридцяти першочергових законопроектів.

Насправді роботи — непочатий край. Наприклад, щоб запрацював Закон «Про медичне страхування», необхідно розробити класифікатор медичних послуг, де можуть буди тисячі пунктів. Вартість кожної такої послуги необхідно обрахувати.

Натомість багато «медичних» законопроектів роками лежать у парламенті й не потрапляють до порядку денного. Насамперед це стосується законів щодо медичного страхування. Якщо зараз ми не приймемо цього законодавства, то далі — вибори Президента, після чого можливі перевибори Верховної Ради, усе може розтягнутися на багато років.

— Чи має значення, яку схему медичного страхування будуть впроваджувати в Україні?

— Треба сказати, що Україна залишилась єдиною з пострадянських країн, де не введено медичне страхування. Навіть Молдова, у якій від 1996 року діє медичне страхування, зараз має реальні показники поліпшення стану охорони здоров’я.

Схем медичного страхування існує багато, і кожна з них має свої переваги та недоліки. Питання в тому, яким чином збирати і розподіляти ці кошти. Ми зараз говоримо про те, що Україні потрібно доповнити добровільне медичне страхування загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням. У Верховній Раді України зареєстровані, так би мовити, альтернативні законопроекти. Головна боротьба точиться навколо того, кому буде підпорядкований фонд загальнообов’язкового медичного страхування, де мають акумулюватися кошти, — Кабміну, МОЗу чи іншій структурі. Існує ще один варіант: медичним страхуванням в Україні займатимуться приватні страхові компанії, як у Німеччині, де працює близько двохсот лікарняних кас.

Я відстоюю позицію, що має діяти державний загальнообов’язковий фонд. Така модель матиме більше переваг для звичайної людини. Буде збережено державний контроль за якістю лікування. Крім того, має бути чітко визначений обсяг гарантованої медичної допомоги, яка надається безоплатно.

— У постанові, прийнятій 4 листопада Верховною Радою, є пункт про відновлення мережі державних аптек. Не зовсім зрозуміло, яким чином це можна здійснити?

— У моєму розумінні, можливо, і необхідно сформувати мережу аптек для незахищених верств населення: ветеранів, інвалідів. Ці аптеки повинні діяти на договірній основі з державними фармацевтичними підприємствами. Але за умови, що держава буде готова нести видатки по створенню мережі неприбуткових аптек у всій країні, особливо в сільській місцевості. Інших можливостей я не бачу. Необхідно усвідомлювати, що навіть ті ліки, які виробляють в Україні, на 90% складаються з іноземних субстанцій. Тому введення будь–яких мораторіїв на продаж ліків призведе до того, що асортимент стане значно біднішім і багато людей залишаться без медикаментів.

У будь–якому випадку держава повинна повернутися до перегляду фармацевтичної політики та її правового забезпечення. В усьому світі це досить прибуткова сфера, але й досить криміналізована та непрозора.