Без Параски і поразки

Перший ювілей Помаранчевої революції на майдані Незалежності відзначили скромно. Протягом дня на місця бойової слави приходили люди із помаранчевою символікою, згадували події 22 листопада п’ятирічної давності, ностальгували, співали революційних пісень і «незлим тихим» згадували лідерів усіх кольорів. «Засвітилася» й баба Параска, яку згодом не пропустили в Український дім на урочистий концерт. Траплялися фанати, розмальовані сердечками, і кілька «гостей» із «синіх» майданів, які прийшли позловтішатися («Ну що, наїлися апельсинів від Ющенка?»). Одного незадоволеного присутністю «помаранчевих революціонерів» на центральній площі столиці довелося зрештою «здати» на руки міліціонерам.

«Орли Луценка» борються з алкоголізмом і не знають державних свят

«Орлів Луценка», варто зазначити, того вечора біля монумента Незалежності було чи не більше, ніж ностальгуючих «майданівців». Очевидно, правоохоронці були покликані стежити за порядком з огляду на міні–мітинг, організований «Коаліцією учасників Помаранчевої революції» (КУПР). Як і минулого року, «коаліціонери» поставили невелику сцену, з якої лунали то політичні заклики, то спогади, то вірші, присвячені подіям п’ятирічної давності. Під «капличкою» монумента розтягнули гасло «Марш незгодних» (хто де марширував і з чим був не згоден — не ясно), поруч стояли кілька прапорів КУПР та Слов’янської партії.

Людей біля цієї трибуни вже звично зібралося «я, він та ще один». Натомість по периметру навколо «Галі на палі» надвечір традиційно зібралися групки переважно журналістів (серед них — і «УМівці») та молодих активістів Майдану. Святкуючи День свободи, згадували, як у перший день революції, значно менш погідний, ніж нинішнє тепле 22 листопада, розпинали намети, готувалися відстоювати свій вибір, як в очікуванні штурму серце вистрибувало з грудей... Ну як за такі щемливі спогади не хильнути традиційні сто грам коньяку під закуску з «наколотих апельсинів»?

Однак цього разу дотриматися традиції було непросто. Зафіксувавши в пластикових стаканчиках не лише апельсиновий сік, правоохоронці одразу опинилися поруч і наполегливо порекомендували охочим розпивати алкоголь у громадських місцях негайно ретируватися, якщо не хочуть опинитися у відділку.

Насправді хлопці молодці — сумлінно виконували свою роботу. Щоправда, в інші дні на цьому місці можна й самогон із каністри дудлити, а в «трубі» під Хрещатиком постійно хоч сокиру вішай — така стіна тютюнового диму. А паління в громадських місцях, між іншим, теж заборонене. Та добре, що хоч на ювілейну річницю Помаранчевої революції, одним із польових командирів якої був нинішній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, міліція добре виконує свій обов’язок. Хоч і радить «забратися з алкоголем кудись подалі в парк» (чим не громадське місце? Зате не Майдан).

Погано інше. Коли на запитання, що ми відзначаємо, міліціонери почули відповідь: «День Свободи», їхні очі спалахнули люттю. «Ви что, іздєваєтєсь?!» — недовірливо перепитав юний правоохоронець. «Та чому ж — у нас справді свято, до речі, дер­жавне, запроваджене відповідним указом Президента», — відповіли ми, для доказу вказуючи на великий екран під «Жовтневим палацом», де світилися помаранчеві літери «День Свободи». Збагнувши, що це таки не знущання й не жарт, підлеглі Луценка люто процідили: «Развє ж ето празнік, даже для ідіотов?!».

Спроба нагадати про те, що «Міліція — з народом!» усмішки не викликала. А припущення, що співрозмовники надто юні й цього гасла просто не пам’ятають, викликала чергову зневагу: і на Майдані вони були, і гасло чули, але ненавидять усе з ним пов’язане. Чи не привід для міністра замислитися, чому його «бійці» зневажають революцію, яку він творив, і офіційне державне свято?..

Хто хоче бути героєм України?

Святкування на державному рівні відбувалися неподалік, в Українському домі. Там була прониклива промова Віктора Ющенка, кадри з революційного Майдану і нагородження. Ордени Ярослава Мудрого, княгині Ольги, «За заслуги» та інші державні нагороди від Президента отримали політв’язні, їхні вдови, інші заслужені люди та Богдан Бойко. Той самий, який свого часу відзначився створенням «Народного руху «За єдність!», що відтягував голоси від «справжнього» НРУ, згодом — аналогічним технічним проектом намагався «поскубти» рейтинг Блоку «Наша Україна».

Послужний список Богдана Федоровича довгий, як злі язики тих, хто плеще про його нібито співпрацю з Медведчуком, валізи грошей, отриманих за дискредитацію «кого треба» тощо. Тому наведемо лише одну цитату з інтерв’ю Бойка інтернет–виданню From–ua.com від жовтня 2004 року: «Я знаю, що стоїть за образом В. Ющенка, який створювали протягом останніх семи років космополітичні ЗМІ. Я можу навести вам слова німецького філософа Ф.Ліста: «Для того, щоб завоювати яку–небудь державу, треба купити його економічну й політичну еліту». Таким продажним політиком, якого з тельбухами купили коспомолітичні іноземні угруповання, є Віктор Ющенко. Його фігуру давно готували як спадкоємця Л. Кучми, і зараз цей процес логічно завершується».

Тішить, що, попри минулу антипатію, тепер, Бойку було не гидко приймати, а Ющенку — вручати йому зі своїх рук орден.

Та головною подією вечора став чудовий концерт ТИХ виконавців, які співали ТІ пісні: Олександр Єгоров та Оксана Білозір з чи не найкращим хітом Майдану «Бачу колір сонця», Марія Бурмака, групи «Мандри», «Піккардійська терція», «Тартак», «Плач Єремії», бард Віктор Морозов, легендарні українські рокери «Кому вниз». Дехто, як Олександр Положинський, промов не «штовхав», інші розлого згадували Майдан і раділи здобутій свободі. Особливо «відсмалив» Тарас Чубай, який побажав, щоб у всіх нас була свобода й не приходила «біла з косою». Усе було прекрасно, запально й дуже ностальгійно.

Шкода тільки, що «вживу» (а співали, як і під час Помаранчевої революції, тільки наживо — з протесту проти попси й «фанери») відчути цю атмосферу змогло тільки дуже обмежене коло запрошених, адже Український дім не гумовий. Такий би концерт — та на Майдан... Але на Майдані — карантин і вибори, а всі охочі, як пояснюють у секретаріаті Президента, мали нагоду насолодитися концертом у прямому ефірі.

ДО РЕЧІ

Учора ввечері в Українському домі Віктор Ющенко презентував свою програму кандидата в президенти «Вільна, сильна, справедлива Україна». Зокрема, пообіцяв нову Конституцію.

Під час презентації у прямому ефірі Першого національного телеканалу проходив телеміст зі Львовом, Дніпропетровськом, Одесою та київським майданом Незалежності.

А ТИМ ЧАСОМ...

Юлія Тимошенко — про подвиги–2004

З окремим зверненням з нагоди Дня свободи виступила Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко. «Останнім часом мені часто доводиться чути, що День свободи — не свято. Майдан — не гордість, і взагалі — п’ять років тому все було зроблено даремно... Я розумію людей, які говорять так. Люди втомилися від брудної політики та продажних політиків. П’ять років майже змарновано. Втрачено ілюзії, а надії, якщо й не померли остаточно, то дуже важко та давно хворіють... Але, попри все, — я твердо переконана — Майдан не був даремним. І День свободи не може знецінитися, здевальвувати, так само як не може знецінитися само поняття Свободи, сама свобода, — сказала лідерка БЮТ. — Бо люди вийшли не за Ющенка, не проти Януковича. Люди вийшли за себе, вийшли — за Україну. І саме на тому Майдані народилася абсолютно нова вільна Україна з вільними сильними людьми. І так само, до речі, на блакитному майдані люди теж стояли за себе».

«Я знаю багато людей, які тоді, на Майдані, вперше в житті заговорили українською мовою. Я знаю людей, які тоді вперше на Майдані виконували Державний гімн України, приклавши руку до серця. Я знаю людей, які вперше відчули себе приналежними до нації, а також — гордість від того, що вони українці... Хіба можна за цим жалкувати? Хіба може це коли–небудь знецінитися?» — зазначає ЮВт.

«Так, деякі політики зрадили Майдан, а люди, які стояли на Майдані, виявилися на десять голів вище за політиків... За цим справді можна і треба жалкувати, але ніколи, я прошу вас, не шкодуйте, що був Майдан, не шкодуйте, що тепер у нашій країні є Свобода... Бо такі події бувають раз на сто чи двісті років, і це самі ті події, якими завжди буде пишатися нація, які увійшли у справжню історію, — стверджує Юлія Тимошенко і додає: Я особисто горда, що була причетна до цього великого і світлого дійства».