Сексуальний джихад

Ображені велосипедисти й феміністки, обурені захисники природи і противники заборгованої зарплати, гомосексуалісти та ексгібіціоністи — вони всі вже побували голяка на вулицях Америки та Європи. В усьому світі акції протесту з використанням публічного стриптизу — банальність і норма. Тепер мода оголювати «п’яту точку» як останній аргумент докотилася і до України. Показово оголених тіл на вулицях побільшало: одні називають це мистецькими акціями, «криком душі», «епатажем», інші — повним несмаком і балансуванням на межі злочинства. Учасники «голопузих» перформансів закликають державників не боротися з ними і не затягувати «паски» суспільної безпеки. Інакше, мовляв, захищати свободу висловлення поглядів вийде армія голих активістів.

Захисти свободу голим задом

Про луганського художника Олександра Володарського відтепер знає пів–України. Юний митець, протестуючи проти цензури в Україні, нещодавно влаштував перформанс біля Верховної Ради: разом із невідомою «колегою» голяка імітував... статевий акт. Оргія мала на меті «привернути увагу суспільства до масових порушень прав людини в Україні». Художник виступає проти ініціатив Національної експертної комісії з питань суспільної моралі. А заразом і — проти Закону «Про захист суспільної моралі»: мовляв, дер­жава занадто ретельно узялася за відбілювання «обліко моралє» українців — забороняє зберігати порно– та еротичну продукцію, хоче контролювати користувачів інтернету і наглядати за ними, зганяє митців у чіткі творчі межі. А Верховна Рада ще й, мовляв, закони відповідні приймає.

Міліція творчого задуму й благородного пориву не оцінила: Олександра Володарського затримали, проти нього порушили кримінальну справу, і тепер хлопцю за перформанс «світить» до чотирьох років позбавлення волі.

Але труди Володарського не пропали даремно: ініціативна група вже звернулася до Президента України, Міжнародної організації Amnesty International та громадськості з прохання припинити кримінальне переслідування «сексуального дисидента» за «мирну акцію протесту». І петицію вже підписало майже 850 осіб. Серед них — відомі журналісти, письменники, правозахисники «Ми висуваємо ультиматум правоохоронним органам, — зазначають активісти літературного угруповання СТАН, яке захищає Володарського, — у разі неприпинення переслідувань художників–акціоністів оголосимо всеукраїнський сексуальний джихад!»

Підтримав митців і український письменник Сергій Жадан: «В Україні непомітно, проте послідовно починає вводитись цензура, — вважає він, — І видається, що діяльність національної експертної комісії та інших «псів українського консерватизму» буде лише активізуватись (...) Тому честь і слава піонерам культурного фронту, які показали комісії частину тіла, котрої вона так боїться. Хочеться вірити, що рано чи пізно на місці затримання художників–активістів під стінами ВРУ встановлять монумент борцям із цензурою та маразмом, де алегорична постать українського трударя буде класти болт на не менш алегоричну постать експерта з питань захисту суспільної моралі».

«Мами сварилися на нас»

Іншим колегам голих митців — дівчатам із жіночого руху «Фемен» — теж не до моралізаторства і також тісно в одязі. В Україні стільки проблем, про які треба кричати. І найкраще кричиться у спідній білизні: то на майдані, прикриваючись самою лише марлею, юні активістки піднімають бойовий дух українців під час епідемії грипу, то під Міністерством освіти в недвозначних позах та «костюмах» протестують проти домагань викладачів у ВНЗ. «Ми це робимо не тому, що в нас є внутрішнє бажання ходити роздягненими, — запевняє «УМ» лідер руху Ганна Гуцол. — Ми вважаємо, що, якщо є проблема в суспільстві, про неї потрібно говорити, кричати. І роздягання — найдієвіший спосіб привернути увагу. І результат є. Навряд чи до нас вийшли б з Міністерства освіти, якби ми не влаштували таку гучну й демонстративну акцію протесту. І всі наші акції проти секс–туризму мають результат — їх висвітлюють ЗМІ, про порушені нами проблеми говорять тепер на найвищих рівнях».

Моральний бік оголених акцій дівчат не надто переймає: їхні акції — «це ж не порнографія, а легка еротика». «Ми ж не біля дитсадків їх влаштовуємо, — каже Ганна, — намагаємося контролювати свої акції, щоб їх не бачили діти. Якщо батьки вважають, що це нормально і підходять до нас із дітьми — це на їхній совісті» .

Досвід дівчат надихає (тим більше, що з правоохоронцями теж проблем нема — міліціянти ще й охороняють оголених дівчат від занадто активних глядачів). Тож, мовляв, якщо треба буде, то й на радикальніші дії згодні. Щоправда, мами не в захваті від такого оголення — часом сваряться. Та й холодно вже... «інструменти боротьби» мерзнуть. Он навіть столична влада попросила не роздягатися на акціях протесту. Дівчата погодилися взяти тайм–аут — поки не потеплішає. А там — знову в бій. Може, навіть і в політику подадуться — в італійському парламенті відзначилася ж порнозірка Чіччоліна. Чому б не спробувати?..

Українці — консерватори

Думки в українців стосовно епатажного стриптизу — найрізноманітніші. Ярослав Кендзьор, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, наприклад, навіть став випадковим свідком «сексуального» перформансу біля парламенту. «Я швиденько пройшов повз, бо думаю: такі активні ці молоді люди, ще будуть мене за руки тягнути, щоб я взяв участь у цій акції, — жартує народний депутат і водночас зауважує: — Знаєте, навіть якщо це й був добрий намір — протестувати проти існування комісії з питань суспільної моралі, то реалізовувався він не в надто моральний спосіб. Це якраз і була пропаганда тієї аморальності, у якій, на жаль, тоне наше суспільство. Тому я не дуже схвально ставлюся до подібних акцій: я проти того, щоб людське тіло, його краса використовувалося як товар — у будь–який спосіб».

Молодий колега Ярослава Кендзьора, народний депутат України, голова творчого об’єднання «Остання барикада» Олесь Доній не приховує свого позитивного ставлення до еротики, водночас відзначає: треба знати межу. «Організовуючи мистецькі акції з еротичним забарвленням, потрібно враховувати, що значна частина українського суспільства — консервативна. Тому очевидно, що такі перформанси потрібно проводити в закритих приміщеннях чи на спеціалізованих фестивалях, де збирається публіка, яка сприймає такі акції позитивно, — певен пан Олесь. — Інакше ефект може бути досягнутий абсолютно протилежний, і в консервативно налаштованих громадян це викличе спротив, роздратування й агресію. Митці (якщо в них, звісно, на меті не здобування скандального імені) повинні зважати не тільки на власну свободу, а й на свободу інших громадян — у тому числі й на свободу від зазіхань на їхній особистий простір».

Питання відповідальності за подібні акції — теж відкрите. Відомий адвокат Тетяна Монтян, наприклад, вважає, що акція біля Верховної Ради була «позбавлена будь–якого естетичного смаку й спрямована виключно на самопіар своєї «контори». «Але кожен має право проводити такі акції, які вважає за потрібне. І держава не повинна контролювати ці речі. Якщо хтось буде травмований побаченим, нехай подає до суду», — певна адвокат.

До речі, начальник Центру громадських зв’язків столичної міліції Володимир Поліщук каже, що за таке публічне оголення українців затримують украй рідко. Однак закон подібні витівки не надто вітає і розцінює, здебільшого, як хуліганські дії (до речі, подібна практика звична і для більшості цивілізованих держав). Затримані, як правило, відбуваються штрафом та класичними 15 добами. Хоча можуть і загриміти до буцегарні й надовго. В теорії.

У Національній експертній комісії з питань суспільної моралі коментувати такі акції взагалі відмовляються: «УМ» пояснили, що оцінювати голі перформанси в центрі столиці — не парафія комісії.

«Учасники таких акцій — як діти»

Натомість їх оцінює для «України молодої» голова Міжнародного центру психічного здоров’я Тіна Берадзе. Для відомого психіатра учасники таких акції — як малолітні діти. «Так закладено природою, що людина має почуватися потрібною, — певна пані Тіна. — Якщо дорослі не звертають увагу на дітей, вони обов’язково нашкодять. Це крик: «Зверніть на мене увагу!» Ми всі залишаємося на підсвідомому рівні дітьми і хочемо почуватися потрібними. І якщо людина усвідомлює, що суспільство, держава, система байдужа до її потреб, не лишається іншого виходу, як привертати до себе увагу дуже дивними засобами — такими, як привселюдне роздягання».

Водночас, на думку Тіни Берадзе, вседозволеність у таких акціях протесту — це нонсенс для будь–якої цивілізованої країни світу, межі мають бути, і їх встановлює держава. Інакше ж може дійти й до маразму — будь–який акт насильства чи психічне відхилення можна представити, як мистецьку акцію.

Відчуття цього хиткого балансу та елементарного смаку для українців — лише перспектива. «Епатаж привертає громадську увагу, і цим способом користувались багато людей по всьому світу. Але сам по собі він має «короткий» ефект, — запевняє Арина Сатовська, директор зі стратегії компанії PRP Ukraine. — Недостатньо зробити якусь чудернацьку річ на публіку, важливо те, наскільки влучно це передає «ключове повідомлення», основну ідею проекту або ініціативи. Перформанси вдалі тоді, коли є поєднання художньої та ідейної цінності, тобто форми та змісту, не кажучи вже про смак і здоровий глузд. Складніше робити епатажні вуличні акції у насправді вільному та демократичному суспільстві. Там, де не проблема пройтися вулицею голим, але є питання — навіщо? Адже свобода — це не можливість робити все, що заманеться, а особиста відповідальність за свої дії. Наразі, на мою думку, культура епатажу в нашій країні відповідає загальному рівню культури у суспільстві».

Соціологи запевняють: наші громадяни не дуже схвально сприймають епатажні акції. Щоправда, Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАНУ певен, що наше надто традиційне суспільство треба «розхитувати». «Це світова тенденція — на Заході це вже давно пройшли. Тепер вона докотилася і до нас, — каже Євген Головаха. — Але потрібно враховувати сільську традиційність українців, до того ж більшість наших громадян — це ще радянські люди, з моральним кодексом будівника комунізму. Однак оскільки ми прагнемо жити у європейському суспільстві, то мусимо пройти цей шлях. Дійсно, перекоси спостерігаються: українці тільки–но вийшли з–під тягаря традиційної культури й тепер дрейфують за межі пристойності. Усе має відбуватися в межах здорового глузду і смаку. Всі ці акції мають бути свідченням духовної свободи, а не розбещеності. І цьому нам ще доведеться вчитися».