Перезавантаження «Кінопанорами»

«Тут мають не кіно дивитися, а єврейські жінки молитися»

Завтра після тривалої перерви на вулиці Шота Руставелі відкриє двері ще один столичний кінотеатр — стара добра «Кінопанорама». Директор закладу Наталя Соболєва не дуже втішена відновленням роботи, адже всі знали, що у червні «Кінопанораму» закрили на капітальний ремонт. Пройшло майже півроку, а в кінотеатрі так і не змогли нічого оновити. У залі ті ж самі тверді протерті стільці, стіни не побілені, лише у фойє поставили нову барну стійку і на замовлення зробили красиві дизайнерські диванчики.

«Глядач може мене звинуватити і не зрозуміти, навіщо було «Кінопанораму» закривати, якщо нічого не змінилося. Але тут немає ні моєї вини, ні нового власника — групи ISTIL, — каже Наталя Соболєва. — Навпаки, спільними зусиллями ми хотіли «Кінопанорамі» повернути забуту славу, коли сюди, як додому, приходили метри українського кіно, приїжджали гості з Європи. Недаремно Роман Балаян написав у нас на стіні, що «Кінопанорама» для них була мамою. Але після того, як у червні «Мандарин–Плаза» передав права власності групі ISTIL і зайшла мова, що «Кінопанораму» відновлять за європейськими стандартами, раптом заворушилися наші давні вороги. Єврейська спільнота Києва уже восьмий рік по судах доводить, що на місці «Кінопанорами» колись розташовувалася Купецька синагога і що тут мають не кіно показувати, а єврейські жінки молитися. Через суд на «Кінопанораму» наклали арешт, щоб ми не могли ремонтами зруйнувати архітектуру Купецької синагоги. От і простояли без діла зі зв’язаними руками».

Керівник групи ISTIL, британський бізнесмен пакистанського походження Мохаммад Захур, не хоче конфліктувати з Єврейською громадою, на чолі якої стоїть головний рабин Києва Моше Асман. «Я — мусульманин і чесний бізнесмен. Ця судова тяганина може перерости у міжнародний релігійний конфлікт. Я готовий вкласти гроші в «Кінопанораму», і через рік це міг би бути найкращий кінотеатр Києва, але розпалювати на рівному місці конфлікт із євреями теж не хочу. Тому «Кінопанорама» працюватиме у такому ж стані, як 51 рік тому, коли в СРСР колишній будинок Льва Брод­ського облаштували під панорамний кінотеатр», — зазначив Мохаммад Захур.

Якби групі ISTIL дали можливість реалізувати плани відносно «Кінопанорами», кінотеатр справді міг би стати притягальним місцем для кіноманів. Компанія Захура не перший рік вкладає гроші у зйомки нових фільмів. Відвідини Києва і подальша діяльність Жан–Клода Ван Дамма в Україні — теж робота Захура. Тепер у нього є свій кінотеатр, який він не може відремонтувати і запрошувати туди відомих людей зі світу кіно.

Є піаніно і немає більярду

У таких випадках комфорт відіграє важливу роль, тож не дивно, що всі помітні кіноподії: фестивалі, зустрічі і майстер–класи — проходять у кінотеатрах «Київ» та «Україна». «Я давно працюю з «Артхауз Трафік». Директор цієї компанії Денис Іванов, який проводить фестивалі нового британського кіно, німецького, іспанського, хотів би організувати прем’єри фільмів і в «Кінопанорамі», але посольства вимагають презентабельності. Але ми не відставатимемо від світових новинок і показуватимемо ці фільми після закінчення фестивалів», — додала Соболєва.

Раніше, за словами Наталі Соболєвої, «Кінопанорама» перекваліфікувалась на винятково артхаузний кінотеатр. Але самим кіно, яким би культовим воно не було, глядачів не заманиш. «Якщо кінотеатр хоче працювати, він мусить бути розважальним закладом із комфортним залом для переглядів. Я це розумію, але від своїх принципів не відмовляюся: якою б у нас кількість відвідувачів не була, я ніколи не погоджуся показувати американську «Наречену» і подібні фільми. Тут ніколи не буде більярдного стола. Люди, які звикли «повисіти» в кінотеатрі, сюди не приходитимуть. Ми орієнтуємося на фестивально–артхаузне кіно та інтелектуальну молодь», — пояснила свою позицію пані Соболєва.

Зрозуміло, що з таким підходом умовно оновлена «Кінопанорама» нікого не здивує. Перші два тижні показуватимуть фільми «Нью–Йорк я люблю тебе» і «Пророк», прокат яких закінчився в інших кінотеатрах. У фойє відкриють зимову виставку живопису на шкірі відомого київського художника Юрія Нікітіна, який у «Кінопанорамі» виставляється не вперше. Буде те ж саме піаніно в кутку у барі, на якому вечорами молоді музиканти гратимуть джаз. Слава Богу, «Кінопанорама» знову буде працювати, але як довго в замороженому вигляді триватиме конфлікт між єврейською громадою і кінотеатром, який унеможливлює перетворення старої доброї «Кінопанорами» на сучасний, технічно потужний, комфортний культурний центр?