Коли полігон зазеленіє?

На недавньому засіданні колегії Запорізької облдержадміністрації представник Мелітопольської райдержадміністрації дорікнув очільнику регіону Олександру Старуху: минає рік, як влада обіцяла мешканцям обстріляних сіл, що на очищеній від боєприпасів території ліквідованої 275–ї артбази буде висаджено сад чи ліс, а не зроблено нічого. Голова облдержадміністрації закликав «нікого не вводити в оману, адже у грудні 2008 року МНС передало держадміністрації Мелітопольського району Акт виконаних робіт з очищення території від боєприпасів, а не документ про передачу цієї землі з користування Міноборони у власність місцевій владі». Таким чином, резюмував Олександр Старух, досі ніхто не має права підписати розпорядження про обіцяне заліснення навіть очищеної території.

У розмові з кореспондентом «УМ» сільський голова Новобогданівки Микола Малахов акцентував не лише на тому, що столичні урядники упродовж року «уточнюють» механізм передачі землі у користування адмінтериторії, мешканці якої натерпілися від жахливих вибухів на артбазі; незрівнянно більше непокоїть сільчан присутність на території колишньої горезвісної бази ракет і боєприпасів величезних куп зібраних вибухонебезпечних уламків–осколків. Хто ж прийме таку спадщину? Та й у Міноборони, вірогідно, свідомо не квапляться відмовлятися від боємотлоху, вага якого обчислюється десятками тисяч тонн.

Цей металобрухт — і донині, до речі, потенційно небезпечний — постійно перебуває в зоні інтересів ще й місцевих безробітних сільчан. Зона обстрілу досі не втрачає статусу зони, у населених пунктах якої донині можна придбати аж ніяк не боємотлох. Правоохоронці час від часу затримують торговців боєприпасами у Мелітополі, Токмаку, Енергодарі. Воістину: зона лиха є зоною бізнесу — і навпаки...

Мешканці Новобогданівки, Спаського, Терпіння й інших сіл налаштовані вельми скептично: чиновники «волинять», бо «їм не земля треба, а те, що на ній горами лежить» (нині його вартує зо п’ять десятків військовослужбовців). Микола Малахов також вважає, що у гальмуванні зацікавлена низка поважних відомств, відтак із передачею території якогось пришвидшення можна очікувати хіба що навесні: «У Києві давно мали б зрозуміти, що не гоже передавати такий об’єкт «шматками», — каже сільський голова. — І такий варіант виникав. Але нам потрібен увесь комплекс споруд військовиків. Інакше не втілити свій задум — віддати корпуси в оренду підприємцям, які зможуть запустити невеликий завод, налагодити виробництво. Для нас це — передусім робочі місця».

Уже й конкретні пропозиції є, каже Микола Малахов. Будуть, мовляв, і комунікації задіяні «у мирних цілях», і дерева зеленітимуть довкола — лише б у Кабміні скоріше поклали край тяганині. А то виходить, що міжвідомчі узгодження — процес ледь не проблемніший, ніж власне утилізація боєприпасів.